Справа №- 22-Ц-4641/2008 рік.

Головуючий 1 інст.  Калі берда В.А.

Категорія - сімейні.

Доповідач - Міненкова И.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2008 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

Головуючого судді - Міненкової Н.О.

Суддів - Ларенка В.І.,  Гальянової І.Г.

Секретарі - Бала шов О.Г.,  Григоренко К.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та належності квартири АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності,  -

встановила в травні 2008 року до суду звернулась позивачка з вищезазначеними позовними вимогами,  посилаючись на те. що з відповідачем спільно проживала з березня 2001 року і за спільні кошти в травні 2001 року придбали квартируАДРЕСА_1. Позивачка посилалась в позові на те,  що в цей період відповідач ніде не працював,  а вона була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності на території смт.  Краснокутська,  мала від цієї діяльності певні доходи,  які були внесені на спільне придбання квартири. Спочатку спільно проживали у її батьків,  а після проведеного ремонту спірної квартири вони стали проживати в квартирі,  сплачували комунальні послуги. З квітня 2006 року їх взаємні стосунки погіршились і відповідач став перешкоджати їй користуватися квартирою. Вважає,  що вони з відповідачем на протязі з 2001 по 2008 рік спільно проживали,  як подружжя,  вели спільне господарство,  на спільні кошти придбавали майно,  а тому просила встановити факт спільного проживання на підставі норм Сімейного Кодексу України ,  а також визнати спільним майном,  придбаним в період спільного проживання,  відповідно до норм

Сімейного Кодексу України квартиру АДРЕСА_1.

Відповідач заперечував проти позовних вимог,  посилаючись на те,  що спірна квартира була придбана ним особисто і гроші на її придбання йому давав його рідний брат. Не заперечував проти того,  що проживав з позивачкою певний час,  у тому числі і у спірній квартирі.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погодився з рішенням апелянт й у апеляційній скарзі просить його скасувати,  як таке,  що постановлено з порушенням норм процесуального права.

Перевіривши матеріали справи,  обговоривши доводи апеляційної скарги,  вислухавши сторони їх представників,  судова колегія вважає,  що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається,  що підставою задоволення вимог про визнання спірної квартири такою,  що придбана позивачем та відповідачем в період спільного проживання було те,  що позивачка,  починаючи з 2001 року проживала однією сім'єю з відповідачем без шлюбу до 2008 року та на час придбання квартири мала певні доходи як підприємець,  вкладаючи ці доходи у придбання квартири.

Судова колегія вважає,  що судом першої інстанції помилково застосовані норми матеріального права,  діючого Сімейного Кодексу України до правовідносин,  які виникли між сторонами до набрання цим Кодексом чинності.

З матеріалів справи вбачається,  що спірне майно -квартира було придбано за договором купівлі - продажу від 25 травня 2001 року за суму вісімнадцять тисяч вісімсот грн. Покупцем зазначений в договорі ОСОБА_1( а.с.  10).

Пред'являючи позовні вимоги позивачка посилалась на те,  що проживала з відповідачем однією сім'єю,  вела спільне господарство,  що притаманно чоловіку та жінці,  які перебувають у шлюбі.

Суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позовних вимог,  дав оцінку поясненням позивачки та відповідача,  показанням свідків і на підставі цих доказів прийшов до висновку про    можливість    застосування    до    цих    правовідносин    норм

Сімейного Кодексу України. Судова колегія не може погодитись з рішенням суду з наступних підстав.

Застосування норм СК до правовідносин про поділ спільного майна подружжя та майна,  набутого за час спільного проживання жінки та чоловіка,  які проживають однією сім'єю,  але не перебувають у шлюбі,  які мали місце до моменту набуття чинності цим Кодексом (до 01 січня 2004 року),  є неправомірним.

Спір щодо поділу майна,  набутого до 1 січня 2004 року у період перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах повинен вирішуватись шляхом застосування норм цивільного законодавства,  які регулюють право спільної часткової власності на момент набуття цього майна. Зокрема в разі спору,  частка в майні цих осіб повинна визначатися залежно від ступеня участі кожного з них у його набутті,  так як спільність придбання майна за цей час не передбачалась. Спільне проживання та ведення спільного господарства само по собі без реєстрації шлюбу не було до 01 січня 2004 року достатньою підставою для визнання майна,  придбаного сторонами за цей час,  спільним.  Тобто,  при вирішенні таких спорів частка кожного учасника у спільному майні визначалася виходячи із розміру його внеску особистою працею та грошовими коштами в створенні цього майна.

Позивачем неправильно визначений спосіб захисту своїх прав. Відповідно до  ст.  11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі,  а тому судова колегія приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності на квартиру під час спільного проживання без реєстрації шлюбу.

Відповідно до  ст.  3 Сімейного Кодексу сімою складають особи,  які спільно проживають,  пов'язані спільним побутом,  мають взаємні права та обов'язки. На ці обставини і посилалась позивачка в заяві про встановлення факту проживання позивача та відповідача однією сім'єю без шлюбу за період з 2001  по 2008 рік.

Між тим,  в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №-5 від 31 березня 1995 року зазначено,  що встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5  ст.  273 ЦПК України (1963р.),  може мати місце,  якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті одного   з    подружжя,     внаслідок   чого   шлюб    не    може   бути

зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягали.

Встановлення таких фактів стало можливим лише із набранням чинності Сімейним та ЦПК України ,  тобто з 01 січня 2004 року. До зазначеної дати всі питання,  відносно майна придбаного в результаті спільної праці чоловіка та жінки,  які спільно проживають без реєстрації шлюбу вирішувались на підставі Закону України „Про власність" та норм Цивільного Кодексу. І спільне проживання на час придбання спірного майна в 2001 році не мало такого значення про яке говорилося в нормах закону,  які передбачали спільність майна,  придбаного подружжям в період шлюбу.

Відповідно до  ст.  258 ЦПК України в заяві про встановлення факту,  що має юридичне значення повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою. Крім того,  встановлення факту передбачає настання юридичних наслідків,  а позивачка не вказала,  які юридичні наслідки від встановлення факту спільного проживання в період з 2004 року та до 2008 року можуть настати.

Враховуючи вищезазначене судова колегія вважає,  що рішення суду підлягає скасування,  а в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується судом першої інстанції.

Керуючись  ст.  ст.  218, 303, 304, 307, 309, 313, 317, 319 ЦПК України судова колегія,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Краснокутського районного суду Харківської області.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили негайно та може бути оскаржено протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.