ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
19.07.06 Справа № 3/20(4/220).
Судова колегія у складі суддів Доманської М.Л. - головуючої, Калашнік Т.Л., Василенко Т.А., при секретарі судового засідання Буймирській О.В., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до Державного підприємства «Свердловантрацит», м. Свердловськ Луганської області
про стягнення 71935 грн. 83 коп.
за участю представників сторін:
від позивача –Федоренко О.А. (дов. від 03.01.06, № 03-01/105);
від відповідача - Константинова І.В. ( дов. від 24.12.04, № 14-379д).
в с т а н о в и в :
Рішенням господарського суду Луганської області від 02.08.05 (суддею Батюк Г.М.) по справі № 4/220 у задоволенні позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Свердловантрацит», про стягнення несплачених штрафних санкцій та цільових коштів за не створення робочих місць для працевлащтування інвалідів в сумі 71935 грн. 83 коп. відмовлено.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 20.09.05 по справі № 4/220 рішення господарського суду від 02.08.05 № 4/220 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.05 у справі № 4/220 рішення господарського суду від 02.08.05 № 4/220 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.09.05 № 4/220 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 06.01.06 справа № 3/20(4/220) призначена до нового розгляду. Ухвалою господарського суду Луганської області від 02.03.06 за клопотанням сторін строк розгляду справи № 3/20(4/220) продовжено на два місяці до 06.05.06 включно.
Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області від 05.05.06 для розгляду даної справи призначена колегія у складі суддів Доманської М.Л. - головуючої, Калашнік Т.Л., Ворожцова А.Г.
Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області від 03.07.06 здійснено заміну у складі колегії, виключено зі складу колегії суддю Ворожцова А.Г. і введено до складу колегії суддю Василенко Т.А.
Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.04.05 та за ухвалою Господарського суду Луганської області від 06.01.06 призначений новий розгляд справи відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 01.09.05, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, характер спору, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі продовжено за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач відзивом від 10.05.05 (а.с.37 том І), доповненнями до відзиву від 27.05.05 (а.с.81 том І), 11.07.05, від 14.02.06 № 83 (а.с.62 том ІІІ), від 01.03.06 № 127 (а.с.127 том ІV), від 18.04.06 № 212 (а.с.16 том V), від 23.05.06 № 271 (а.с.42 том V), від 18.07.06 № 366 (а.с.67 том V) проти позову заперечує, посилаючись на наступне:
- підприємство відповідача не залучалось місцевими органами виконавчої влади
до участі у визначені нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно зі ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01); норматив робочих для працевлаштування інвалідів за період з 01.01.99 до 01.08.01 був визначений виконавчим комітетом Свердловської міської ради та не був доведений відповідачеві;
- специфіка підприємства відповідача, а саме його структурного підрозділу „Автобаза”
така, що переважна кількість посад –водії, де використання праці інвалідів неможлива, тому для визначення нормативу для працевлаштування інвалідів слід не враховувати чисельність водіїв, згідно з Законом України „Про автомобільний транспорт”, тому норматив відповідачем виконаний; договірних відносин відповідача з власниками автовокзалів та органами виконавчої влади не існувало, тому що перевезення пасажирів здійснювалося попутно;
- відповідними органами на підприємство відповідача інваліди не направлялось, інваліди на підприємство з метою працевлаштування не звертались;
- відповідач не мав прибутків у 1999 та 2003 роках, та мав незначний прибуток у 2000-2002 роки ;
- заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не включено
до колективних договорів за 1999-2003 роки, оскільки створити робоче місце для працевлаштування інваліда, атестувати відповідні робочі місця неможливо без наявності конкретного інваліда;
- приймаючи до уваги „Прикінцеві положення” Господарського кодексу України, те, що відношення по зобов’язанню відповідача перед позивачем виникли до набрання законної сили цим кодексом та продовжують існувати після набрання законної сили цим кодексом, заявлені у позові штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, та приписом ст.250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом, тому всі строки застосування адміністративно-господарських санкцій позивачем пропущено і відсутні підстави для задоволення позову.
Сторони не досягли примирення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного.
Як зазначає позивач, рішенням від 17.03.99 № 105 виконавчого комітету Свердловської міської ради на 1999 рік для ДВАТ „Трансавтосвердловантрацит” ДХК „Свердловантрацит” (правонаступником якого є відповідач у справі) норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, встановлено у кількості 14 осіб - 4% від загальної чисельності працюючих.
Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
За звітом ДВАТ „Трансавтосвердловантрацит” ДХК „Свердловантрацит” (далі - відповідач) про зайнятість інвалідів за 1999 рік (а.с.28 том І) та за розрахунком позивача (а.с.29 том І) відповідач повинен був працевлаштувати у 1999 році 14 інвалідів, працевлаштував лише 11, та підприємство відповідача мало перерахувати цільові кошти за 1999 рік у сумі 6389 грн. 73 коп.
Як зазначає позивач, рішенням від 22.03.00 № 134 виконавчого комітету Свердловської міської ради на 2000 рік для відповідача у справі норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, встановлено у кількості 15 осіб - 4% від загальної чисельності працюючих.
За звітом відповідача про зайнятість інвалідів за 2000 рік (а.с.26 том І) та за розрахунком позивача (а.с.27) відповідач повинен був працевлаштувати у 2000 році 15 інвалідів, працевлаштував лише 14, та підприємство відповідача мало перерахувати цільові кошти за 2000 рік у сумі 2685 грн. 20 коп.
Як зазначає позивач, рішенням від 30.01.01 № 7 виконавчого комітету Свердловської міської ради на 2001 рік для відповідача у справі норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, встановлено у кількості 15 осіб - 4% від загальної чисельності працюючих.
За звітом відповідача про зайнятість інвалідів за 2001 рік (а.с.23 том І) та за розрахунком позивача (а.с.24) відповідач повинен був працевлаштувати у 2001 році 15 інвалідів, працевлаштував лише 10, та підприємство відповідача мало перерахувати цільові кошти за сімь місяців 2001 року (січень –липень 2001) у сумі 9983 грн. 80 коп. та підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інваліда за п’ять місяців 2001 (серпень-грудень 2001) у сумі 6977 грн. 10 коп. .
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2002 рік (а.с.20 том І) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –396 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –1706,7 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано у 2002 році 8 інвалідів. За розрахунком позивача (а.с.21-22) відповідач повинен був працевлаштувати у 2002 році 16 інвалідів та підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інваліда за 2002 рік у сумі 34478 грн. 80 коп.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2003 рік (а.с.17 том І) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –410 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –934,9 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано у 2003 році 11 інвалідів. За розрахунком позивача (а.с.18-19) відповідач повинен був працевлаштувати у 2003 році 16 інвалідів та підприємство відповідача мало перерахувати штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інваліда за 2003 рік у сумі 11401 грн. 20 коп.
Відповідно до ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01 ) підприємства, установи й організації (незалежно від форм власності і господарювання), на яких працює інвалідів менш, ніж встановлено нормативом, зобов’язані щорічно відраховувати до відділення Фонду України соціального захисту інвалідів цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та на здійснення заходів по їх соціально-трудовій та професійній реабілітації. Розмір відрахування визначається середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві, в установі і організації за кожне незайняте інвалідом робоче місце.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженої постановою КМУ від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджувалась наказом Держкомстату за поданням Фонду (до 29.06.04) та затверджується наказом Мінпраці за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом (після 29.06.04).
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані цільові кошти та штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених цільових коштів та штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 1999-2003 роках у розмірі 71935 грн. 83 коп..
Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, доповненнях до відзиву на позовну заяву.
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) місцеві ради народних депутатів спільно з підприємствами (об’єднаннями), установами та організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України, щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Вказаний Закон (в редакції до 05.07.01) встановлював порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, і в якості обов’язкової умови передбачав, що такий норматив має бути встановлений спільно, зокрема, з підприємством.
За змістом ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються на сесіях місцевих рад.
З матеріалів справи вбачається , що рішення від 17.03.99 № 105, від 22.03.00 № 134, від 30.01.01 № 7 про встановлення на1999, 2000 та на 2001 роки (відповідно) нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, прийняте виконавчим комітетом Свердловської міської ради в порушення вказаних вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) : доказів делегування повноважень місцевої ради народних депутатів відповідному виконавчому комітету щодо встановлення зазначеного нормативу суду не надано, як і того, що відповідач одержував відповідні пропозиції і залучався відповідними місцевими органами до визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
За змістом листів виконавчого комітету Свердловської міської ради від 16.06.05 № 655 (а.с.86 том ІІ), від 17.01.06 № 82 (а.с.25 том ІІІ), від 07.02.06 № 193 (а.с.48 том ІІІ) вбачається, що підприємство відповідача до визначення нормативу робочих місць на 1999-2001 роки не залучалось, делегування відповідних повноважень від міської ради до виконавчого органу останньої по встановленню нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів не здійснювалось.
Крім того, позивач не надав суду доказів того, що при прийнятті відповідних рішень щодо визначення на 1999, 2000 та 2001 роки нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, приймали участь громадські організації інвалідів, відповідне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, що ці рішення виносилось на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення, як це передбачено законодавством, чинним на час прийняття відповідних рішень. До того ж, позивачем не надано до суду належних доказів доведення відповідачеві нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, на 1999, 2000 та 2001 роки.
За таких обставин, надані до суду рішення виконавчого комітету Свердловської міської ради від 17.03.99 № 105, від 22.03.00 № 134, від 30.01.01 № 7, відповідні додатки до них не приймаються судом, як належні докази встановлення та доведення відповідачеві нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, на 1999, 2000 та 2001 роки.
Відповідно до глави 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) та делеговані повноваження. Пунктом 12 статті 34 цього Закону встановлено, що до делегованих повноважень належить бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, позивачем не доведено суду виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові цільових коштів за період з 1999 року по 01.08.01 у сумі 19058 грн. 73 коп., тому у задоволенні позову в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції до 05.07.01) працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Як вбачається з матеріалів справи, відсутні докази направлення визначеними вище органами у 1999 - 2003 роках на підприємство відповідача для працевлаштування інвалідів, та відсутні докази того, що відповідач належним чином інформував ці органи про наявність робочих місць для інвалідів. З довідок Свердловського міського центру зайнятості від 28.12.04 № 12/3-2124 (а.с.32 том І), від 11.02.05 № 12/2-320 (а.с.62 том ІІ), від 16.01.06 № 12/3-146 (а.с.22 том ІІІ), від 07.02.06 № 12/3-337 (а.с.59 том ІІІ) вбачається, що підприємство відповідача та його відособлені підрозділи надавали звіти за формою 3-ПН, не зазначаючи наявність вільних робочих місць для інвалідів, та центр зайнятості не має можливості надати інформацію щодо направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування. За довідками позивача (а.с.33, 34 том І) підприємство відповідача та його відособлені підрозділи не інформували позивача про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, атестацію відповідних робочих місць не проводили. Як свідчить лист управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Свердловської міської ради від 13.01.06 № 01/18-152 (а.с.4 том ІІІ) управління не може надати відомостей щодо інвалідів, направлених для працевлаштування на підприємство відповідача.
Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Згідно зі ст.12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов’язку, передбаченого
нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів за період з 01.08.01 по 2003 рік включно. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що у 2001-2003 роках підприємством розроблялись заходи по створенню робочих місць для інвалідів, не довів, що такі заходи вносились в колективний договір (відповідачем у доповненнях до відзиву зазначено, що заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не включено до колективних договорів за 1999-2003 роки); не доведено, що підприємство інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Заперечення відповідача за відзивом відхиляються господарським судом за необґрунтованістю, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Відсутність прибутку на підприємстві не звільняє останнього від обов’язку сплатити відповідні штрафні санкції до Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не довів, що для визначення нормативу для працевлаштування інвалідів слід не враховувати чисельність водіїв, згідно з Законом України „Про автомобільний транспорт”. Так, листом виконавчого комітету Свердловської міської ради від 07.05.01 № 581 (а.с.48 том V) ДВАТ „Трансавтосвердловантрацит” (правонаступником якого є відповідач у справі) надано дозвіл на попутне перевезення пасажирів лише у часи „пік”, та відповідач не надав належних доказів на підтвердження кількості водіїв за відповідними роками, що здійснювали такі перевезення. У наказі ДВАТ „Трансавтосвердловантрацит” від 28.05.01 № 96 „Про надання пільг на пасажирському транспорті” (а.с.49 том V) зазначено, що автобуси, які належать ДВАТ „Трансавтосвердловантрацит” є відомчим транспортом, та цей наказ (про затвердження переліку категорій пасажирів, що мають право на безоплатний проїзд у замовлених автобусах ДВАТ „Трансавтосвердловантрацит”) прийнятий лише за зверненням виконавчого комітету Свердловської міської ради, та доказів виконання цього наказу та доказів затвердження переліку категорій відповідних пасажирів до суду не надано; штатних розписів та змін до них за 2001-2002 роки, відповідних реєстраційних документів, ліцензійних карт тощо не надано до суду.
Таким чином, позивачем доведено суду виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій за період з 01.08.01 по 2003 рік включно у сумі 52877 грн. 10 коп., але у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити, з огляду на наступне.
До спірних правовідносин сторін необхідно застосувати приписи статті 250 Господарського Кодексу України згідно з розділом IX "Прикінцеві положення" Господарського Кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
З викладених приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи випливає наступне: оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є період після 01.08.2001 по 2003 рік включно, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15.04.02, 15.04.03 та 15.04.04 (відповідно). А отже, припис статті 250 Господарського Кодексу України має бути застосовано до спірних правовідносин сторін зі справи. Відповідно до змісту цієї норми адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні", можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. (На час виникнення спірних правовідносин сторін та на час пред’явлення позову до суду таких випадків законодавство не передбачало.) Позов подано до суду 15.04.05. З матеріалів справи вбачається, що позов про стягнення штрафних санкцій подано відділенням Фонду пізніш як через шість місяців з дня виявлення порушення (відмітки позивача на відповідних звітах) –22.01.02 (за 2001), 13.02.03 (за 2002), 09.02.04 (за 2003). (Шість місяців з дня виявлення порушення сплинули до дня пред’явлення позову до суду). Відповідно до чинного законодавства штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним; підприємство відповідача за даним позовом повинно було сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.02, 15.04.03 та 15.04.04 (відповідно), але самостійно не сплатило.
За таких обставин, суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність у вигляді штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за період з 01.08.01 по 2003 рік включно.
Враховуючи вищевикладене, у задоволені позову в частині стягнення цільових коштів та штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за період з 1999 по 2003 рік у сумі 71935 грн. 83 коп. слід відмовити.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 51, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,
в и р і ш и в :
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 21.07.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя М.Л. Доманська
Суддя Т.Л.Калашник
Суддя Т.А.Василенко