АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

69000 м. Запоріжжя, пр. Леніна, 162

Справа № 22 -6447/ 2006р.                    Головуючий у І інстанції: Парій О.В.

Суддя - доповідач: Каракуша К.В.

        РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2006 року                                              м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:        Денисенко Т.С.,

Судців:                    Каракуші К.В.,

Коваленко А.І., При секретарі:       Бабенко Т.І. За участю прокурора Гудименко Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від "29 " серпня 2006 року по справі за позовом прокурора М.Бердянська в інтересах ОСОБА_1 до Бердянської загальноосвітньої школи-інтернату для дітей сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків, тертя особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2006 року прокурор м. Бердянська звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Бердянської загальноосвітньої школи-інтернату для дітей сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків про поновлення на роботі. В позові зазначив, що ОСОБА_1 була прийнята відповідачем на роботу на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 з 11.01.2006р. на час хвороби вчителя ОСОБА_3 В порушення вимог ст.. 184 КЗпП України ІНФОРМАЦІЯ_2. вагітна ОСОБА_1 звільнена з посади в зв'язку із закінченням терміну трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. Посилаючись на вказані обставини, прокурор просив суд поновити ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача судові витрати.

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом самостійно, в якому посилаючись на порушення вимог чинного трудового законодавства при її звільненні з роботи під час коли вона була вагітна, на фізичні та моральні страждання, порушення нормальних життєвих стосунків, які завданні такими діями відповідача, просила суд поновити її роботі, стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 1260грн., моральну шкоду 10тис.грн.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від "29 " серпня 2006року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені в ній обставини та зазначила що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні її вимог тільки в зв'язку з тим, що прокурор пропустив строк звернення до суду на два дні.

Прокурор підтримала доводи скарги, представник відповідача заперечила, зазначивши що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, встановивши порушення вимог закону з боку відповідача при звільненні позивачки, посилаючись на пропуск місячного строку, передбаченого ст..233 КЗпП України для звернення до суду, відмовив в задоволені позову.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 в день звільнення ІНФОРМАЦІЯ_2. звернулась із заявою до органів прокуратури за захистом своїх трудових прав. За наслідками розгляду цієї заяви прокуратура звернулась до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 про поновлення її на роботі 04.05.2006р. З огляду на те, що ОСОБА_1 відразу в день звільнення звернулась до прокуратури за захистом, і прокурор спрямував позов до суду із зволіканням місячного строку тільки на шість днів, ця обставина, на думку колегії суддів, не повинна позбавлятиОСОБА_1 судового захисту і процесуальний строк передбачений трудовим законодавством в даному випадку не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст.. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення по закінченню строкового трудового договору.

Встановлено, що ОСОБА_1 наказом директора Бердянської загальноосвітньої школи-інтернату за НОМЕР_1 від 03.01.2006р. була прийнята на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 на час хвороби вчителя ОСОБА_3 з 11.01.2006р.(а.с.10) Ознакою за якою цей трудовий договір визначався як строковий, є умова виконання роботи ОСОБА_1 на час хвороби ОСОБА_3 Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2. посада ІНФОРМАЦІЯ_1 набула статусу вакантної. В цей же день директор школи-інтернату, знаючи що ОСОБА_1 вагітна (а.с.8) в порушення вимог ст.184 КЗпП України звільняє її з роботи в зв'язку із закінченням трудового договору

Таким чином, звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.2 ст.23 КЗпП України є таким що суперечить вимогам закону, а відтоді і здійснено без законних на те підстав. Тому у відповідності до CT..235 КЗпП України ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з оплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Суд, визначаючи розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходить з того що середньоденна заробітна плата позивача складає 22грн.27коп.( 1202,65грн. : 54 робочі дні ), а середньомісячна - 467грн.67коп. (22,27 * 22). Вимушений прогул складає 1 місяць і 14 днів, з огляду на те, що позивачка з 24 травня 2006 року повинна була піти у відпустку у зв'язку з пологами. Таким чином, відповідач повинен сплатити позивачу 779грн.45коп.

Вирішуючи вимоги позивачки про стягнення 10000грн. у відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 237-1 КЗпП України не передбачає компенсацію моральної шкоди обов'язково у грошовій формі. Саме по собі визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі є достатньо справедливою компенсацією за будь-яку моральну шкоду. З огляду на це та враховуючи такі принципи як справедливість, збалансованість між інтересами позивачки і колективу школи-інтернату, у якому відновлені її трудові права, колегія суддів прийшла до висновку не присуджувати компенсацію моральної шкоди у грошовій формі.

Керуючись ст.184, п.2 ст.23, 235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від "29" серпня 2006року по цій справі скасувати.

Постановити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 Комунального закладу „ІНФОРМАЦІЯ_3"  Запорізької обласної ради.

Стягнути з Комунального закладу „ІНФОРМАЦІЯ_3" Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29.03.2006р. по 23.05.2006р. в розмірі 779грн.45коп. (сімсот сімдесят дев'ять) та в доход держави судовий збір в розмірі 51грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати у сумі 467грн.67коп. (чотириста шістдесят сім) підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.