ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Березовенко Р.В., Фінагєєва В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області на постанову Богуславського районного суду Київської області від 08 квітня 2009 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,

встановила:

У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив поновити строк для звернення до суду, визнати відмову відповідача щодо виплати йому щомісячної державної соціальної підтримки у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, протиправною. Стягнути з відповідача на його користь щомісячну державну соціальну допомогу з січня 2006 по 31 грудня 2008 роки в розмірі 3890, 6 грн.

Постановою Богуславського районного суду Київської області від 08 квітня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачеві щомісячної державної соціальної підтримки, як дитині війни. Зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачеві надбавку, як дитині війни, за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 684, 2 грн. відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В апеляційній скарзі УПФ України у Богуславському районі Київської області просить скасувати постанову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. З ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і звобод.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно преамбули Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року цей Закон установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає терміни, згідно частини першої якої у цьому законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” і відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму.

Згідно ст. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

По справі встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФ України у Богуславському районі Київської області, отримує пенсію за віком та має статус дитини війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення пенсії на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком.

Проте, така надбавка йому виплачувалась у значно меншому розмірі, оскільки підпунктом 2 пункту 41 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" був викладений в новій редакції, були звужені гарантовані Конституцією України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни" права позивача на державну соціальну підтримку дітей війни у вигляді підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно пункту 2 Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Згідно пункту 5 зазначеного Рішення положення Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Приймаючи постанову про часткове задоволення позову, суд обґрунтовано виходив із засад пріоритетності законів над підзаконними актами та прийшов до правильного висновку про те, що відповідач, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти у відповідності з вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачеві відповідні нарахування, але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводив, чим і допустив протиправну бездіяльність.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів відповідачу для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядались.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками суду в частині стягнення конкретної суми, оскільки підстави для зобов’язання відповідача виплатити конкретну суму відсутні. Суд не вправі визначати розмір грошової суми , яку належить нарахувати та виплатити позивачеві і не є органом, до компетенції якого відноситься призначення та перерахування пенсійних та соціальних виплат. Безпосереднє нарахування щомісячного підвищення здійснює УПФУ у Богуславському районі Київської області відповідно своїх повноважень.

Таким чином, апеляційна скарга УПФУ у Богуславському районі Київської області

підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 684, 20 грн. з підстав, передбачених ст. 202 КАС України.

Керуючись ст. ст. 195, 197-198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області задовольнити частково.

Постанову Богуславського районного суду Київської області від 08 квітня 2009 року скасувати в частині стягнення з УПФУ у Богуславському районі Київської області на користь ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року недоотриманої та невиплаченої суми пенсії в розмірі 684, 2 грн. і в цій частині прийняти нову постанову.

Зобов’язати УПФУ у Богуславському районі Київської області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну підтримку, як дитині війни, у вигляді підвищення пенсії на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 22 травня по 31 грудня 2008 року з урахуванням виплачених сум за вказаний період.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого адміністративного суду України після набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді