Справа №2-43/09

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2009 року. Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська

у складі головуючого

судді Чебикіна В.П.

при секретарі - Власенко М.М.

з участю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті

Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, КП ДМБТІ,

треті особи: Виконавчий комітет Індустріальної районної у місті

Дніпропетровську Ради, Житлово-Будівельний кооператив № 321 “Про визнання

права власності на 64/100 частини квартири”; по зустрічному позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, Об’єднанню співвласників багатоквартирного будинку

“Береза”, Відділ у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб

Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровської області, КП ДМБТІ “Про

визнання протоколу загальних зборів членів ЖБК-321 №14 від 25 грудня 2004 року

недійсним, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим

приміщенням, визнання права власності на нерухоме майно”,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Житлово-

будівельного кооперативу №321 про визнання права власності на 64/100 частини

квартири. У процесі розгляду справи позивачка уточнювала позовні вимоги, склад

відповідачів та третіх осіб по справі. У позовній заяві та у судовому засіданні

позивачка посилається на те, що 25.01.1991 року в Бюро по обміну житловою

площею виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів

отримала обмінний ордер на житлову кімнату площею 17,0 кв.м., що розташована у

квартирі АДРЕСА_1. У зв'язку з

тим, що квартира є кооперативною, позивачкою до обміну 14.09.1990 року було

сплачено пайовий внесок у сумі 2271 р. 40 коп. за квитанцією №107. Рішенням

Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.05.1985 року пай на

квартиру, розташовану у квартирі АДРЕСА_1 був поділений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3. Цим же рішенням вищевказана квартира була поділена між

вищевказаними особами: ОСОБА_3 у користування була виділена житлова кімната

площею 10,1 кв.м., ОСОБА_6 – 17,0 кв.м.; кухня, коридор, санвузол були

залишені у загальному користуванні. 15.09.1987 року ОСОБА_6. обміняла

належну їй житлову кімнату площею 17,0 кв.м у квартирі АДРЕСА_1 з ОСОБА_7, а остання

25.02.1988 року обміняла цю житлову кімнату з ОСОБА_8. ОСОБА_8. 25.01.1991 року обміняла 25.01.1991 року житлову

кімнату площею 17,0 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 з ОСОБА_2. Тому позивачка вважає, що у

відповідності до цивільного законодавства України вона є власницею житлової

кімнати площею 17,0 кв.м., що розташована у квартирі АДРЕСА_1. Але коли вона звернулася до БТІ за

оформленням права власності, отримала відмову у реєстрації. Позивачка вважає,

що відмова у реєстрації є незаконною з причин того, що між законодавчими

актами вбачається колізія, тобто один закон дає дозвіл виконкому на

затвердження протоколу загальних зборів про вступ в члени кооперативу, а другий

закон не дає виконкому таких повноважень, тобто вступає з ним в протиріччя.

Відмова реєстрації права власності БТІ ґрунтувалася і ґрунтується на цей час

на тому, що протокол прийняття до членів ЖБК не був затверджений виконавчим

комітетом відповідної Ради. Такі міри приймалися , але виконавчий комітет

Індустріальної районної ради не дав згоди на затвердження даного протоколу,

посилаючись на те, що не має для цього відповідних повноважень. Позивачка ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на 64/100 квартири АДРЕСА_1, що складаються згідно акту

ідеальних часток з: 7- житлової кімнати, І – лоджії, міст спільного

користування 1- коридор, 2-кладова, 3- ванна, 4- туалет, 5 – кухня (загальною

площею 28,7 кв.м.; житловою 17,0 кв.м.), зобов'язати КП ДМБТІ зареєструвати за

нею право власності на 64/100 квартири АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання з'явився, позовні вимоги не визнав,

надав зустрічний позов, в якому просив визнати недійсними рішення зборів ЖБК

від 25 грудня 2004 року, визнати ОСОБА_2, ОСОБА_5 такими, що втратили

право користування житловим приміщенням, скасування їх реєстрацію у спірній

квартирі, та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в цілому. Суду ОСОБА_3 повідомив, що

знаходився з позивачкою у шлюбних відносинах з 12.09.1986 року до 24.10.2003

року. Фактично шлюбні відносини припинилися задовго до офіційного розірвання

шлюбу, тому що з 1996 року до вересня 2005 року позивачка у квартирі АДРЕСА_1 не проживала, з квартири

виїхала добровільно. Наполягав на пому, що пайовий внесок за частину квартири

ОСОБА_2 сплачував він, тому на підставі статті 383 ЦК України має підстави

для набуття права власності на всю квартиру у цілому. Вважає, що ОСОБА_2 та

ОСОБА_5 втратили право на користування житловою кімнатою площею 17,0 кв.м.

квартири АДРЕСА_1 у зв'язку з

тим, що не проживала у вищезазначеній кімнаті більше 8 років.

Відповідачка Суха (прізвище змінено на ОСОБА_4 у судове засідання

з'явилася, позовні вимоги не визнала, підтримала в повному обсязі зустрічні

позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення зборів ЖБК від 25

грудня 2004 року , визнання ОСОБА_2, ОСОБА_5 такими, що втратили право

користування житловим приміщенням, скасування реєстрації, та визнання права

власності на квартиру АДРЕСА_1

в цілому. Пояснила, що дійсно виїхала з ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 в 1999 році. Але через рік повернулася

в неї проживати разом з батьком - ОСОБА_3., який з того часу повністю

займався її утриманням і вихованням. З матір'ю – ОСОБА_2 контактів не

підтримувала через антисоціальний образ життя ОСОБА_2 У задоволенні позову

ОСОБА_2 просила відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання з'явився. Позовні вимоги визнав у

повному обсязі. Суду пояснив, що є старшим сином позивачки. Вважає, що ОСОБА_2 на законних підставах набула права власності на житлову кімнату площею

17,0 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1, сплативши останню частку пайового внеску до ЖБК-321 та

отримавши для обміну відповідний обмінний ордер. Зустрічні позовні вимоги

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не визнав, у задоволенні цих вимог просив відмовити.

Представник відповідача КП ДМБТІ у судове засідання не з'явився. У своєму

письмовому відгуку проти задоволення позовних вимог не заперечував, вирішення

спірного питання залишив на розгляд суду. Вказав, що згідно п.27 Примірного

статуту ЖБК затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04. 1985 р.

№186 сказано, що рішення загальних зборів членів кооперативу про прийняття до

ЖБК повинно бути затверджено виконавчим комітетом відповідної Ради народних

депутатів. Такого затвердженого рішення позивачка до КП ДМБТІ не надала, тому і

реєстрація права власності не можлива. Письмова відмова відповідного виконкому

від затвердження такого рішення ЖБК не є підставою для того, щоб зареєструвати

право власності.

Представник третьої особи - Виконавчий комітет Індустріальної районної ради м.

Дніпропетровська до суду не з'явився. Надіслав лист до суду про розгляд справи

без їх участі.

Третя особа - представник Житлово-будівельного кооперативу №321 (в процесі

судового розгляду перейменований в ЖБК «Береза») в судове засідання не

з'явився. Але в судові засідання ним неодноразово надсилалася в письмовому

вигляді інформація щодо предмету спору, та просив розглядати справу без їх

безпосередньої участі у процесі. З надісланих до суду документів, вбачається,

що ЖБК 321 («Береза») проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 не заперечує.

Інформації щодо того, ким, коли, та в якій сумі сплачувалися пайові внески по

квартирі АДРЕСА_1 на мається.

Повідомив, що станом на 01 грудня 2008 року ОСОБА_2 заборгованості по

комунальним платежам та квартирній платі не має, за житловою кімнатою, належною

ОСОБА_3 є борг у сумі 3500 грн.68 коп.

Представник третьої особи - ВГІРФО Індустріального РВ ДМУ УМВС України в

Дніпропетровській області в судове засідання не з’явився, надав до суду листа,

в якому просив розглядати справу без їх участі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, думку адвоката, дослідивши

матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню у повному

обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_2 не підлягає задоволенню

з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ЖБК №321 був утворений на підставі рішення

виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від

24.02.1982 року № 92 (а.с.7). Пайовий внесок внесла ОСОБА_6 і саме їй була виділена двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Після завершення будівництва

будинку ОСОБА_6. та її чоловік ОСОБА_3 (відповідач) були зареєстровані

на вказаній адресі 29.10.1982 року (а.с.11).

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від

30.05.1985 року ОСОБА_6 була наділена кімната площею 17,0 кв.м. , а

ОСОБА_3 дісталася кімната площею 10,1 кв.м., кухня, коридор, санвузол були

залишені в загальному користуванні. (а.с.8).

12.09.1986 року між ОСОБА_3. (відповідачем) та ОСОБА_2

(позивачкою) в Індустріальному ЗАГСі міста Дніпропетровська був зареєстрований

шлюб, актовий запис № 833 (а.с.47).

15.09.1987 року колишня жінка ОСОБА_3 - ОСОБА_6. здійснила

обмін належної їй кімнати площею 17,0 кв.м. з ОСОБА_7, а

остання 25.02.1988 року здійснила обмін цієї кімнати з ОСОБА_8 (а.с.11).

25.01.1991 року ОСОБА_8. вказану кімнату обміняла на квартиру АДРЕСА_2, яка належала

позивачці ОСОБА_2 (а.с.11).

25.01.1991 року бюро з обміну житлової площі виконавчого комітету

Дніпропетровської міської Ради народних депутатів на ім’я ОСОБА_2 на склад

сім’ї з трьох чоловік: її (позивачки) та двох неповнолітніх дітей – сина ОСОБА_5 та дочку ОСОБА_4 було видано обмінний ордер на жилу кімнату

площею 17,0 кв. м., розташовану в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.5). Перед цим, оскільки квартира

була кооперативною, позивачка ОСОБА_2 сплатила пайовий внесок у сумі 2271

рублів 40 коп. за квитанцією № 107 (а.с.6).Цей факт також підтверджується

довідкою ЖБК № 321 від 12.11.2005 року (а.с.12).

29.10.2003 року шлюб між ОСОБА_3. та ОСОБА_2 був розірваний, актовий запис

№ 377 (а.с.71).

25.12.2004 року на загальних зборах членів ЖБК-№321 позивачка ОСОБА_2 була

прийнята у члени житлово-будівельного кооперативу (а.с.9).

21.02.2006 року (вих.№35) Голова ЖБК №321 у письмовій формі звертався до Голови

виконкому Індустріальної районної у місті Дніпропетровську Ради з проханням

затвердити протокол загальних зборів членів ЖБК № 321 від 25 грудня 2004 року

№14про прийом у члени кооперативу ОСОБА_2 (а.с.19).

04.05.2006 року за вих. № 18/4-131 заступник голови районної ради повідомив

Голову ЖБК №321 про те, що згідно ст.11 Закону України “Про кооперацію” рішення

правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає

затвердженню загальними зборами його членів, виконком таких повноважень не має

(а.с.20).

При розгляді цивільної справи, доводи позивачки відносно колізії, яка існує в

законодавстві з приводу затвердження протоколів загальних зборів щодо прийому в

члени кооперативу, знайшли своє підтвердження.

Так, дійсно, Примірний Статут Житлово-будівельного Кооперативу, затверджений

постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. N 186, пунктом 27 вказує

“… за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим

комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних

депутатів…”, але в той самий час статті 29, 30, 31 ЗУ “Про місцеве

самоврядування в Україні” виконавчим комітетам Рад таких повноважень не надає.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_2 двічі зверталася до КП

ДМБТІ в жовтні 2005 року та в травні 2006 року з проханням про реєстрацію права

власності на житлову кімнату площею 17,0 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1. Листами від 14.02.2006 року №1454 та

від 05.06.2006 року КП ДМБТІ відмовило у реєстрації права власності через

недостатність необхідних документів та рекомендовано звернутися до суду зі

складеним Актом ідеальних часток від 27.02.2006 року (а.с. 18, 21-23 ).

Відповідно до ч.3 ст. 384 ЦК України у разі викупу квартири член

житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України Власник житлового будинку,

квартири має право використовувати помешкання для власного проживання,

проживання

членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для

промислового виробництва.

Відповідно до ст.391 ЦК України Власник майна має право вимагати усунення

перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про

визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається

іншою

особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право

власності.

Відповідно до ч. 3. ст. 166 ЦК України член виробничого кооперативу має

право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу,

якщо інше не

встановлено статутом кооперативу і законом.

Рішенням Індустріального районного суду від 30 травня 1985 року пай на

квартиру АДРЕСА_1 поділений

між ОСОБА_3. та ОСОБА_6 Вищевказаним рішенням встановлено, що на момент

прийняття рішення сторонами внесено пай у розмірі 2294,00 рублів, при цьому

будівельна вартість квартири складає 5455,00 рублів. Таким чином, станом на

момент розподілу спірної квартири пайовий внесок не було ще сплачено у повному

обсязі. Після розподілу квартири за рішенням суду між ОСОБА_3. та ОСОБА_6 остання здійснила обмін з ОСОБА_7, а остання в свою чергу

здійснила обмін кімнати з ОСОБА_8 Позивачка вже здійснила обмін з

ОСОБА_8 При цьому обмін не міг бути вчинений до тих пір, доки пай за

дану кімнату не був виплачений у повному обсязі, адже здійснювався не

рівноцінний обмін житла. Тому ОСОБА_2 виплатила залишок паю за

ОСОБА_8 14 вересня 1990 року, а ордер на приміщення вже отримала після

цього – 25 січня 1991 року. У судовому засіданні позивачкою були надані для

огляду оригінали квитанції про сплату до ЖБК 321 пайового внеску у сумі 2271,40

р. від 14 вересня 1990 року через ОСОБА_9., та оригінал ордеру на житлове

приміщення №13634 від 25.01.1991 р. Представник позивачки ОСОБА_10 – батько

позивачки, пояснював, що він особисто надавав ОСОБА_2. кошти для сплати паю у

повному обсязі. Таким чином, судом встановлено, що пайовий внесок за кімнату

17,0 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 сплачений ОСОБА_2 у повному обсязі.

Суд вважає, що з цієї ж підстави не може бути задоволена зустрічна

позовна вимога ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1. Пояснення ОСОБА_3 в

процесі судового розгляду щодо сплати ним пайового внеску постійно змінювалися.

Спочатку ОСОБА_3 наполягав на тому, що у квитанції “щось наплутали і вказали

не вірні ініціали” і надана позивачкою квитанція оплачувалася не ОСОБА_2, а

ОСОБА_6, потім наполягав на тому, що до квитанції повинен бути

доданий чек, тому вважає дану квитанцію не дійсною. При цьому жодного доказу

того, що ним сплачувалася будь-яка частина пайового внеску після розподілу паю

рішенням суду від 30.05.1985 року надано не було.

Заочним Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 21 грудня 2005 року по справі №2-4603/2005 ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було

визнано такими, що втратили право користування житловою кімнатою 17,0 кв.м у

квартирі АДРЕСА_1 (а.с.68).

03 квітня 2006 року Апеляційний суд Дніпропетровської області повернув справу

на новий розгляд (а.с.196). Ухвалою Індустріального районного суду м.

Дніпропетровська від 04 жовтня 2006 року заочне рішення було скасовано і

справа призначена на новий розгляд (а.с.197). 19 грудня 2006 року ухвалою

Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позовна заява ОСОБА_3

до ОСОБА_2 ,ОСОБА_5 залишена без розгляду (а.с.199). Ухвалою від 29

травня 2007 року здійснено поворот виконання рішення та поновлена реєстрація

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 130, 200-201).

Оскільки залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до

суду з такими ж позовними вимогами після усунення недоліків, що стали причиною

залишення справи без розгляду, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні

вимоги про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 такими особами, що втратили право

користуватися житловим приміщенням. Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України

власник житлового будинку, квартири має право використовувати

помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших

осіб. Також власник має право не проживати у належній йому квартирі. П.10

Постанови Пленуму Верховного Суду Україні від 12 квітня 1985 року №2 “Про

деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу

України” щодо визнання таким, що втратив право на житлову площу тих членів

сім'ї, що вселилися без поважних причин, не може бути застосований для даної

ситуації у зв'язку з тим, що позивачка вселялася не на загальну площу

проживання, а конкретно у свою власну кімнату, яка належить тільки позивачці на

підставі ордеру та квитанції про сплату пайового внеску і не є загальною площею

проживання. Тому норми статті 71 ЖК УРСР не можуть бути застосовані в даному

випадку.

Згідно довідки ЖБК “Береза” 01.12.2008 року за зареєстрованою за Сухою

І.Б. житловою кімнатою 17,0 кв.м. у АДРЕСА_1 боргів за комунальні послуги не має, за

зареєстрованою за ОСОБА_3. житловою кімнатою 10,1 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 є заборгованість у сумі

3500 грн.68 коп.(а.с.183). ОСОБА_3 проти існування заборгованості

заперечував, але доказів оплати послуг так і не надав.

Вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відносно визнання протоколу

загальних зборів членів ЖБК-321 №14 від 25 грудня 2004 року недійсним та про

визнання за ОСОБА_3. та ОСОБА_4. права власності в цілому на квартиру АДРЕСА_1 свого обґрунтування та

підтвердження не знайшли.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про доведеність

вимог позивача ОСОБА_2 і необхідності у їх задоволенні, та необґрунтованість

зустрічних позовних вимог і необхідність у відмові у їх задоволенні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 7, 14, 57,58,60, 202, 208,

214, 215 ЦПК України, ст.ст.166, 379, 382, 383, 384, 391, 392 ЦК України, ст.

71 ЖК України, ч. 2,3 ст.48 Закону України “Про власність”, п.10 Постанови

Пленуму Верховного Суду Україні від 12 квітня 1985 року №2 “Про деякі питання,

що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”, п.27

Примірного Статуту Житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого Постановою

Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. N 186, ст.ст 29, 30, 31 Закону

України “Про місцеве самоврядування в Україні”, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 64/100

квартири АДРЕСА_1, які

складаються з: 7- жилої кімнати, 1 – лоджії, місць загального користування: 1-

коридор, 2- кладова, 3 – ванна, 4 – туалет, 5 – кухня (загальною площею 28,7 кв.

м.; жилою 17,0 кв.м.).

Зобов’язати КП ДМБТІ зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на 64/100 частин квартири АДРЕСА_1

ОСОБА_3, ОСОБА_4 у позові до

ОСОБА_2 , ОСОБА_5, Об’єднанню співвласників

багатоквартирного будинку “Береза”, треті особи: ОСОБА_11 – голова об’єднання співвласників багатоквартирного будинку

“Береза”, Відділ у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб

Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, КП ДМБТІ “Про

визнання протоколу загальних зборів членів ЖБК-321 №14 від 25 грудня 2004 року

недійсним, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим

приміщенням, визнання права власності на нерухоме майно ”- відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до

апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом

подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне

оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя: В.П.Чебикін