У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 березня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 25 липня 2005 року, яким

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженку с. Тучин Гощанського

Рівненської області,

мешканку м. Керч,

раніше двічі судиму, останнього разу

22.03.2001 р. Сакським райсудом АР Крим

за ст.ст. 17, 140 ч. 2 КК України 1960 року

на 5 місяців позбавлення волі,

засуджено за ст. 140 ч. 2 КК України 1960 року на 3 місяці позбавлення волі без конфіскації майна. 

На підставі ст. 42 ч. 3 КК України остаточно ОСОБА_1 призначено покарання на 7 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 19 квітня 1999 року, близько 15 години 30 хвилин, будучи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у господарстві ОСОБА_2, що по АДРЕСА_1, таємно викрала належне потерпілій майно на загальну суму 25 гривень.

У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу закрити на підставі ст. 5 КК України. На обґрунтування своїх вимог вказує на те, що суд неправильно застосував матеріальний закон, оскільки на момент постановлення вироку викрадення майна на суму 25 гривень не було кримінально караним.

Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора щодо обґрунтованості касаційного подання, скасування вироку у зв'язку з декриміналізацією вчиненого ОСОБА_1 діяння, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 таємно викрала майно вартістю 25 гривень. Подія мала місце 19 квітня 1999 року, а 30 червня 2005 року набув чинності Закон України від 2 червня 2005 року “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення“, яким ст. 51 КУпАП викладено у новій редакції і встановлено, що викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати вважається дрібним, за що передбачена адміністративна відповідальність, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищувала трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

         Таким чином, цим законом здійснена часткова декриміналізація окремих злочинів, і зокрема передбачених ст. 185 КК України.

         Оскільки, відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК України закон, який скасовує або пом'якшує відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання законом чинності, у тому числі і на осіб, які відбувають покарання, то, виходячи із положень названих законів, вчинена ОСОБА_1 19 квітня 1999 року крадіжка чужого майна вартістю 25 гривень, що кваліфікована судом за ч. 2 ст. 140 КК України 1960 року, на даний час не може визнаватися злочином.

         Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ст. 5 КК України вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальну справу щодо неї за ст. 140 ч. 2 КК України 1960 року закрити за відсутністю в її діях складу злочину.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 395-396 КПК України, колегія суддів Верховного Суду України, 

                                               у х в а л и л а :

Касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 25 липня 2005 року щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 5 КК України - скасувати.

Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ст. 140 ч. 2 КК України 1960 року закрити за відсутністю в її діях складу злочину.

                                            Судді: