Справа №33-203/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Донченко Ю.В.

Категорія ст.41 ч.1 КпАП України Доповідач: Валько Н.М.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2010 року м. Львів

Суддя Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області Н.М. Валько, з участю апелянта ОСОБА_1, розглянувши апеляційну скаргу гр-на ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м.Львова від 11 лютого 2010 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.41 КпАП України, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 11 лютого 2010 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) грн. в дохід держави.

Згідно постанови суду ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що він працюючи на посаді директора ДП «Газсервіс» ВАТ «Львівгаз», порушив вимоги законодавства про працю, а саме: ч.1 ст.115 КЗпП України – заробітна плата виплачується працівникам з порушенням термінів її виплати; вимоги ч.3 ст.115 КЗпП України, ч.5 ст.24 Закону України «Про оплату праці» - не забезпечено спрямування коштів в першочерговому порядку на оплату праці; вимоги ст.34 Закону України «Про оплату праці», ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 – не забезпечено при виплаті заборгованої заробітної плати працівникам нарахування та відповідно, виплату компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати; вимог ч.3 ст.115 КЗпП України, ст.21 Закону України «Про відпустки» - не забезпечено виплату заробітної плати працівникам за час відпустки за три дні до її початку; вимоги ст.97 КЗпП України, ст.15 Закону України «Про оплату праці», чим скоїв правопорушення передбачене ст.41 ч.1 КпАП України.

На постанову суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану ним постанову суду змінити та винести постанову, якою зменшити розмір штрафу за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.41 КпАП України. Одночасно апелянт клопоче про поновлення строку на апеляційне оскарження зазначеної постанови. При цьому, покликається на те, що підприємство не може забезпечити всі виплати своєчасно, оскільки зараз знаходиться в дуже важкому економічному стані, зарплату доводиться виплачувати через касу по мірі надходження грошових коштів від робіт, які проводить підприємство, оскільки заморожено всі банківські рахунки ДП «Газсервіс». Окрім цього, апелянт зазначає, що він є батьком неповнолітньої дитини, а сума штрафу покладена на нього судом є більшою ніж половина його заробітної плати і він не має змоги виплатити таку суму, оскільки це приведе його сім’ю до важкого матеріального становища. Також, вказує, що заборгованість по виплатам заробітної плати та інших компенсацій станом на 01 лютого 2010 року погашається, у поточному місяці почато виплату заробітної плати за січень 2010 року.

Вивчивши матеріали справи № 3-391/10, заслухавши позицію апелянта у засіданні апеляційної інстанції, який повністю підтримав подану ним апеляцію, просить її задоволити, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, поданої гр-ном ОСОБА_1 та вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1, вважаю, що апеляційну скаргу слід задоволити частково.

До даного висновку приходжу, виходячи із наступного.

Ні доведеність вини, ні кваліфікація дій за ч.1 ст.41 КпАП України скаржником не оспорюється.

Згідно вимог ст.33 КпАП України, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність.

Вважаю, що при накладенні адміністративного стягнення на гр-на ОСОБА_1 суддя не в повній мірі дотримався вимог ст. 33 КпАП України і без достатніх підстав та обґрунтування застосував відносно гр-на ОСОБА_1 найбільш суворе стягнення, передбачене санкцією ч.1 ст.41 КпАП України у вигляді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, в акті перевірки №13-01-068/0051 від 22 січня 2010 року його автором вказано на те, що на ДП «Газсервіс» ВАТ «Львівгаз» має місце порушення вимог ст.43 Конституції України, ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці», які стосувалися порушення термінів виплати заробітної плати, що призвело до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати перед працюючими працівниками. Дані порушення у ході проведення перевірки усунуто, а заборгованість із виплати заробітної плати погашена повністю (а.с. 3; 6; 10).

Встановлено у ході перевірки і порушення на ДП «Газсервіс» ВАТ «Львівгаз» вимог ст.97 КЗпП України, ст.15 Закону України «Про оплату праці» із змінами внесеними Законом України №2103-ІV від 21 жовтня 2004 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати», ч.5 ст.24 Закону України «Про оплату праці», які стосуються незабезпечення спрямування коштів у першочерговому порядку на оплату праці. Зазначене порушення у ході проведення перевірки усунуто адміністрацією підприємства самостійно – кошти скеровано на погашення заборгованості із виплати заробітної плати (а.с.10).

У засіданні апеляційної інстанції викладені в акті перевірки №13-01-068/0051 від 22 січня 2010 року та протоколі про адміністративне правопорушення обставини гр-н ОСОБА_1, як керівник ДП «Газсервіс» ВАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» визнав повністю, вказавши на те, що зробив з цього приводу відповідні висновки; порушення, зазначені державним інспектором праці є усунуті.

З урахуванням викладеного, вважаю, що накладене на гр-на ОСОБА_1 стягнення за своєю суворістю не відповідає характеру вчиненого правопорушення та особі правопорушника, у зв’язку з чим застосоване відносно гр-на ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян слід змінити, пом’якшивши розмір накладеного стягнення у межах санкції ч.1 ст.41 КпАП України до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п’ятсот десять) грн.

Що стосується позиції, заявленої апелянтом щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, така до задоволення не підлягає, оскільки як вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, строк на апеляційне оскарження постанови, виходячи із вимог чинного КпАП України апелянтом не пропущено, тому в цій частині доводи апеляції до задоволення не підлягають.

Керуючись ст.ст. 33; 34; 35; 293; 294 КпАП України,-

постановив:

Апеляцію, подану гр-ном ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м.Львова від 11 лютого 2010 року – задоволити частково.

Постанову Шевченківського районного суду м.Львова від 11 лютого 2010 року – змінити.

Накладене постановою Шевченківського районного суду м. Львова 11 лютого 2010 року відносно гр-на ОСОБА_1 стягнення за ч.1 ст.41 КпАП України змінити на штраф у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п’ятсот десять) грн. в дохід держави.

Відповідно до вимог ст. 295 КпАП України копію постанови протягом трьох днів надіслати особі, щодо якої її винесено.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Постанова виготовлена у нарадчій кімнаті у єдиному примірнику.

Суддя Судової палати у ОСОБА_2

кримінальних справах Апеляційного суду

Львівської області