Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді: Забродського М.І,

суддів: Миніч Т.І., Трояновської Г.С.

з участю секретаря судового засідання Григоровича А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2009 різку у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі Закон № 796-12),

встанови ла:

У липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації та просив стягнути не виплачені кошти передбачені ст. 39 Закону № 796 - 12. у розмірі 16777,80 грн., як доплату до заробітної плати у зв'язку з роботою на території радіоактивного забруднення за період з 01.05.2006 року по 01.05. 2009 року та грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва, передбачену ст. 37 Закону №796-12 у розмірі 2888,80 грн. за період з 01.04.2008 року по 01.05.2009 року.

В обгрунтування позову зазначав, що проживаючи в ІНФОРМАЦІЯ_1 та працюючи в Держлісгоспі АПК він отримував доплату до заробітної плати у розмірі 5.20 грн., а не 1 мінімальну заробітну плату, як це передбачено законом. Крім того йому недоплачувалися кошти у розмірах передбачених ст. 37 Закону №796-12 для придбання продуктів харчування.

Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2009 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації та стягнуто на користь позивача 16.777,80 грн. доплати за роботу у зоні гарантованого добровільного відселення та допомогу у зв'язку обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва у розмірі 2888,80 грн.

В апеляційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації просить постанову районного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Посилається на те, що виплата компенсацій і допомог, передбачених Законом № 796-12 працюючим громадянам проводиться підприємствами де вони працюють після того коли надійдуть кошти до Управління. Крім того позивачем пропущений річний строк для звернення до суду, встановлений статтею 99 КАС України.

Перевіривши законність та обгрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, визначених ст. 195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 1.0. проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, територія якого віднесена до зони гарантованого добровільного відселення і працює у зоні посиленого радіоекологічного контролю. За цей період йому виплачувалася щомісячна надбавка до заробітної плати у розмірі 5.20 грн. та допомога на придбання продуктів харчування у розмірі 2,10 грн.

Законом №796-12 встановлено компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Зокрема, згідно ст.39 згаданого закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), громадянам, які працюють на території посиленого радіоекологічного контролю проводиться у розмірі 1 мінімальної заробітної плати, а щомісячна грошова допомога на придбання продуктів харчування згідно ст. 37 Закону у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме Закон №786-12, а не постанова КМУ №836 від 26.07.96 р., яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством, здійснюється органами праці та соціального захисту населення, які діють відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 року №790 "Про затвердження типових положень про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської, управління праці та соціального населення Севастопольської міської і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі державної адміністрації".

Тому суд, з урахуванням положень згаданої постанови, правомірно визначив відповідача в особі управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації.

Разом з тим суд не врахував, що Закон України „Про оплату праці1' визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, відповідно до ст.ст. 1,2,4,21,22 якого заробітна плата є гарантованою винагородою працівника за роботу, яку роботодавець виплачує на підставі трудового договору і джерелом оплати якої є дохід та інші кошти підприємства або бюджетні кошти виділені на ці цілі.

У той же час передбачені ст.39 Закону № 796-12 виплати не входять до структури заробітної плати, а відповідно до Закону України „Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" від 10.02.2000 р. фінансуються для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення та інших джерел визначених законом.

Виходячи з наведеного доплата до заробітної плати ОСОБА_1, як працюючому є соціальною гарантією і не входить у структуру заробі тної плати. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково застосував ст. 233 КЗпП України відповідно до якої працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належних йому сум заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 99 КАС України, яка діяла на момент звернення ОСОБА_1 до суду, встановлено річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів.

З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся до суду 16 липня 2009 року та просив стягнути доплату до заробітної плати за період з 1 травня 2005 року по 1 травня 2009 року, а допомогу на придбання продуктів харчування за період з 1 квітня 2008 року по 1 травня 2009 року.

Проте суд першої інстанції, в порушення строків звернення до суду, стягнув заробітну плату з управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації період його роботи ДП „Олевський лісгосп АПК" з 1 травня 2006 року по 1 травня 2009 року, а допомогу на придбання продуктів харчування за період з 1 квітня 2008 року по 1 травня 2009 року.

Оскільки ОСОБА_1 не клопотав про поновлення строку для звернення до суду в задоволенні вимог за період з 1 травня 2006 року по 1 травня 2008 року слід відмовити за пропуском звернення до суду.

Крім того судом першої інстанції не враховано те, іцо з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльність відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що

адміністративний суд повинен визнавати дії суб'єктів владних повноважень незаконними і зобов'язувати останніх провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум.

Тому відповідно до ст. 201 ЦПК України це є підставою для скасування у цій частині постанови суду з ухваленням нової постанови про задоволення позову частково. Судові витрати підлягають зменшенню.

В решті її слід залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги є безпідставні

Керуючись ст.ст. 160,195,196,198,201,207 КАС України, колегія суддів цивільної палати,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Олевського районного суду від 26 жовтня 2009 року, в частині стягнення з управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 доплату до заробітної плати та допомогу на придбання продуктів харчування скасувати та ухвалити нову.

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01 липня 2008 року по 1 липня 2009 року доплату до заробітної плати у розмірі 1 мінімальної заробітної плати передбаченої ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та допомогу на придбання продуктів харчування у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, передбаченої ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зменшити стягнуті з управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації на користь держави судові витрати з 222,17 грн. до 51 грн.

В решті постанову суду залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

*