Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

м. Дніпропетровськ, вул.Паторжинського, 18-А, 49044, (056) 713-58-29

№ 2-5051/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2010 року Жовтневий районний суду

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді - Башмакова Є.А.

при секретарі – Жук Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, НВПБП «Карс», НВПБП «Курс», ТОВ «Скайнет», ПП ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який згодом уточнив, до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, НВПБП «Карс», НВПБП «Курс», ТОВ «Скайнет», ПП ОСОБА_2, про визнання договорів недійсними, стягнення моральної шкоди який, містив наступні вимоги:

1) визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу майна від 14.09.2006 року, укладений між ПП ОСОБА_2 та ТОВ «Скайнет»;

- передачу товару ПП ОСОБА_2 з ТОВ «Скайнет» у відповідності до накладної № РН-0000247 від 14.09.2006 року;

- договір оренди майна від 15.09.2006 року, укладений між ПП ОСОБА_2 та директором НВПБП «Курс» ОСОБА_3;

- передачу ПП ОСОБА_2 ліквідаційною комісією НВПБП «Карс» майна у відповідності з ОСОБА_3 від 10.09.2007 року;

2) стягнути на його користь відшкодування моральної шкоди:

- з Головного управління юстиції – 7000 грн.;

- з Приватного підприємця ОСОБА_2 – 14000 грн.;

- з ТОВ «Скайнет» – 14000 грн.;

- з НВПБП «Карс» – 7000 грн.;

- з НВПБп «Курс» – 7000 грн.

Позивач у судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином. Суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

У судове засідання з’явився представник відповідача – Головного управління юстиції у Дніпропетровській області.

Представники інших сторін по справі не з’явились, проте під час попередніх судових засідань від них були отримані пояснення, необхідні для розгляду справи повно, об’єктивно та всебічно.

У судовому засіданні представник Головного управління юстиції у Дніпропетровській області заперечував проти позову у повному обсязі.

Заслухавши доводи сторін, оцінивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Як зазначалось, ОСОБА_1 у своєму позові просив визнати недійсними наступні угоди: договір купівлі-продажу майна від 14.09.2006 року, укладений між П ОСОБА_2 та ТОВ «Скайнет; передачі товару ПП ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю «Скайнет» у відповідності з Накладною № РН-0000247 від 14.09.2006 року; договір оренди майна від 15.09.2006 року, укладений між ПП ОСОБА_2 та директором НВПБП «Курс» ОСОБА_3; передачу ПП ОСОБА_2 ліквідаційною комісією НВПБП «Карс» майна у відповідності з ОСОБА_3 від 10.09.2007 року.

В обґрунтування зазначеної позовної вимоги Позивач наполягав на наявності факту підроблення оскаржуваних угод, а відтак їх недійсності.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У Розділі 4 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) законодавцем визначено основні ознаки угоди, а саме надано дефініцію угоди, яка є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 204 ЦК України угода є правомірною, якщо її недійсність прямо не встановлено законом або якщо вона не визнана судом недійсною.

Статтею 215 ЦК України підставою недійсності угоди є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемній правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Крім того, Цивільним кодексом України, визначено перелік підстав визнання правочину недійсним.

Як попередньо зазначалось, підставою для визнання перелічених угод недійсними, на думку Позивача, є наявність факту їх підроблення, а відтак їх фіктивність.

Відповідно до ст. 234 ЦК України під фіктивною угодою розуміється правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» надано наступне роз’яснення, яке суд має ураховувати під час розгляду справ за позовами про визнання правочинів недійсними з підстав його фіктивності, а саме зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Крім того, судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків, у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, обов’язковими умовами для встановлення фіктивності правочину є наявність наміру та відсутність дій щодо його виконання.

Під час судового засідання, судом були досліджені наявні докази та встановлено наступне.

14 вересня 2006 року між ТОВ «Скайнет» та ПП ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу комп’ютерної техніки відповідно до накладної від 14 вересня 2006 року № РН-0000247. Даний договір укладено в письмовій формі, містить підписи сторін та печатки. Крім того, безпосередньо в договорі передбачено термін його дії, а саме до грудня 2007 року.

Зазначена накладна від 14 вересня 2006 року оформлена належним чином та не містить ознак підробки. До того ж наявність даної накладної додатково підтверджує факт відсутності ознак фіктивності договору купівлі-продажу від 14 вересня 2006 року.

15 вересня 2006 року між ПП ОСОБА_2 та НВПБП «Курс», укладено договір оренди майна, яке ПП Скрипка придбала відповідно до вищезазначеного договору купівлі-продажу від 14 вересня 2006 року. Зокрема, до такого висновку прийшов порівнявши накладну від 14 вересня 2006 року № РН-0000247 та додаток № 1 до Договору оренди майна від 15.06.2010 року.

Крім того, додатковим доказам дійсності укладених договорів є акт передачі ПП ОСОБА_2 ліквідаційною комісією НВПБП «Карс» майна у відповідності з ОСОБА_3 від 10.09.2007 року, що додатково підтверджує реальність вищезазначених угод та спростовує твердження ОСОБА_1 щодо недійсності самого ОСОБА_3 від 10.09.2007 року.

Таким чином, у зв’язку з відсутністю ознак фіктивності зазначених договорів, а навпаки за наявності доказів дійсного його виконання, також у зв’язку з ненаданням Позивачем доказів існування умислу щодо укладення оскаржуваних договорі суд прийшов до висновку про відсутність підстав задоволення вимоги Позивача щодо визнання недійсними договору купівлі-продажу майна від 14.09.2006 року, укладений між ПП ОСОБА_2 та ТОВ «Скайнет; передачі товару ПП ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю «Скайнет» у відповідності з Накладною № РН-0000247 від 14.09.2006 року; договір оренди майна від 15.09.2006 року, укладений між ПП ОСОБА_2 та директором НВПБП «Курс» ОСОБА_3; передачу ПП ОСОБА_2 ліквідаційною комісією НВПБП «Карс» майна у відповідності з ОСОБА_3 від 10.09.2007 року.

Також, ОСОБА_1 вимагав стягнути з Головного управління юстиції у Дніпропетровській області відшкодування моральної шкоди у розмірі 7000 грн.

Суд оцінивши доводи ОСОБА_1, дослідивши у судовому засіданні оригінали скарг ОСОБА_1 та відповідей на них за період 2007-2010 років, які відповідач – Головне управління юстиції у Дніпропетровській області надав для огляду дійшов наступного висновку.

В обґрунтування позовних вимог до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 наполягав на наявності тайної домовленості між Головним управлінням юстиції у Дніпропетровській області та Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо невиконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07.02.2006 року та передачу арештованого майна ліквідаційній комісії НВПБП «Карс».

Суд у даному випадку відноситься критично до таких доводів Позивача, оскільки в порушення вимог ст. 60 ЦПК ОСОБА_1 не надав жодного доказу існування такої домовленості, а відтак й наявності підстав для визнання її недійсності (нікчемності) та застосування відповідних наслідків.

Крім того, суд, дослідивши скарги ОСОБА_1 направлені до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області та відповіді на них за період 2007-2010 років, не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, оскільки зі змісту відповідей Головного управління юстиції у Дніпропетровській області не вбачається наявності зазначених домовленостей.

До того ж, слід звернути увагу, що суд не досліджував повноту та обґрунтованість відповідей Головного управління юстиції у Дніпропетровській області з підстав відсутності публічно-правового спору між Головним управлінням юстиції у Дніпропетровській області та ОСОБА_1, на чому Позивач зауважив у п.7 позовної заяви. Крім того, дослідження повноти та обґрунтованості відповідей Головного управління юстиції у Дніпропетровській області порушувало б принцип спеціалізації судів, оскільки встановлення таких обставин, за наявності сторони – суб’єкта владних повноважень Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болі та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, яленів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У даному випадку ОСОБА_1 також не надав у відповідності до ст. 60 ЦК України належних доказів такої шкоди.

Крім того, для встановлення підстав відшкодування моральної шкоди згідно принципів цивільно-правової відповідальності суд повинен встановити наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями Відповідача та шкодою завданою Позивачу. Оскільки судом не встановлено вини Відповідачів у спричиненні моральної шкоди ОСОБА_1 та Позивачем не доведено завдання йому такої шкоди, суд прийшов до висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог стосовно відшкодування моральної шкоди щодо всіх Відповідачів по справі.

Також позивачем не доведено та не додано жодних доказів стосовно спричинення йому з боку НВПБП «Карс», НВПБП «Курс», ТОВ «Скайнет», ПП ОСОБА_2 моральної шкоди, тому суд надавши оцінку всім доказам, які знаходяться в матеріалах справи, вважає, що вимоги позивача в цій частині також задоволенню не підлягають.

На останок, суд зазначає на відсутності зв’язку між ухвалами Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, на які посилається ОСОБА_1 та предметом розгляду по даній справи, а тому судом вони не враховані з підстав їх неналежності.

Згідно ст. 88 ЦПК України з позивача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 17 грн. та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 203, 204, 215, 234 Цивільного Кодексу України, ст.ст.10, 11, 60, 212, 213, 215 Цивільно-процесуального Кодексу України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, НВПБП «Карс», НВПБП «Курс», ТОВ «Скайнет», ПП ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, стягнення моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 17 грн. та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене у апеляційний суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська, та подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: Є.А. Башмаков