Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зміну договору найму житла, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому, після уточнення позовних вимог,  просив змінити договір найму житлового приміщення та  встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 і виділити йому в окреме користування кімнату площею 14,4 кв.м, а відповідачам - кімнату площею 18,5 кв.м, а підсобні приміщення залишити у загальному користуванні.

Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтував тим, що спірна квартира належить всім їм. Після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_1 склався наступний порядок користування даною квартирою:  він  користується  кімнатою площею 14,4 кв.м. з балконом, що прилягає до неї,   а ОСОБА_1, та ОСОБА_2 кімнатою площею 18,5 кв.м з балконом що прилягає до неї,  кухня, коридор, ванна кімната та вбиральня залишені в спільному користуванні.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_3 задоволено, встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділено в користування ОСОБА_3 кімнату площею 14,4 м2 з балконом, що прилягає до неї,   а ОСОБА_1, та ОСОБА_2 кімнатою площею 18,5 кв.м з балконом що прилягає до неї,  кухня, коридор, ванна кімната та вбиральня залишені в спільному користуванні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2009 року і винести нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд необґрунтовано та всупереч ст. 9 ЖК України, а також постанові Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами житлового законодавства” виділив в користування позивачу кімнату, що складає більше 1/3 частини квартири, не пропонуючи жодного варіанту компенсації чи іншого відшкодування.

Також апелянти зазначають, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15.02.1991 вже були встановлені суттєві обставини, які не підлягають доказуванню і  вже є рішення суду, що  набрало чинності, а тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України суд першої інстанції повинен був це врахувати при вирішенні справи.

Апелянти вважають, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений ст. ст. 256, 257 ЦК України.

Апелянти не погоджуються з висновком суду про те, що між сторонами вже склався порядок користування квартирою і такий висновок не відповідає обставинам справи та спростовується наявними в справі доказами, а саме матеріалами Деснянського ВМ ЧМВ УМВС України в Чернігівській області.

Вказують, що позивач сплачує комунальні послуги лише в межах своєї 1/3 частини, тобто за 10,95 кв.м жилої площі, а не в межах площі кімнати, на яку він претендує.

На думку апелянтів, судом необґрунтовано було не взято до уваги їх твердження про те, що зміна договору найму житла та виділення позивачу в окреме користування кімнати площею 14,4 кв.м. потягне за собою несприятливі наслідки в приватизаційному питанні, оскільки при приватизації  на одного з відповідачів буде припадати  по 9,2 кв.м, що на 5 кв.м. менше, ніж у позивача, що є порушенням Закону України „Про приватизацію житлового фонду”.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з постановленням нового, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки жилі кімнати спірної квартири є ізольованими, а між позивачем та відповідачем фактично встановлений порядок користування квартирою, то позовні вимоги слід задовольнити.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитись з таких підстав.   

Судом по справі встановлено, що ОСОБА_3 є квартиронаймачем кв. АДРЕСА_1. В спірній квартирі проживають та зареєстровані - ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є колишнім подружжям, а ОСОБА_2 - їхня повнолітня донька.

Квартира, про яку йдеться, складається з двох ізольованих жилих кімнат, площею 14,4 кв.м та 18,5 кв.м., коридору, кухні, ванної кімнати, вбиральні та балконів, що примикають до жилих кімнат.

        Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

       Згідно ст. 104 ЖК України член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. У разі відмовлення членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, житлова площа спірної квартири складає 32,9 кв.м.  На одного мешканця припадає 10,95 кв.м. \32,9 кв.м : 3 чол. = 10,95 кв.м. \. Ізольованої кімнати, що має таку площу,  в даній квартирі не має. Позивач просить, виділити йому  в користування кімнату площею 14,4м2, а відповідачам залишити в користуванні, кімнату 18,5м2.   

У разі виділення ОСОБА_1, та ОСОБА_2 в спільне користування кімнати, площею 18,5 м2., жила площа, якою вони фактично будуть користуватись, істотно на 3,45 м2\ 10.95 м2 - 9.25м2=1.7м2 х 2 \  зменшиться  порівняно з тіею площею, якою вони мають право користуватися на даний час 10,95м2, а жила площа, якою бажає користується ОСОБА_3, в порівнянні з площею, якою він має право користуватися істотно на 3.45 м2 \ 14.4м2 -10.95м.2\ збільшиться.

Отже, при такій зміні умов договору найму жилого приміщення, істотно будуть порушенні права відповідачів, в зв”язку з чим позовні вимоги  не можуть бути задоволенні.

Враховуючи наведене, апеляційний суд знаходить, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зміну договору найму житла не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 64, 104 ЖК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України,  апеляційний  суд,

В И Р І Ш И В :

    Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2009 року - скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зміну договору найму житла - відмовити.

    Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:                                    Судді: