ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2009                                                                                       Справа№  15/21

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:  судді Науменка І.М. –доповідача

суддів: Білецької Л.М., Голяшкіна О.В.,          

при секретарі судового засідання: Прокопець Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельник Оксана Вікторівна, адвокат, довіреність №16-д від 02.02.09.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

розглянувши апеляційну скаргу дочірнього підприємства “Трансгарант-Україна”, м.Київ,    на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.04.2009р. у справі №15/21

за позовом    дочірнього підприємства “Трансгарант-Україна”, м.Київ

до                   товариства з обмеженою відповідальністю “Славнафта-Кіровоград”, м.Олександрія, Кіровоградська область

про                 стягнення 121 028,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 01.04.2009р. (суддя Мохонько К.М.) у справі №15/21, позовні вимоги дочірнього підприємства “Трансгарант-Україна”, м.Київ, - задоволено частково.

З відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю “Славнафта-Кіровоград”, м.Олександрія, Кіровоградська область, на користь дочірнього підприємства “Трансгарант-Україна”, м.Київ, стягнуто 58 297,44 грн. основного боргу, 191,20 грн. 3% річних, 1 515,60 грн. пені, 600,04 грн. державного мита та 64,59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до апеляційної інстанції зі скаргою, в якій називає останнє таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просить дане рішення скасувати та прийняти нове, повністю задовольнивши позовні вимоги дочірнього підприємства “Трансгарант-Україна”, м.Київ.

В апеляційній скарзі позивач заперечує проти часткового стягнення з відповідача суми основного боргу, помилкового, на його думку, стягнення судом першої інстанції з відповідача 1 515,60 грн. пені та 191,20 грн. 3% річних. Окрім того, скаржник не погоджується з частковим задоволенням господарським судом вимог щодо оплати послуг адвоката тощо.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 28.07.2008р. між сторонами був укладений договір транспортного експедирування №111/07-08, за умовами якого Експедитор (позивач у справі) зобов’язується за певну винагороду, за дорученням та за рахунок Клієнта (відповідач) надати комплексні послуги з організації перевезення вантажу, оплати залізничного тарифу тощо, а Клієнт, в свою чергу, зобов’язується зазначені послуги прийняти та належним чином оплатити.

Виходячи з очікуваного обсягу перевезень, та, на підставі виставленого Експедитором (позивачем) рахунку, Клієнт (відповідач) не пізніше, ніж за 5 (п’ять) банківських днів до початку перевезення здійснює 100 % передоплату шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора (позивача). Плата за комплексні послуги з організації перевезення вантажу складається із залізничного тарифу на перевезення вантажів у вагонах з застосуванням корегувальних коефіцієнтів.

Згідно із ст.316 Господарського процесуального кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п.2.1.1 договору, Клієнт (відповідач) зобов’язаний за три дні до початку місяця надати Експедиторові (позивач) замовлення з зазначенням календарних дат, кількості вагонів, станції навантаження та станції призначення, найменування вантажу та вантажоотримувача тощо. Як стверджує позивач, на вересень 2008р. окрема заявка на послуги з транспортного експедирування відповідачем дійсно не надавалась, однак роботи були останнім належним чином прийняті та оплачені, що підтверджено наявним в матеріалах справи актом виконаних робіт №1 за вересень 2008р., а також, відповідною банківською випискою та транспортними накладними. Заявка ж на аналогічні послуги у період листопад-грудень, зі слів позивача, була надіслана відповідачем за допомогою факсимільного зв’язку. У відзиві на позовну заяву надання вказаних вище замовлень відповідачем прямо не заперечується, однак зауважується на ненаданні позивачем суду доказів їх наявності,, як ненадання також доказів перерахування відповідачем позивачеві передбаченої п.3.2. договору 100% передоплати.

Отже, за відсутності окремої заявки на послуги транспортного експедирування на вересень-листопад 2008р., та не отримавши передоплату, в зазначений вище період Експедитором (позивачем) було надано Клієнту (відповідачеві) послуги з транспортного експедирування, підтвердженням чого може слугувати підписані обома сторонами належними чином та без жодних зауважень акти виконаних робіт №1 за вересень 2008р. на суму 102 741,66 грн. та №2 за листопад 2008р. на суму 65 555,78 грн.

Згідно з наявними в матеріалах справи банківськими виписками, надані за даними актами послуги з транспортного експедирування були частково оплачені відповідачем, а саме, на суму 110 000,00 грн. Даний факт також підтверджується позивачем та не заперечується відповідачем у справі.

Отже, позивач свої зобов’язання за договором виконав, послуги з транспортного експедирування надав, відповідач же, в свою чергу, за надані послуги розрахувався частково, претензію щодо сплати боргу, надіслану останньому в порядку досудового врегулювання спору, не задовольнив, у зв’язку з чим позивач був змушений звернутись за захистом порушеного права до суду.

Тобто, предметом спору є неналежне виконання грошових зобов’язань за договором транспортного експедирування вантажу.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що підписання відповідачем актів виконаних робіт та, більш того, здійснення їх часткової оплати, навіть за відсутності окремих, є безперечним доказом згоди останнього з наданням Експедитором відповідних послуг.

За аналогічних умов, тобто, за відсутності окремої заявки на послуги транспортного експедирування на грудень 2008р., та не отримавши передоплату, в зазначений вище період Експедитором (позивачем) було надано Клієнту (відповідачеві) послуги з транспортного експедирування на суму 48 165,77 грн. Послуги з транспортного експедирування за даний період відповідачем не сплачені, акт виконаних робіт №3 за грудень 2008р. на загальну сум 48 165,77 грн. відповідачем не підписаний, що стало підставою для відмови суду першої інстанції в задоволенні частини позовних вимог.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком господарського суду першої інстанції, оскільки, п.2.1.3. договору передбачено наступні обов’язки Клієнта (відповідача): приймати та оформлювати зі свого боку отримані від Експедитора (позивача) акти виконаних робіт на протязі 10 (десяти) робочих днів, або надіслання у зазначений десятиденний строк Експедиторові (позивачу) зауважень та обґрунтувань до даних актів. У випадку неповернення або несвоєчасного повернення акту виконаних робіт, останній вважатиметься прийнятим Клієнтом (відповідачем) без будь-яких зауважень.

Отже, з урахуванням відсутності з боку відповідача жодних заперечень до акту виконаних робіт №3 за грудень 2008р., надісланого відповідачеві разом з листом та рахунком на оплату 25.12.2008р., керуючись п.2.1.3. договору, зазначені послуги з транспортного експедирування, на думку судової колегії, слід вважати прийнятими належними чином, а тому такими, що підлягають оплаті.

Відповідно до ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином та у встановлений строк, згідно з умовами договору та вимогами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вимог і умов –у відповідності зі звичаями ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не передбачене договором або законом.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України. правовими наслідками порушення зобов'язання є правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, за своєю правовою природою зазначена в п.4.1. договору неустойка є пенею. Враховуючи період прострочки, а саме, з 26.12.2008р. (дата отримання відповідачем претензії щодо сплати боргу) по 03.02.2009р. (дата підписання позовної заяви), кількість днів прострочки дорівнює 40 (сорока).

Отже, з огляду на передбачений пунктом 4.1. договору сплату Клієнтом (відповідачем) неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, суму несплаченого відповідачем боргу у розмірі 106 463,21 грн. та кількість днів прострочення згідно наданому позивачем розрахунку неустойки,  цілком обґрунтованою та такою що підлягає стягненню є сума пені у розмірі 2 792,47 грн.

Окрім того, ст.625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом, тому, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України колегія суддів вважає вимоги щодо стягнення з позивача згідно наданому розрахунку 349,05 грн. 3% річних за вищезгаданий період прострочки.

Також, апеляційна інстанція не згодна з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог позивача щодо компенсування витрат, пов’язаних з адвокатськими послугами з наступних підстав.

Відповідно до Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.98р. N02-5/78, витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

На підтвердження понесених витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката, позивачем суду надано примірник угоди від 02.02.2009р., копію свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю, виписку з банківського рахунку на підтвердження перерахування адвокатові 10 100,00 грн., однак судом першої інстанції з посиланням на кількість судових засідань, ціну позову тощо, розумною чомусь визнано суму лише у              2 000,00 грн. На думку судової колегії, даний висновок суду є помилковим, адже вартість отриманих юридичних послуг є цілком співрозмірною з ціною позову, тому оскаржуване рішення у цій частині підлягає скасуванню.

Отже, з огляду на викладене вище, на думку судової колегії, апеляційна скарга дочірнього підприємства “Трансгарант-Україна”, м.Київ, на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.04.2009р. у справі №15/21 –підлягає задоволенню частково, а, відповідно, рішення господарського суду Кіровоградської області                       від 01.04.2009р. –скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов’язані з розглядом справи, як-то, витрати та сплату державного мита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, послуг адвоката тощо, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:      

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства “Трансгарант-Україна”, м.Київ, на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.04.2009р. у справі №15/21 –задовольнити частково.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.04.2009р. у справі №15/21 –скасувати частково.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги дочірнього підприємства “Трансгарант-Україна”, м.Київ, задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Славнафта-Кіровоград”, м.Олександрія, Кіровоградська область, на користь дочірнього підприємства “Трансгарант-Україна”, м.Київ,  106 463,21 грн. основного боргу, 2 792,47 грн. пені,  349,05 грн. 3 % річних, 10 100,00 грн. витрат на послуги адвоката, 1 197,14 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити господарському суду Кіровоградської області.

          Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

           Головуючий суддя                                                                             І.М. Науменко

           Суддя                                                                                        Л.М. Білецька                                                                          

           Суддя                                                                                                   О.В. Голяшкін