ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" березня 2007 р. Справа № 5/3032
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Бєлікова О.А., довіреність №06-902/1084 від 03.03.2006 року
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Спільної науково - виробничої фірми "Авгур", м.Житомир
на постанову господарського суду Житомирської області
від "10" листопада 2006 р. у справі № 5/3032
за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Житомир
до Спільної науково - виробничої фірми "Авгур", м. Житомир
про стягнення 3263,64 грн.
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Житомирської області від 10.11.2006р. у справі №5/3032 позов Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до спільної науково - виробничої фірми "Авгур" - задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача - 3263,64грн. адміністративно - господарських санкцій.
Не погоджуючись з прийнятою постановою СНВФ "Авгур" звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти новий судовий акт, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не з’ясовані всі обставини, що мають значення для вирішення справи, а при винесенні постанови допущено порушення норм матеріального права.
Зокрема, скаржник вказав, що висновок суду про те, що відповідачем у 2005 році не працевлаштовано жодного інваліда, тоді як норматив їх працевлаштування складав 1 робоче місце, не відповідає обставинам справи, оскільки скаржником на підтвердження працевлаштування 1 інваліда у 2005 році були надані копії наказу про прийняття на роботу інваліда 2 групи Тарасової Л.Ф.
Скаржник також зазначив, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, оскільки такий обов'язок покладено на органи працевлаштування інвалідів.
Крім того скаржник, вважає безпідставним висновок суду про те, що згідно норм законодавства норматив вважається дотриманим, якщо працівник – інвалід пропрацював мінімальний термін 6 місяців. Зазначив, що закон не пов’язує факт дотримання нормативу по працевлаштуванню інваліда з датою його прийняття на роботу та фактичною тривалістю праці у звітному періоді.
Представник скаржника в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в засіданні суду заперечили проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважають постанову господарського суду Житомирської області обгрунтованою, просять її залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема позивач вказав, що відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Також позивач вказав, що відповідач не працевлаштував у 2005 році одного інваліда тим самим не виконало 4% норматив працевлаштування, оскільки згідно з Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України інвалід відпрацювавший 1 місяць, не входить до середньооблікової чисельності облікового складу за відповідний рік.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91р. підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19 вказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, середньооблікова чисельність працівників облікового складу на підприємстві становила 22 чоловік. Тому, відповідно до вимог зазначених вище норм, відповідач повинен був працевлаштувати одного інваліда.
Місцевим господарським судом вірно визначено, що твердження відповідача про працевлаштування одного інваліда є безпідставним, оскільки він пропрацював в 2005 році лише 2 місяці, а відповідно до норм законодавства має бути відпрацьовано мінімальний термін 6 місяців.
Крім того, згідно повідомлення Житомирського міського центру зайнятості (лист №6177 від 01.11.06), відповідач протягом 2005 року не звертався із заявою про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. У щомісячних звітах форми №3-ПН "Про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" за 2005 рік відсутні вакансії для працевлаштування інвалідів.
Відповідачем не дотримано нормативу по працевлаштуванню інвалідів та не надано доказів про створення місць для працевлаштування одного інваліда в 2005 році.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 названого Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно з приписом пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Відповідно до змісту статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 вищевказаного Закону, можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської і діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також: за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку (частина перша пункту 5).
Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення (частина друга пункту 5).
З викладених приписів чинного законодавства та встановлених судами обставин справи випливає, що оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2005рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2006 року. А отже, припис статті 250 ГК України має бути застосовано до спірних відносин сторін зі справи.
Згідно "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01р. № 1767 (із змінами, внесеними Постановою КМУ від 29.06.04р. № 813), штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним (п. 4).
Як вбачається із п. 5 зазначеного Порядку, суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Середня річна заробітна плата на підприємстві обчислюється шляхом ділення суми нарахованого фонду оплати праці як в грошовій, так і в натуральній формі, на середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу, що визначається у порядку, встановленому Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві, затвердженою Держкомстатом.
Середньорічна заробітна плата штатного працівника у відповідача складає 3263,64грн. Тому штрафні санкції становитимуть 3263,64грн. (сума середньорічної заробітної плати множиться на 1 робоче місце не зайняте інвалідом).
Відповідно до п. 11 вказаного Порядку, контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, про те що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню в повному обсязі - 3263,64грн. адміністративно-господарських санкцій.
Доводи скаржника спростовуються вищезазначеним, матеріалами справи те не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, постанову господарського суду Житомирської області від 10.11.06 року у справі №5/3032 є законною та обґрунтованою, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254, п.п.6 і 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Спільної науково - виробничої фірми "Авгур" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Житомирської області від 10 листопада 2006 року - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 прим.
1- до справи
2,3- сторонам
4- в наряд