Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

м. Дніпропетровськ, вул.Паторжинського, 18-А, 49044, (056) 713-58-29

№ 2-4863/2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2010 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого судді - Башмакова Є.А.

при секретарі – Жук Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 серпня 2008 року звернулися до суду з позовом до відповідача ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позивачі в своєму позові посилаються на те, що відповідач на протязі майже восьми років незаконно використовував їх нерухоме майно по вул. Тверська, 6б в м. Дніпропетровську, чим позивачам завдана матеріальна та моральна шкода, понесені збитки та витрати, майно дуже пошкоджене і тривалий час не придатне для використання. З метою захисту своїх прав вони звернулися до суду і рішеннями судів визнано протиправними дії відповідача та зобов'язано його усунути перешкоди для позивачів в користуванні вказаним майном, вказані рішення набрали законної сили і мають преюдиційне значення. Але відповідач і після цього в добровільному порядку шкоду не відшкодував. Експертним закладом визначена конкретна сума шкоди, яку і повинен відшкодувати відповідач, але він цього не робить. Вважають такі дії відповідача незаконними і просили стягнути з ЗАТ КБ ПриватБанк матеріальну шкоду, витрати і не отриману вигоду з урахуванням їх розрахунку, моральну шкоду та судові витрата, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ЗАТ КБ ПриватБанк в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно були рішення судів стосовно вказаного нерухомого майна, що належить позивачам, але відсутня саме його вина в завданні шкоди позивачам, його дії були законними, позивачі на сьогоднішній день, відповідно до ЦК України, не є власниками спірних приміщень площею 189кв.м., оскільки вони не прийняті в експлуатацію та не зареєстровані, причому ці факти – неприйняття в експлуатацію та відсутність реєстрації підтверджують самі позивачі, моральну шкоду відповідач не завдавав, позовні вимоги щодо нього безпідставні і не підтверджені доказами, зокрема, в матеріалах відсутній попередній договір, укладення попереднього договору на той час не було передбачено чинним законодавством, відсутні будь-які докази щодо строку та умов цього договору, вважають, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивачів, представника відповідача, заслухавши пояснення свідка, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так в судовому засіданні встановлено, щоза договором купівлі-продажу від 18.12.1997 року ОСОБА_2 придбав нежитлові приміщення по вул. Тверській, 1 у м. Дніпропетровську, площею 145,7кв.м., що було зареєстровано, та видано реєстраційне посвідчення.

Між ПриватБанком та ПП «ВВВ Імпекс» в особі директора ОСОБА_3 було укладено кредитні договори: 17.10.1998 року - на 50 000 німецьких марок, 22.02.1999 року – на 27000 німецьких марок, 12.05.1999 року – на 100 000 доларів США. При цьому ОСОБА_3 було передано в заставу в забезпечення кредитного договору належне на праві власності йому та ОСОБА_2 (згідно виданої ним довіреності) по ? частині майно – нежитлові приміщення по вул. Тверській, 1 у м. Дніпропетровську. Договір застави посвідчено нотаріально 20.10.1998 року. Дружина ОСОБА_2 – ОСОБА_1 надавала нотаріусу свою згоду на укладення договору застави. При видачі другого та третього кредитного траншу до первісного договору застави укладалися додаткові угоди (були посвідчені нотаріально). Перші два кредити ПП «ВВВ Імпекс» було сплачено. Влітку 1999 року ОСОБА_3 загинув у ДТП, господарська діяльність ВВВ «Імпекс» фактично припинилася, і третій кредит на 100 000 доларів США сплачено не було.

ОСОБА_2 самовільно, без згоди банку, всупереч договору застави, переобладнав нежитлові приміщення протягом 1998-1999 р.р. Рішенням Дніпропетровського міськвиконкому № 938 від 18.04.2000 року (тобто після закінчення переобладнань) ОСОБА_2 було надано дозвіл на проектування та реконструкцію складських приміщень під цех засолки риби з будівництвом прибудови по вул. Тверській, 6Б у м. Дніпропетровську(номер приміщень було змінено).

08.08.2000 року, у зв’язку з неповерненням кредиту на 100 000 доларів США, було вчинено виконавчий напис по зверненню стягнення на заставлене майно, переданий для виконання до Індустріального ВДВС у м. Дніпропетровську, і 29.08.2000 року державним виконавцем було складено акт опису та арешту заставного майна, опечатані приміщення.13.02.2001 року нерухомість було передано на реалізацію СП «Укрспецюст» на відкриті торги, які не відбулися.

У 2000 році позивачі та ОСОБА_4 звернулися з позовом до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про визнання недійсним додаткової угоди № 2 до договору застави, визнання за ними права власності на перебудовані приміщення, ПриватБанк звернувся з зустрічним позовом про визнання недійсним рішення Дніпропетровського міськвиконкому № 938 від 18.04.2000 року. Підставами позовних вимог було те, що ОСОБА_1 не давала своєї згоди при укладенні додаткового договору застави № 2 під кредит в 100 000 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19.03.2007 року було визнано недійсним додаток № 2 до договору застави; визнано дії ПриватБанку по незаконному відчуженню (оформленню документів (опису, арешту) та проведенню торгів на предмет продажу спірного нерухомого майна сумісного майна ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5 по вул.Тверській,6Б – незаконними. Визнано право власності за позивачами на приміщення по вул. Тверській, 6Б, площею 189кв.м., усунені перешкоди в їх користуванні з боку банку. Визнано право власності на приміщення за ОСОБА_4 (у тому числі у порядку спадкування). Визнані незаконними дії нотаріусу по посвідченню додаткової угоди до договору застави. ПриватБанку у позовних вимогах про визнання недійсним рішення Дніпропетровського міськвиконкому відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 28.11.2008р. вказане рішення було залишено в силі.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.01.2008р. було знято заборону на здійснення ОСОБА_2 будь-яких дій щодо нерухомого майна.

22.02.2008р. актом приймання-передачі, складеним державним виконавцем Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції ОСОБА_6 позивачам було передано нерухоме майно по вул. Тверській, 6Б в м. Дніпропетровську, площею 189кв.м.(т.1 а.с.23)

Отже, позивачі отримали можливість зареєструвати та прийняти приміщення в експлуатацію у встановленому законом порядку, тобто стати його власниками.

Згідно з ч.1 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. У даному випадку магазин И-1 є новоствореним майном, і згідно зі ст. 331 ЦК України підлягає прийняттю в експлуатацію і державній реєстрації. Також підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації переобладнання, у результаті яких збільшилась загальна площа нежитлових приміщень.

Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст.386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачі на сьогоднішній день, відповідно до ЦК України, не є власниками спірних приміщень площею 189кв.м., оскільки вони не прийняті в експлуатацію та не зареєстровані. Причому ці факти – неприйняття в експлуатацію та відсутність реєстрації не заперечувалися позивачами в судовому засіданні.

В той же час в основі позову лежить порушення права власності позивачів у зв’язку з неможливістю користування майном та отримання доходів: неотримання орендної плати за попередньо укладеним договором на суму 1 871 100 грн., завдання майнової та моральної шкоди.

Суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивачів щодо стягнення з відповідача неотриманої орендної плати за попередньо укладеним договором на суму 1 871 100 грн.

Укладення попереднього договору на період 1998-1999р. не було передбачено чинним законодавством, і таке поняття з’явилося лише у ЦК України 2003 року.

Позивачами попередньо укладений договір оренди на суму 1 871 100 грн. в матеріали справи не наданий. Відсутні будь-які докази щодо строку та умов вказаного договору. Як видно з Додатку № 2 до позовної заяви, що містить розрахунок розміру доходів, сторони договору виходили з площі 189 кв.м., власником якої на 1999 рік позивачі не були. Також суд враховує, що станом на 1999 рік ще не було винесене рішення міськвиконкому щодо надання дозволу на проектування та проведення переобладнань, добудов. Тобто, попередній договір було укладено позивачами щодо самовільних приміщень.

Відповідно до ст.761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладення договору найма.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 пояснила, що цей договір знаходився у сейфі з документами, який було залишено в спірному приміщенні при передачі його на зберігання відповідачу, але опис майна, яке було передано не складався та доказати цей факт вона не має можливості. Суму місячної орендної платні, яку було вказано в цьому договорі вона не пам’ятає. Для вирахування суми неотриманих доходів користувалася журналами з аналогічними орендами, які і надала в матеріали справи, як доказ.

Позивач ОСОБА_2 підтвердив ці пояснення.

Допитаний в судовому засідань свідок ОСОБА_7, пояснила, що дійсно у червні-липні 1999 року на неї було зареєстровано фірму ПП «Вітек» та вона укладала попередню домовленість з позивачами про майбутню оренду приміщення по вул. Тверській, 6Б в м. Дніпропетровську. Ця попередня домовленість була укладена на 1 сторінці аркушу. Копії документу у неї не збереглося, чи обговорювалася якась конкретно сума оренди и яка саме сума вона не пам’ятає. Питання щодо знаходження нерухомості у заставі у банку з нею не обговорювалися.

Суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивачів щодо стягнення з відповідача майнової та моральної шкоди.

Ст.ст.1166,1167 ЦК України регулюють деліктні правовідносини, що витікають зі спричинення шкоди. Підставами позовних вимог є те, що, на думку позивачів, ПриватБанк незаконно володів спірними приміщеннями, у результаті чого вони були пошкоджені та позивачі не отримали доходи від оренди. Ці правовідносини (на які фактично посилаються позивачі) регулюються ст. 390 ЦК України, згідно якої власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним. У разі застосування цієї норми, суд вважає, є наявні підстави для відмови у позові з викладених вище причин: позивачі не є власниками спірних приміщень.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, судам роз’яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Рішенням від 03.02.2006 року встановлено що «відповідно до акту опису та арешту майна від 29.08.2000 року державним виконавцем ВДВС Індустрального районного управління юстиції м. Дніпропетровська ОСОБА_8 проведені виконавчі дії за виконавчим листом написом нотаріуса № 1906, виданим 08.08.2000 року по зверненню стягнення на заставлене майно з приватного підприємства фірми «ВВВ- Імпекс» на користь ЗАТ КБ «Приватбанк», а саме - накладено арешт на об’єкт нерухомості літ.Д-1, загальною площею 233,4кв.м., навіс – 3, огорожі та мощіння, а також опечатано приміщення гаража Е-1, загальною площею 29,2кв.м., що розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Тверська, 6Б, який в акті опису не зазначений». «З урахуванням викладеного, суд вважає необхідним виключити з акту опису та арешту від 29.08.2000 року приміщення загальною площею 116,7кв.м….та гараж Е-1, площею 29,2кв.м.»

Таким чином, набравши чинності рішенням встановлено, що опис, арешт, проведення торгів на предмет продажу спірного нерухомого майна здійснювалися не відповідачем.

Дії ПриватБанку полягали лише в зверненні до відповідних державних органів щодо опису, арешту, та проведення торгів майна позивачів. Саме ці дії ПриватБанку (звернення до державних органів) заподіяти шкоди майну позивачів не могли.

При таких обставинах суд вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 316, 386, 390, 761 ЦК України, ст ст. 10, 11,61,209,212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України

Суддя: Є.А. Башмаков