Справа №10-174/10p. Головуючий у І інстанції Курилець А.Р.

Категорія - ч.4 ст. 190 КК України Доповідач — ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі :

Головуючого - Перетятька В.О.;

суддів - Галина В.П., Макарова О.М. ;

з участю прокурора - Мартиняка І.В.,

адвоката - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляцію прокурора Мартиняка І.В. на постанову Галицького районного суду м. Львова від 30 березня 2010 року про відмову в зміні запобіжного заходу на взяття під варту обвинуваченому ОСОБА_3,

встановила:

Цією постановою відмовлено в задоволенні подання слідчого СУ ГУМВСУ у Львівській області Цьороха О.М. про зміну запобіжного заходу ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, українцю, громадянину України, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2 (Киргизія), який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3; фактично проживає: ІНФОРМАЦІЯ_4 на взяття під варту, та залишено йому раніше обраний запобіжний захід - підписку про невиїзд.

Як вбачається з матеріалів справи, будучи директором ТзОВ „Омега-Авто- Захід” ОСОБА_4 у період часу з грудня 2007 року по червень 2008 року, під приводом сприяння у придбання автомобіля, не маючи його в наявності, зловживаючи довірою та шляхом обману, заволодів грошима ОСОБА_5 в сумі 186 392 грн.

Крім цього, ОСОБА_4 у період часу з квітня по червень 2008 року, під приводом сприяння у придбання автомобіля, не маючи його в наявності, зловживаючи довірою та шляхом обману, заволодів грошима ОСОБА_6 Вказані грошові кошти на розрахунковий рахунок товариства, в якому обвинувачений працював директором, передані не були та не оприбутковані, а використані обвинуваченим на власні потреби.

Також, 12.05.2008 року директор ТзОВ „Омега-Авто-Захід”, ОСОБА_4, не маючи юридичних повноважень від власника автомобіля марки „Mitsubishi Pajero Waqon 3.0”, 2007 року випуску ПП „Мерітайм Траншипмент” Центр” на його відчуження, уклав договір купівлі-продажу № 04/08 від 12.05.2008 року даного автомобіля з ОСОБА_7 та виписав рахунок-фактуру на суму 249600 грн. На виконання договору 28.05.2008 року та 05.06.2008 року останній передав ОСОБА_4 гроші в сумі 60800 грн., як перший внесок вартості автомобіля, які були використані обвинуваченим на власний розсуд. В подальшому, ОСОБА_7 було оформлено кредитний договір № 240/ЗЛ, згідно якого останнім отримано в кредит кошти в розмірі 188 800 грн. Дана сума перерахована на розрахунковий рахунок ТзОВ „Омега-Авто-Захід”, як часткову оплату за автомобіль згідно договору купівлі-продажу № 04/08. Проте, вказана сума ОСОБА_4 на рахунок на розрахунковий рахунок ПП „Мерітайм Траншипмент Центр” не перерахована, використані для проведення розрахунків по кредиторським заборгованостях товариства.

31 липня 2008 року прокуратурою Шевченківського району м. Львова відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

15 серпня 2008 року прокуратурою Шевченківського району м. Львова відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України.

24.09.2008 року ОСОБА_4 обраний запобіжний захід - підписка про невиїзд.

25.11.2008 року ОСОБА_4 пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч.4 ст.190 КК України.

В апеляції прокурор порушує питання про скасування постанови судді Галицького районного суду м. Львова від 30.03.2010 року, як незаконної, а справу направити на новий судовий розгляд в цей же суд. Покликається, що висновки суду, викладені в постанові від 30.03.2010 року є необгрунтованими та не відповідають ступеню суспільної небезпеки та тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину.

Разом з тим, в порушення вимог ч.1ст.151 КПК України, ОСОБА_4 не повідомив слідчому про зміну свого місця проживання, що дає підстави вважати, що обвинувачений має на меті уникнути досудового слідства, суду та кримінальної відповідальності в цілому, оскільки свою вину у скоєнні, інкримінованих йому злочинів визнає частково. Разом з тим покликається, що даний факт можна оцінити як можливість обвинуваченим перешкоджати встановленню істини у справі, чинити тиск на свідків та потерпілих, вчинити дії, спрямовані на затягування досудового слідства.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про задоволення апеляції, міркування адвоката про необхідність залишення апеляції без задоволення, а постанови суду без змін, ознайомившись з матеріалами досудового слідства, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та із змісту постанови, судом першої інстанції, при вирішенні питання про відмову в зміні запобіжного заходу на взяття під варту ОСОБА_4, в цілому досліджено ті обставини, які мали значення для прийняття рішення по справі.

Згідно із ст.150 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слід враховувати тяжкість злочину, вік обвинуваченого, стан його здоров”я, сімейний і матеріальний стан, інші характеризуючи обставини, що передбачаються і п.10 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 25.04.2003 року „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”.

Згідно ст. 155 ч.1 КПК України взяття під варту, як запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, санкція статті якого передбачає покарання у виді позбавлення волі строком понад п’ять років.

Разом з тим, приймаючи рішення по справі, суддею правильно взято до уваги, те що обвинувачений має постійне місце проживання, праці, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Проте, суддею підставно покладено в основу висновку про відмову в зміні запобіжного заходу покликання на ненадання органом досудового слідства жодних даних, які б свідчили про порушення ОСОБА_4 підписки про невиїзд з постійного місця проживання, оскільки привід обвинуваченого проводився не за місцем проживання, яке зазначене в підписці про невиїзд (АДРЕСА_1.( а.с.5)). Як вбачається із постанов про привід та рапортів працівників міліції, приводи обвинуваченого здійснювались за адресою: АДРЕСА_2. Разом з тим, зі змісту вказаних документів вбачається, що виклики для допиту органами досудового слідства також здійснювались за вищевказаним місцем проживання, що свідчить про формальний підхід до вирішення вказаного питання та безпідставність оголошення розшуку обвинуваченого. Покликання в апеляції на порушення ОСОБА_4 вимог ст.151 ч.1 КПК України, як на підставу зміни запобіжного заходу ОСОБА_4 на взяття під варту, колегія суддів вважає необгрунтованим, та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Ніяких інших об’єктивних даних, які б свідчили про намір ОСОБА_4 ухилитися від слідства і суду, перешкоджати встановленню істини по справі або продовжувати свою злочинну діяльність органами досудового слідства, ні суду першої інстанції, ні колегії суддів апеляційного суду не подано.

Перевіркою матеріалів досудового слідства встановлено, що рішення судді першої інстанції про відмову в зміні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді взяття під варту прийняте у відповідності до вимог ст.148, 155 КК України та ґрунтується на законних підставах, а доводи апеляції прокурора, колегією суддів оцінюються критично та визнаються такими, що не можуть бути підставою для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.148, 165-2, 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 30.03.2010 року про відмову в зміні запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, - залишити без змін, а апеляцію прокурора - без задоволення.

Головуючий: Судді: