Справа № 2-1186/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2009  року                                                                                                  

Залізничний районний суд м. Львова

в складі: головуючого -               Іванюк І.Д.

                при секретарі с/з -        Кукундіній К.В.

за участю позивача ОСОБА_2, її представника – ОСОБА_3

відповідача – ОСОБА_4, його представника – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про поділ майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що ними із відповідачем за час перебування у шлюбі за спільні кошти придбана квартира АДРЕСА_1, яка оформлена лише на відповідача. Оскільки з нею проживає двоє неповнолітніх дітей, а відповідач не займається їх вихованням та забезпеченням, сплачує аліменти у незначному розмірі, залишив спірну квартиру у 2004р. та з цього часу не проживає у ній, не проводить оплати житлово-комунальних послуг та не займається облаштуванням такої,   тому просила відступити від рівності часток і визнати за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали з аналогічних підстав, пояснивши суду, що 12.10.1996 р. між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб. 24.12.1996р. частково за кошти, отримані під час весілля, частково за кошти позичені у своїх батьків, вони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Оскільки на час пошуку і купівлі квартири вона була вагітною, позивач самостійно займався укладенням договорів і оформив квартиру лише на себе. Від шлюбу у них народилось двоє дітей: донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2., однак у травні 2004р. відповідач покинув сім’ю, перестав надавати кошти на утримання дітей, сплачувати житлово-комунальні послуги, через що у вересні 2004 р. вона звернулась із позовом про стягнення з відповідача аліментів, однак такі становлять 186 грн. на обох дітей і є недостатніми для їх утримання, інших коштів на утримання дітей відповідач не надає. У 2006 р. шлюб між ними було розірвано. Із врахуванням наведеного просила відступити від рівності часток подружжя і задоволити позов.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 у судовому засіданні проти позову заперечили, пояснивши, що хоча спірна квартира була придбана відповідачем за час перебування у шлюбі із позивачкою, однак за кошти його батька, отримані від продажу трьохкімнатної квартири, що стверджується випискою з банківського рахунку його батька, коштів на придбання квартири позивач не надавала, за весільні кошти вони придбали автомобіль, який згодом продали. Окрім того, пояснив суду, що з дітьми він не бачиться, у квартирі не проживає, оскільки проживав і працював у м. Ужгороді, однак сплачує аліменти на їх утримання згідно рішення суду.

 Заслухавши пояснення сторін, їх представників, оглянувши матеріали справи, дослідивши зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд приходить до висновку що позов слід задоволити частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Згідно ст. 60 СК України  м айно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові  на  праві  спільної  сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього   господарства,  догляд  за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається,  що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності  подружжя,  частки  майна дружини та чоловіка є рівними, якщо  інше  не  визначено  домовленістю  між  ними   або   шлюбним
договором.

В ході розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_2, 1974р.н., та відповідач ОСОБА_4, 1975р.н., уклали шлюб 12.10.1996р., про що здійснено актовий запис № 11 (а.с. 8). Від вказаного шлюбу у них народились діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 10). Шлюб між сторонами розірвано 17.06.2006р. (а.с. 9).

За час перебування у шлюбі 24.12.1996р. ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, укладеним із ОСОБА_9 придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 5-6). Згідно реєстраційного посвідчення спірна квартира зареєстрована в цілому на відповідача (а.с. 7).

Суд критично оцінює подану відповідачем виписку із банківського рахунку та показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_9 про те, що квартира придбана за кошти батька відповідача – ОСОБА_10, оскільки такі спростовуються показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15, про те, що вони спільно із батьками відповідача надавали кошти на придбання спірної квартири і такі надані сторонам спільно як подружжю, інших незаперечних доказів протилежного суду не надано.  

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що спірна квартира набута сторонами за час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя, а тому являється спільним майном подружжя.

Між тим, позивачем не надано доказів для відступу від рівності часток подружжя із врахуванням інтересів неповнолітніх дітей, оскілки відповідач сплачував аліменти на їх утримання згідно рішення суду пропорційно до його заробітку, позивач про збільшення розміру аліментів не зверталась, не повідомляла про необхідність додаткових коштів, а тому суд приходить до висновку про безпідставність таких вимог на необхідність відмовити у позові у цій частині.

Окрім того, із відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати, які сплачені нею при поданні позовної заяви (30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 302 грн. судового збору (а.с. 3)) пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (75%).

Керуючись ст.ст. 10, 14, 60, 212-215 ЦПК України,  ст.ст. 60, 70 СК України, -

ВИРІШИВ:

 Позов задоволити частково.

 Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 249 грн. судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через суд, що його ухвалив, шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

СУДДЯ: