Справа № 22-1287/10

Категорія:- 51

Головуючий у 1-й інстанції Юрків О.Р.

Доповідач в апел. інстанції ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Каблака П.І.

суддів: Кота І.Н., Крайник Н.П.

при секретарі: Гарванко М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 21 січня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін на підтримання доводів апеляційної скарги і заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 21 січня 2010р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівської державної музичної школи № б, за участю третьої особи - директора цієї школи ОСОБА_3 про визнання незаконними складених відповідачем актів , неправомірними виданих ним наказів та виплату належної позивачці заробітної плати за час виконаної нею під час відпустки дорученої їй роботи й відшкодування заподіяної позивачці моральної шкоди.

Рішення суду оскаржила позивач. В апеляційній скарзі покликається на його незаконність та невідповідність викладених у ньому висновків дійсним обставинам справи. Зокрема, зазначає, що поза увагою і належною оцінкою з боку суду залишились доводи апелянта про очевидну доведеність факту незаконного відкликання позивачки з чергової відпустки у липні 2007р. й порушення її трудових прав, а тому вона має право на відшкодування заподіяних їй неправомірними діями відповідача збитків.

Просить оскаржуване ним рішення районного суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову в повному його обсязі .

Перевіривши у межах доводів апеляційної скарги та пред»явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.

Згідно із ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених прав та свобод чи інтересів, які випливають з трудових правовідносин. За роз»ясненнями, що містяться у п.2 та п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06.11. 1992р., з наступними змінами і доповненнями, « Про практику розгляду судами трудових спорів « , відповідно до ст. З і ст.221 КЗпП України індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності , виду діяльності і галузевої приналежності розглядаються в порядку та у спосіб передбачений главою X V цього Кодексу . Перелік трудових спорів, що підлягають розгляду в районних судах визначено ст.232 КЗпП України.

Нормами чинного законодавства про працю не передбачено такої форми захисту порушених прав працівника, як визнання незаконними чи неправомірними складених роботодавцем актів, або виданих ним стосовно працівника наказів. Натомість, визначено, що такий захист здійснюється шляхом поновлення працівника на попередній роботі у випадку його незаконного звільнення чи переведення на іншу роботу та стягненням на його користь неодержаних, або неповністю одержаних з вини роботодавця сум належної працівникові заробітної плати й відшкодуванням заподіяної йому шкоди.

Відповідно до положень ст.11 та ст.60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В цьому зв»язку, виходячи із очевидної безпідставності вимог про визнання у судовому порядку неправомірними складених відповідачем актів й виданих ним наказів незаконними шляхом вирішення трудового спору та недоведеності позивачкою факту виконання нею для відповідача конкретного обсягу роботи протягом 02-09 липня 2007р. й заподіяння їй відповідачем моральної шкоди в обсязі 5000 грн., суд першої інстанції- ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в позові, яке відлові, дійсним обставинам справи та вимогам закону й з яким колегія суд повністю погоджується.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Зокрема, отриманням позивачкою у повному обсязі 26.06.07р. згідно даних розрахунково-платіжної відомості 3113, 98 грн. відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення ( а.с.66 ), які з неї не утримувались, й наказом № 101 від 06.07.07р. про фактичне скасування роботодавцем свого наказу № 95 від 22.06.07р., щодо відміни надання відпустки позивачці, як такого, що не відбувся ( а.с.4).

В позовній заяві позивачки (а.с.2,а.с.85) відсутнє зазначення даних з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди та якими доказами це підтверджується, що відповідно до роз»яснень викладених у п.4 та п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р., з наступними змінами і доповненнями « Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди « , виключає можливість задоволення позову в цій частині вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 21 січня 2010р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили, шляхом подання на неї касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий

судді