ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2010 р. Справа № 2а-6687/10/0470

          Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддя –                    Павловський Д.П. суддя -                     Бондар М.В.ОСОБА_1

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, Державного казначейства України про визнання скарг обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, згідно якого просить: визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню скарги від 18.11.2007, 08.12.2007, 16.12.2007, 18.01.2008, 27.01.2008, 15.02.2008, 16.03.2008, 04.04.2008, 09.04.2008. 12.04.2008, 09.05.2008, 27.06.2008, 01.08.2008; визнати, що Управління МВС України в Дніпропетровській області допустило відносно означених скарг неправомірні дії (не перевірило об’єктивно та всебічно, не вжило належних заходів, не повідомило письмово про результати перевірок і суті прийнятих рішень, відповіді не обґрунтовані, не по суті, містять неправдиві відомості, не направлені у встановлений Законом строк, не повернуті додані документи, скарги від 18.11.2007, 09.05.2008, 27.06.2008 безпідставно направлені нижчим органам міліції, на дії яких вони подані); зобов’язати УМВС України в Дніпропетровській області перевірити зазначені скарги, вжити заходи, надати позивачеві відповіді, повернути додані матеріали згідно вимог Закону України «Про звернення громадян» і ст. 40 Конституції; зобов’язати Державне казначейство України виплатити з державного бюджету відшкодування моральної шкоди у розмірі 8000 грн.

В судове засідання позивач та представник відповідача - Державного казначейства України не прибули. Позивачем до суду була подана заява від 11.10.2010, згідно якої останній зазначив про розгляд справи без його участі. Відповідач у справі – Державне казначейство України, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не прибув, не повідомив про причини неприбуття до суду, що у відповідності до ч. 4 ст. 128 КАС України є підставою для розгляду справи без його участі.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також те, що не всі особи, які беруть участь у справі прибули в судове засідання та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Згідно змісту позовної заяви в обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ним неодноразово подавалися скарги до управління МВС України в Дніпропетровській області на неправомірні дії Бабушкінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області та ДМУ ГУМВС стосовно поданих ним заяв про злочини, у яких позивач вимагав відповідача - управління МВС України в Дніпропетровській області вжити заходи щодо: порушення кримінальних справ та направлення йому копій відповідних постанов, усунення допущених порушень законодавства, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Бабушкінського РВ ДМУ та ДМУ ГУМВС, повернення документів, які додавалися до скарг та вчинення певних процесуальних дій, які на думку позивача є необхідними задля належної перевірки його заяв про злочини.

Проте, як зазначає позивач, відповіді на його скарги управлінням МВС України в Дніпропетровській області надані без проведення належних перевірок, про результати перевірок за його скаргами та суть прийнятих рішень не повідомлено, працівники міліції, на дії яких скаржився позивач, до відповідальності не притягнуті, не повідомлено про заходи, які вживалися для належного вирішення заяв позивача про злочини, а також надані позивачеві відповіді на скарги містять неправдиві та суперечливі відомості. Крім цього, позивач звертає увагу на те, що в порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» йому не були повернуті підтверджуючі матеріали, які додавалися до скарг; на скарги від 08.12.2007 та від 16.12.2007 відповідачем взагалі не були надані відповіді; скарги від 18.11.2007, 09.05.2008, 27.06.2008, 07.08.2008 відповідачем направлено органу міліції, на дії якого вони подані, про що позивача не було повідомлено.

Зазначені дії відповідача позивач розцінює як такі, що порушили його звичайний душевний стан, тривалий час завдають негативний психологічний влив, викликають значні хвилювання та переживання, отже спричинили моральну шкоду, яку позивач оцінює у розмірі 8000,00 грн.

Представником відповідача – ГУМВС України в Дніпропетровській області суду подані заперечення на адміністративний позов, згідно яких зазначено, що на скарги позивача від 18.11.2007, 08.12.2007, 16.12.2007, 18.01.2008, 27.01.2008, 15.02.2008, 16.03.2008, 04.04.2008, 09.04.2008, 12.04.2008, отримані відповідачем, були розглянуті, та після проведення відповідних перевірок позивачеві були надані на них відповіді у межах строку, встановленого ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». При цьому, скарги від 18.11.2007, від 08.12.2007, від 16.12.2007 відповідачем об’єднані під час їх розгляду, оскільки в них зазначені однакові вимоги; скарги від 04.04.2008, від 09.04.2008 та від 12.04.2008 відповідачем були об’єднані під час їх розгляду, оскільки скарги стосувалися одних і тих самих дій; скарги позивача від 18.01.2008 та від 27.01.2008 також під час їх розгляду були об’єднані у зв’язку з оскарженнях одних і тих самих дій. Відповіді на зазначені скарги позивачеві надавалися відповідно від 29.12.2007 за № 30/Р-52/2, № 30/Р-52/3, від 21.01.2008 за № 30/Р-52/2, № 30/Р-52/3, від 13.05.2008 № 1/Р-949/Ув та від 29.02.2008 № 8/Р-2, Р-2/2, Р-4. На скаргу від 15.02.2008 відповідь скаржнику надана від 19.03.2008 № 1/Р-430/Кн, на скаргу від 16.03.2008 відповідь надана від 04.04.2008 № 8-Р4/2.

Скарги гр. ОСОБА_2 від 09.05.2008, 27.06.2008 та від 01.08.2008 щодо перевірки раніше поданих скарг, винесення постанов про порушення кримінальних справ та надання відповіді за результатами їх розгляду до ГУМВС України в області не надходили та направлялися позивачем до МВС України, у зв’язку з чим відповідач вважає вимоги щодо розгляду цих скарг ГУМВС України в області безпідставними.

Щодо вимоги позивача стосовно повернення документів, які він додавав до скарг, у запереченнях на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що дана вимога є необґрунтованою, оскільки позивач до всіх скарг, направлених до ГУМВС України в області, додавав копії документів та ГУМВС України в області не повинно було їх повертати скаржнику у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».

Стосовно відшкодування моральної шкоди на користь позивача, представником відповідача у запереченнях зазначено, що позивачем докази моральної шкоди не представлені, не обґрунтовані та документально не підтверджені. Крім цього, на думку представника відповідача, оскільки у даному випадку відшкодування моральної шкоди не передбачене КПК України, така вимога позивача є необґрунтованою.

Дослідивши письмові докази у справі судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до ГУ МВС України в області неодноразово подавалися скарги щодо приховування злочинів та на зловживання посадових осіб Бабушкінського РВ ДМУ та ДМУ ГУМВС, а саме скарги від: 18.11.2007, 08.12.2007, 16.12.2007, 18.01.2008, 27.01.2008, 15.02.2008, 16.03.2008, 04.04.2008, 09.04.2008, 12.04.2008.

Згідно змісту скарг, позивач вказує на неналежний розгляд його попередніх скарг на дії Бабушкінського РВ ДМУ, Дніпропетровського МУ, не погоджується з прийнятими процесуальними рішеннями про відмову в порушенні кримінальних справ за результатами розгляду його заяв про злочини, а також вимагає вжити заходи щодо порушення кримінальних справ за його заявами у відношенні співробітників підприємств «Карс», «Курс», «Скайнет» та направити йому відповідні постанови, притягнути до дисциплінарної відповідальності винуватих співробітників Бабушкінського РВ ДМУ та Дніпропетровського МУ, повернути додані до скарг документи.

Отже, всі зазначені скарги стосуються одного й того самого предмету та містять однакові вимоги.

Скарги позивача від 18.11.2007, від 08.12.2007, від 16.12.2007 відповідачем об’єднані під час їх розгляду, оскільки в них зазначені однакові вимоги; скарги від 04.04.2008, від 09.04.2008 та від 12.04.2008 відповідачем були об’єднані під час їх розгляду, оскільки скарги стосувалися одних і тих самих дій; скарги позивача від 18.01.2008 та від 27.01.2008 також під час їх розгляду були об’єднані у зв’язку з оскарженнях одних і тих самих дій. Відповіді на зазначені скарги позивачеві надавалися відповідно від 29.12.2007 за № 30/Р-52/2, № 30/Р-52/3, від 21.01.2008 за № 30/Р-52/2, № 30/Р-52/3, від 13.05.2008 № 1/Р-949/Ув та від 29.02.2008 № 8/Р-2, Р-2/2, Р-4. На скаргу від 15.02.2008 відповідь скаржнику надана від 19.03.2008 № 1/Р-430/Кн, на скаргу від 16.03.2008 відповідь надана від 04.04.2008 № 8-Р4/2.

Зазначені обставини підтверджені наданими до справи письмовими відповідями на скарги, а також висновками про результати службових розслідувань від 11.01.2008, 28.02.2008 та від 13.05.2008, проведених відповідно ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області та УМВС України в Дніпропетровській області за зверненнями ОСОБА_2 щодо його незгоди з постановами Бабушкінського РВ ДМУ про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами підробки документів співробітниками підприємств «Карс», «Курс», «Скайнет», та з приводу ненадання йому копій постанов про відмову в порушенні кримінальних справ. Крім цього, згідно наведених висновків про результати службових розслідувань, зазначені у зверненнях позивача відомості були перевірені та не знайшли свого підтвердження. Викладені позивачем відомості щодо неотримання відповідей на скарги від 08.12.2007 та 16.12.2007 також спростовуються рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2008 № 2а-529/08, відповідно до якого факт отримання позивачем відповіді на означені скарги листом від 21.01.2008 за № р-52/2, р-52/3 встановлений.

Як свідчить зміст скарг позивача від 09.05.2008, 27.06.2008, 01.08.2008, останні були ним направлені для розгляду до МВС України, та довідкою від 19.11.2010 № 6728/УДЗР відповідачем підтверджено, що означені скарги на розгляд ГУМВС України в Дніпропетровській області не надходили.

При вирішенні спору по суті, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно змісту позовних вимог позивач просить визнати його скарги від 18.11.2007, 08.12.2007, 16.12.2007, 18.01.2008, 27.01.2008, 15.02.2008, 16.03.2008, 04.04.2008, 09.04.2008, 12.04.2008, 09.05.2008, 27.06.2008, 01.08.2008 обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню, та визнати, що ГУМВС України в Дніпропетровській області допущено щодо цих скарг неправомірні дії.

Проте, суд доходить висновку, що зазначені вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Так, у відповідності до ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Проте, ст. 17 КАС України визначено компетенцію адміністративних судів, яка поширюється, в тому числі, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

          Фактично, зазначені вимоги позивача стосуються встановлення та визнання певних фактів.

Однак, з аналізу норм ст. ст. 17, 162 КАС України вбачається, що до компетенції адміністративного суду не віднесено встановлення та визнання фактів, в тому числі й щодо обґрунтованості скарг та визнання їх такими, що підлягають задоволенню.

          Крім цього, суд звертає увагу на те, що скарги позивача одночасно містять вимоги, які підлягають вирішенню у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» та Кримінально-процесуального кодексу України.

          Частиною 3 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

          Відповідно до ст. 1 КПК України, діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду щодо порядку провадження у кримінальних справах регламентується цим Кодексом.

          Також, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001 визначено, що кримінальне судочинство – це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу – підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб має свої особливості, не належить до управлінської сфери.

Виходячи з викладеного, суд доходить висновку про те, що питання стосовно обґрунтованості скарг, об’єктивності проведених щодо них перевірок та належності вжитих за результатами їх розгляду заходів не може вирішуватися адміністративним судом, оскільки пов’язане з прийнятими в порядку КПК України процесуальними документами.

Стосовно вимоги позивача про зобов’язання відповідача перевірити вказані скарги, вжити заходи, надати йому відповіді та повернути додані матеріали згідно вимог Закону України «Про звернення громадян» та ст. 40 Конституції, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади в межах своїх повноважень зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Як підтверджено вищенаведеними письмовими доказами, письмові відповіді про результати розгляду скарг, що надходили до ГУМВС України в Дніпропетровській області, позивачеві надавалися.

Крім цього, суд звертає увагу на вимоги ст. 8 та ст. 12 Закону України «Про звернення громадян». Так, у відповідності до ст. 8, не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті. Згідіно ст. 12, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений, в тому числі, кримінально-процесуальним законодавством.

Що стосується вимоги позивача щодо повернення доданих до скарг матеріалів, суд зазначає, що у відповідності до ст. 16 Закону України «Про звернення громадян», до скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

Отже, виходячи з даної норми Закону, поверненню громадянинові підлягають саме документи, надані ним для розгляду скарги.

Проте, згідно змісту наданих позивачем скарг, не вбачається, що ним додавалися до скарг будь-які документи, тобто письмові акти, що посвідчують юридично значимі факти або підтверджують право особи, офіційне посвідчення особи тощо. Повернення позивачеві копій скарг, листів та постанов, які ним додавалися до скарг, не визначено як обов’язок у розумінні ст. 16 Закону України «Про звернення громадян».

Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди суд виходить з положень ст. 23 ЦК України, згідно якої моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача і вини останнього в її заподіянні.

Проте, при розгляді справи доводи позивача щодо заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача не знайшли свого підтвердження та при розгляді позову не встановлені наявність моральної шкоди, протиправність дій відповідача та, відповідно, й причинний зв’язок між шкодою, щодо відшкодування якої заявлено позовну вимогу, і діями відповідача з приводу перевірки та вирішення скарг позивача.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про зобов’язання Державного казначейства України сплатити на його користь з державного бюджету відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 000 грн. також задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 24-25, 70-72, 86, 128, 160-162, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, Державного казначейства України про визнання скарг обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Суддя Суддя ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_4