ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
18.07.06 Справа № 3/249ад.
Суддя Доманська М.Л., при секретарі судового засідання Буймирській О.В., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія", Білокуракинського району Луганської області
про стягнення 3871 грн. 01 коп.
в присутності представників сторін:
від позивача –Балаба Т.М., (дов. від 31.03.06, № 03-01/957);
від відповідача - Чернуха І.П. (дов. від 05.04.06).
в с т а н о в и в:
Суть спору: заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь держбюджету України суми несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році в розмірі 3871 грн. 01 коп.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 06.07.06 до 18.07.06.
Представниками сторін подано клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу, яке судом задоволене.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, зданому до суду 03.07.06, проти позову заперечує та у задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на наступне:
- відповідно до п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів затвердженого постановою КМУ від 3.05.95 № 314 зі змінами та доповненнями /далі Положення / на СТОВ " Надія" була проведена атестація робочих місць підприємства з метою їх підбору для працевлаштування інвалідів;
- результати атестації було оформлено протоколом №1 засідання комісії по
атестації робочих місць для працевлаш тування інвалідів від 20 червня 2001 року, який був затверджений наказом директора СТОВ „Надія" від 22.06.01 № 63, за яким встановлено шість звичайних робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- перелік звичайних робочих місць для інвалідів було включено до колективного
договору між адміністрацією та профспілкою СТОВ " Надія" , який зареєстрований Білокуракинською районною держ адміністрацією 16 червня 2002 року за №16.
- відповідно до абзацу 5 пункту 13 Положення відділення Фонду соціального
захисту інвалідів здійснюють контроль за створен ням підприємствами робочих місць, призначених для інвалідів; представниками Фонду жодного разу не проводилась перевірка виконання підприємством Закону України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні",
- до заяви позовної заяви прикладена довідка № 03-01/1803 від 22.05.06, де
сказано, що відповідач не інформував позивача про створення робочих місць; це не відповідає дійсності, так як СТОВ " Надія" шляхом здачі Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма №10 -ПІ , затверджена наказом Держкомстату України 10.01.02 за №49), кожного року, включаючи і 2005 рік, інформує позивача про це питання; свідчень несвоєчасного звіту вання СТОВ "Надія", позивачем суду не надано;
- позивач надав суду довідку №03-01/1802, згідно з якою, посилаючись на лист
Обласного центру медично-соціальної експертизи №439 від 27.12.04, вказує , що на СТОВ " Надія" у 2005 році атестація робочих місць для працевлаштування інвалідів за участю працівників МСЕК відповідно до постанови КМУ № 314 від 3.05.95, не проводилась; ця довідка ще раз стверджує, що позивач надає суду неправдиві докази: як можна посилатися на докази за 2004 рік, заявляючи позов за атестацію робочих місць за 2005 рік;
- при розгляді господарським судом Луганської області справи 4/136 позивачеві
вже надані документи, підстверджуючі проведення атестації робочих місць комісійно; до складу комісії були включені головний держінспектор ЛДІОПАПК Держнаглядохоронпраці та голова консультаційної комісії Білокуракинського територіального медичного об’єднання, які особисто підписали і скріпили печатками протокол №1 від 20.06.06;
- за результатами цієї атестації, на відповідних робочих місцях працює два
інваліда, і їх умови праці відповідають вимогам Положення, і скарг на умови праці ні від них, ні від контролюючих органів на адресу СТОВ " Надія" не надходило;
- інформацію про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів на
СТОВ " Надія" у 2005 році було надано всім зацікавленим органам, а саме : центру занятості населення шляхом надання щомісячної статистичної звітності "Звіт про наявність робочих місць та потребу у працівниках " ,/ форма №3-ПН, яка затверджена наказом Держкомітету статистики України №244 від 6.07.98/; будь-яких доказів порушень при здачі цих звітів з боку керівництва СТОВ " Надія", позивач суду не представив;
- СТОВ " Надія" покладені на підприємство обов’язки по забезпеченню інвалідів робочими місцями виконує сумлінно , а саме : провело атестацію робочих місць підприємства з метою їх підбору для працевлаштування інвалідів, затвердило перелік робочих місць для працевлаштування інвалідів; забезпечило працевлаштування всіх інвалідів, які бажали працевлаштуватись на СТОВ " Надія"; своєчасно звітує до відповідних органів з цього питання;
- на СТОВ " Надія у 2005 році повинно було працювати 3 інваліда, але фактично на підприємстві працювало 2 інваліда;
- з 2001 року і на цей час відповідач готовий працевлаштувати інвалідів , кількість яких передбачена законодавством, але для того щоб їх працевлаштувати, вони повинні бути в наявності, тобто звернутися до адміністрації СТОВ " Надія" з особистою заявою, або з направлення про працевлаштування відповідного органу;
- згідно з довідками Білокуракинського центру зайнятості населення, управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської райдержадміністрації, Олексіївської сільської ради Білокуракинського району в 2005 році до СТОВ "Надія" така категорія працівників не направлялась; не надав інформацію про направлення інвалідів на працевлаштування і позивач;
- позовні заяви за 2003, 2004 роки , які містили в собі ці ж самі вимоги і ґрунтувались на тих самих доказах, що і ця позовна заява, були вирішені на користь відповідача, що підтверджується рішенням господарського суду Луганської області по справі №16/410 від 21.12.04, постановою Луганського апеляційного господарського суду від 17.02.05 і постановою Вищого господарського суду від 19.04.05 року по цій же справі; справа за позовом Фонду за 2004 рік була закрита;
- обов’язки по працевлаштуванню інвалідів, у відповідності з ч.1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.91/ далі Закон № 875/ покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України, місцеві ради , громадські організації інвалідів; позивач своїх обов’язків не виконує і своєю заявою питається перекласти свої обов’язки на на СТОВ "Надія";
- згідно зі ст.20 Закону № 875 в разі, якщо кількість працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативним актом, то під приємство сплачує штрафні санкції; згідно зі ст. 241 Господарського кодексу України - штраф це адміністративно господарча санкція; адміністративно-господарський штраф - грошова сума, що сплачується до відповідного Бюджету у разі порушення правил здійснення господарської діяльності; за порушення встановлених законодавчими актами правил наступає відповідальність, як вказує ст.238 Господарського кодексу України; позивачем до суду не надано доказів , які б вказували на порушення правил збоку СТОВ "Надія".
Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 01.09.05, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушене за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Сторони не досягли примирення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2005 рік (а.с.10) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –69 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –267,1 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано у 2005 році 2 інваліда, відповідач повинен був працевлаштувати у 2005 році 3 інваліда. За розрахунком позивача (а.с.6-7) підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда за 2005 рік у сумі 3871 грн. 01 коп.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році у розмірі 3871 грн. 01 коп. Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Як вбачається з матеріалів справи, органами державної служби зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів у 2005 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда. За довідками Білокуракинського районного центру зайнятості від 09.06.06 № 16/5-985 від 15.06.06 № 16/5-1003 вбачається, що у 2005 році підприємство надавало звіти за формою 3-ПН з інформацією про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, що підтверджено копіями відповідних звітів форми 3-ПН за 12 місяців 2005 року, до СТОВ „Надія” особи з обмеженими фізичними можливостями для працевлаштування не направлялися. За довідками Білокуракинської райдержадміністрації від 09.06.06 № 518, від 15.06.06 № 541 вбачається, що у 2005 році розпорядження про працевлаштування інвалідів на СТОВ „Надія” не приймалися. З довідок Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської райдержадміністрації від 06.04.06 № 417, від 03.07.06 № 887 вбачається, що у 2005 році на підприємство відповідача для працевлаштування не направлялися інваліди, до чинного у 2005 році колективного договору включено перелік робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідач повідомив, що спеціальною комісією встановлено та наказом директора господарства затверджено перелік посад на звичайних робочих місцях, призначених для працевлаштування інвалідів.
Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Згідно зі ст.12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.
Аналіз зазначених вище положень та норм чинного у період виникнення спірних правовідносин законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 вказаного вище Закону.
Матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов’язку, передбаченого
нормами законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні. Відповідачем вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач довів суду, що підприємством розроблялись необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів у тому числі у 2005 році: на підприємстві створено комісію з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів ( протокол №1 засідання комісії по атестації робочих місць для працевлаш тування інвалідів від 20 червня 2001 року, накази від 19.06.01 №и62, від 22.06.01 № 63), створено та атестовано шість звичайних робочих місць для працевлаштування інвалідів, перелік звичайних робочих місць для інвалідів було включено до колективного договору між адміністрацією та профспілкою СТОВ " Надія" , який зареєстрований Білокуракинською районною держ адміністрацією 16 червня 2002 року за №16 ; протягом 2005 року випадків відмови відповідача від працевлаштування інвалідів не встановлено, відповідачем були працевлаштовані 2 інваліда, підприємство інформувало місцевий центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом всього 2005 року, що підтверджено відповідними звітами форми 3-ПН, Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської райдержадміністрації, та, як вбачається з матеріалів справи, отримуючи відповідну інформацію, вказані державні органи не направляли на підприємство інвалідів. Позивач не довів суду, що відповідач відмовив у працевлаштуванні інвалідам, які направлялись відповідними органами на підприємство відповідача, чи які звернулись самі безпосередньо на це підприємство для працевлаштування. З матеріалів справи не вбачається, що органи державної служби зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцева рада народних депутатів, громадські організації інвалідів у 2005 році направляли на підприємство відповідача для працевлаштування інвалідів.
За таких обставин, суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність на неналежне виконання обов’язків з працевлаштування інваліда органами, зазначеними у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ.
Таким чином, позивачем не доведено суду виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій у сумі 3871 грн. 01 коп., у задоволенні позову слід відмовити.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в :
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 21.07.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя М.Л. Доманська