Справа № 2-143/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

19 червня 2009 року                                                   смт. Великий Березний  

    Великоберезнянський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Цибика І.Й., при секретарі Тисянчин М.В., з участю     представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1, представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2, відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Великий Березний цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_4 до Великоберезнянської селищної ради та ОСОБА_3 про визнання права власності на будинок та за зустрічним позовом ОСОБА_3 про визнання права власності на частину будинку, в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В :

        Позивачка за первісним позовом звернулася до суду з цим позовом, з тих підстав, що її чоловік, ОСОБА_5, після смерті своїх батьків, отримав у спадок житловий будинок № 43 по вул. Гожика в смт. Великий Березний.

        На час відкриття спадщини, яка відкрилася, 30.09.2008 року, після смерті чоловіка, вона сама постійно проживає у вказаному будинку, тобто фактично прийняла спадщину.

        Крім неї ніхто спадщину не прийняв — жодний із її двох синів не подав заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

        З цих підстав просить визнати за нею право власності на зазначений будинок в порядку спадкування за її чоловіком ОСОБА_5

        Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду з тих підстав, що він являється спадкоємцем першої черги за законом на частку будинку № 43 по вул. Гожика в смт. Великий Березний за померлим батьком ОСОБА_6, тому просив визнати за ним право власності на 1/3 вказаного будинку.

        В судовому засіданні представник Великоберезнянської селищної ради первісний позов не визнала, вважаючи, що будинок повинні спадкувати як дружина спадкодавця так і його двоє дітей в рівних долях. З цих підстав і визнала зустрічний позов.

        Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 не визнав первісний позов. Просив продовжити йому строк для прийняття спадщини, збільшив розмір позовних вимог та просив визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку. Доповнив, що на день смерті спадкодавця він був і є приписаний по місцю відкриття спадщини і вважає, що таким чином прийняв спадщину, тобто вступив в управління спадковим майном. Хоча фактично з 1992 року постійно проживає, в тому числі і на час відкриття спадщини, у своєї дружини в с. Розтоцька Пастіль. Заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору не подавав.  

        Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що первісний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

        В судовому засіданні належними доказами встановлено, що будинок № 43 по вул. Гожика в смт. Великий Березний був спільно побудований подружжям ОСОБА_7 та ОСОБА_8.        

         Після їх смерті зазначений будинок перейшов по спадковості до їх сина      ОСОБА_5, який разом з дружиною та двома синами проживав у ньому аж до смерті.

        Ці обставини визнані сторонами в судовому засіданні, тому, відповідно до ст. 61 ч. 1 ЦПК України не підлягають доказуванню.

        Після смерті останнього, 30.09.2008 року, в зазначеному будинку залишилася проживати його дружина (позивачка), яка фактично прийняла спадщину.

        Інші двоє спадкоємців першої черги за законом - сини ОСОБА_3 та         ОСОБА_9 на час відкриття спадщини постйно не проживали в зазначеному будинку та не подали в шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

        Відповідно до ст. 1261 ЦК України - у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

        Згідно ч. 3 ст. 1268 цього ж Кодексу - спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

        Частиною 1 ст. 1269 встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

        Виходячи із зазначених норм Закону, зустрічний позов ОСОБА_3, не підлягає до задоволення, оскільки останній на час відкриття спадщини та протягом визначеного шестимісячного строку з моменту її відкриття не проживав у зазначеному будинку та не подав у визначений строк заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Він також не навів ні у позовній заяві ні у судовому засіданні поважності причин не звернення до нотаріальної контори у шестимісячний термін для продовження судом строку для прийняття спадщини.

        Помилковим є твердження відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 про те, що оскільки він був і є приписаний у спадковому будинку, то в силу ст. 1268 ч. 3 ЦК України він прийняв спадщину.

        Даною нормою встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Але в судовому засіданні встановлено, що і в своїх поясненнях визнав ОСОБА_3, він за вказаних обставин з 1992 року проживав фактично в іншому місці.

        Відповідно до ст. 29 ч. 1 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначене для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

        Під місцем постійного проживання розуміється те місце, де громадянин розмістився в силу життєвих обставин.

        Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 року — реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, Законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

        А за приписом ст. 6 ч. 1 цього Закону — громадянин України зобов'язаний протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

        На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  15, 59, 60, 61, 123, 212-215 ЦПК України,  ст.ст. 11, 393, 1220, 1261, 1268, 1269, 1270, 1272   Цивільного  Кодексу  України, суд,

  В И Р І Ш И В :

    Первісний позов задовольнити повністю.

    Визнати право власності на будинок № 43 по вул. Гожика в смт. Великий Березний за ОСОБА_4.

    В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

    Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановлені ст. 223 ЦПК України.

    На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Закарпатської області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження в десятиденний строк з дня проголошення рішення через цей суд.

                Головуючий:           “підпис”

        Суддя Великоберезнянського

        районного суду                                ОСОБА_10