У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України
у складі:
|
головуючого |
Присяжнюк Т.І., |
|
суддів |
Глоса Л.Ф., Вус С.М., |
за участю прокурора Сухарєва О.М.
розглянула у судовому засіданні у м. Києві 27 березня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього.
Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 26 травня 2004 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя м. Харкова, неодноразово судимого, останній раз 04.12.2002 року Дергачівським районним судом Харківської області за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 рік 3 місяці позбавлення волі,
засуджено:
- за ч. 4 ст. 187 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю;
- за ч. 3 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю;
- за ч. 1 ст. 263 КК України на 2 роки позбавлення волі;
- за ч. 1 ст. 331 КК України на 2 роки обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_3,
уродженця Алтайського краю РРФСР, жителя АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
засуджено:
- за ч. 4 ст. 187 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю;
- за ч. 3 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю;
- за ч. 1 ст. 331 КК України на 1 рік обмеження волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна, яке є його власністю.
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_4,
уродженця та жителя м. Дергачі Харківської області, раніше не судимого,
засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.
Відповідно до ст. 96 КК України до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 застосовано примусове лікування від алкоголізму в місцях позбавлення волі.
Щодо засуджених ОСОБА_4,ОСОБА_5 касаційне подання та касаційні скарги не внесені.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2005 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Як визнав суд, у жовтні 2003 року ОСОБА_1 двічі без відповідних документів поза пунктами пропуску незаконно перетнув державний кордон України з Російською Федерацією.
Крім того, у вересні 2003 року ОСОБА_1 у невстановленої особи незаконно придбав вогнепальну зброю, яку зберігав та носив при собі без передбаченого законом дозволу.
25 жовтня 2003 року близько 1 години 30 хвилин ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на охоронюваній території парку відстою залізничної станції Харків - Сортувальний ПЗД у м. Харкові, за попередньою змовою між собою з метою заволодіння чужим майном розбили вікно і проникли у пасажирський вагон, який знаходився під охороною провідника ОСОБА_6 У пошуках чужого майна вони були виявлені в одному з купе вагону ОСОБА_6, який намагався їх затримати. ОСОБА_2 наніс невстановленим тупим предметом провіднику удар в ліву гомілку, а ОСОБА_1 вистрелив у потерпілого з пневматичної гвинтівки ІЖ-22, переробленої для стрільби бойовими припасами, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження.
25 жовтня 2003 року близько 13 години ОСОБА_1 за попередньою змовою з іншими засудженими, будучи у стані алкогольного сп'яніння, з метою заволодіння чужим майном проникли в будинок АДРЕСА_2, де вимагали в господаря цього будинку ОСОБА_7 гроші, погрожували фізичною розправою, нанесли потерпілому численні удари руками та ногами в голову й інші частини тіла, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 заперечує доведеність його винуватості у вчиненні злочинів, за які його засуджено, крім злочину, передбаченого ч. 1 ст. 331 КК України. Посилається на те, що визнавав свою вину під час досудового слідства під примусом з боку слідчих органів. Вказує, що висновки суду ґрунтуються на суперечливих показаннях потерпілих та їх показання відсутні у протоколі судового засідання.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про наявність підстав для зміни судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
За змістом касаційної скарги, засуджений оспорює фактичні обставини справи, які були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанцій, і перегляду відповідно до вимог ч.1 ст. 398 КПК України у касаційному порядку не підлягають, а тому колегія суддів виходить із встановлених судом фактичних обставин злочинів, у вчиненні яких ОСОБА_1 визнано винним.
Суд належно обґрунтував свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, доказами, які отримано згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства та які наведені у вироку.
Зокрема, як убачається із матеріалів справи, засуджений ОСОБА_1 на досудовому слідстві повністю визнав свою вину і дав докладні показання, за яких обставин він скоїв злочини за попередньою змовою з іншими засудженими, вказавши роль та конкретні дії кожного із них.
Показання ОСОБА_1 узгоджуються із даними, що містяться у протоколі відтворення обстановки та обставин події, у ході яких розказував та показував, за яких обставин він та ОСОБА_2 скоїли розбійний напад на потерпілого ОСОБА_6
На обґрунтування свого висновку суд також послався на показання інших засуджених по справі, потерпілих, свідків, на дані, що містяться у протоколах огляду місяця події, очних ставок, висновках судово-медичної, дактилоскопічної експертиз.
Посилання на те, що показання потерпілих суперечливі є безпідставними, оскільки показання цих осіб послідовні, логічні, такі, що узгоджуються з обставинами справи, і тому сумніву в їх достовірності не викликають.
Не знайшли свого підтвердження доводи засудженого про застосування до нього незаконних методів слідства, оскільки ці доводи всебічно перевірено як судом першої, так і апеляційної інстанції, і обґрунтовано визнано такими, що не відповідають дійсності.
Твердження засудженого про те, що протокол судового засідання складений з порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 подав зауваження на протокол судового засідання, суд перевірив їх та постановою від 05.11.2004 року частково їх задовольнив.
Такі ж, як і в касаційній скарзі, твердження засуджений ОСОБА_1 висловлював у своїй апеляції. Апеляційний суд визнав їх безпідставними. Свої висновки із цього питання суд належним чином умотивував. Вони підтверджені доказами, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив і належним чином оцінив. У касаційній скарзі засудженого не наведено інших доводів, якими б спростовувались висновки суду першої та апеляційної інстанції за обговорюваними твердженнями.
Таким чином, місцевий суд, дослідивши зібрані докази і давши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по епізоду незаконного перетинання державного кордону підлягають скасуванню у зв'язку з декриміналізацією цих дій.
Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перетинання державного кордону України” від 18.05.2004 року № 1723-IV, статтю 331 КК України виключено у зв'язку з декриміналізацією. Апеляційний суд, розглядаючи справу за апеляціями засуджених 10 лютого 2005 року, на ці зміни кримінального закону уваги не звернув й залишив вирок без зміни. Тому вирок й ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та в порядку ст. 395 КПК України щодо ОСОБА_4 в частині їх засудження за ч. 1 ст. 331 КК України підлягають скасуванню, а справа в цій частині закриттю.
Призначаючи покарання засудженим, суд урахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу. Обране покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Крім того, рішення суду про направлення засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на примусове лікування від алкоголізму в місцях позбавлення волі на підставі ст. 96 КК України не ґрунтується на законі, у зв'язку з чим вирок щодо них у цій частині підлягає зміні.
Відповідно ст. 96 КК України, виходячи із комплексного аналізу інших норм законодавства України та міжнародно-правових актів, примусовому лікуванню на підставі ст. 96 КК України підлягають незалежно від виду призначеного покарання лише особи, які вчинили злочин та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб. Однак алкоголізм до цих хвороб не відноситься.
Отже суд не мав підстав для застосування до засуджених ст. 96 КК України. Тому колегія суддів вважає за необхідне виключити це рішення як незаконне з вироку суду щодо засудженого ОСОБА_1, а в порядку ст. 395 КПК України щодо засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Оскільки зазначені порушення не були усунені при розгляді справи в апеляційному порядку, підлягає зміні і ухвала апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2005 року.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 26 травня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2005 року щодо ОСОБА_1 та в порядку ст. 395 КПК України щодо ОСОБА_2 й ОСОБА_3 змінити - виключити рішення про застосування до засуджених на підставі ст. 96 КК України примусового лікування від алкоголізму в місцях позбавлення волі.
Зазначені судові рішення в частині засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 331 КК України скасувати, а справу в цій частині закрити.
Вважати засудженими:
- ОСОБА_1 на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 187, 1 ст. 263 КК України, на 12 років позбавлення волі із конфіскацією майна, яке є його власністю;
- ОСОБА_2 на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 187 КК України, на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю;
- ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Судді:
Присяжнюк Т.І. Вус С.М. Глос Л.Ф.