АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22а-3647/11 Головуючий у 1-й інстанції Андрущенко С.А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2011 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого - Чічіля В.А.

Суддів: Мартєва С.Ю., Антонова В.М.

розглянула в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою

Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві

на постанову Ленінського районного суду м. Полтави від ЗО листопада 2009 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України

Ленінського району в м. Полтаві про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дитині

війни

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від ЗО листопада 2009 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправною відмову УПФУ Ленінського району в м. Полтаві щодо не виконання з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 30 вересня 2009 року приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язано УПФУ Ленінського району в м. Полтаві нарахувати та сплатити ОСОБА_2 доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.І ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 30 вересня 2009 року з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі УПФУ Ленінського району в м. Полтаві просить вищевказану постанову місцевого суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неврегульованість на законодавчому рівні порядку виплати допомоги особам, які мають статус «дитина війни», прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України, приписів ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апелядійної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції, позивач має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання, а у відповідача обов’язку щодо здійснення позивачу доплати до пенсії, відповідно до норм ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року по 31.12.2007 рік, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. При цьому, зазначені висновки суду ґрунтувались на рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп/2007 року, якими визнано неконституційними положення п.12 ст. 71 ЗУ „Про Державний бюджет України” та рішенні Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, яким були визнані неконституційними положення пункту 41 розділу II ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Після прийняття вищевказаних рішень Конституційного суду України знову почали діяти положення ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18 листопада 2004 року), тобто з цього часу відновлено право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Крім того, оскільки у 2009 році до часу прийняття рішення положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають законну силу та не були змінені чи призупинені, тому з 01.01.2009 року позивач має право на отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, з підвищенням на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Щодо доводів апеляційної скарги про необгрунтоване застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, колегія суддів зазначає наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.З ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Крім того, колегія суддів, вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов’язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено саме на управління пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини. Отже^ рішення суду слід вважати законним ,, обґрунтованим1 і таким, що скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст.. 186-2, 195, 197, 198, 200, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України Ленінського району в м. Полтаві - залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м. Полтави від ЗО листопада 2009року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Судді: підписи

3 оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду Полтавської області