Справа № 2-а-152/19-16/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 червня 2009 року Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого суду судді ПАРФЕНЮКА В. І.
з участю секретаря ЮЖДИ Л. С.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Чорткові справу адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-1915 Міністерства оборони України про визнання неправомірними дій щодо не проведення повного розрахунку при звільненні із Збройних сил України і стягнення не виплаченої при звільненні заборгованості за речове майно,--
В С Т А Н О В И В:
В квітні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини А-1915 Міністерства оборони України про визнання неправомірними дій щодо не проведення повного розрахунку при звільненні із Збройних сил України і стягнення не виплаченої при звільненні заборгованості за речове майно.
В позовній заяві позивач вказав, що він перебував на військовій службі у військовій частині А-4079 м. Чорткова Тернопільської області, звідки був звільнений в запас згідно наказу командира військової частини № 128 від 12 липня 2004 року.
При звільненні військова частина А-4079, правонаступником якої виступає сьогодні відповідач по справі – військова частина А-1915, не провела повного розрахунку, не виплативши йому грошову компенсацію замість речового майна.
Такий обов’язок відповідача випливає з Положення про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1135 від 22 липня 1998 року.
Згідно довідки розрахунку військової частини А-4079 від 12 липня 2004 року № 114/114 заборгованість грошової компенсації замість речового майна складає 1 873 гривні 41 копійку.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду, визначений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а також на те, що Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року було запроваджено мораторій на видачу грошової компенсації за речове майно шляхом зупинення дії частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині А-4079 і наказом командира військової частини № 128 від 12 липня 2004 року він звільнений з військової служби в запас у зв’язку із скороченням штатів.
В зв’язку з ліквідацією військової частини А-4079 її правонаступником визначено військову частина А-1915, яка є відповідачем по даній справі.
Як вбачається з довідки № 336 від 09 червня 2009 року невиплачена сума заборгованості за речове майно ОСОБА_1 становить 1 873 гривні 41 копійку.
Право військовослужбовців на отримання грошової компенсації замість не отриманого речового майна було передбачено ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року, який набрав чинності 11 березня 2000 року, призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, а тому з врахуванням вимог зазначеного Закону позовні вимоги позивача є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Також не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог позивача і ті обставини, що він вже не військовослужбовець, а особа звільнена з військової служби у запас і військову службу не проходить, оскільки його вимоги ґрунтуються на тому, що він проходив військову службу і був військовослужбовцем. Відповідно до вимог чинного законодавства особи звільнені з військової служби не мають права на отримання речового майна, а відтак і на отримання грошової компенсації за таке майно.
Крім цього, відповідно до вимог ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Те, що позовні вимоги позивача носять грошовий характер, а тому на них не поширюються вимоги щодо строку звернення з позовом до суду, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки будь-яких винятків в застосуванні вимог ст.ст. 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство не передбачає.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений з військової служби наказом командира військової частини № 128 від 12 липня 2004 року, а з позовом до суду він звернувся в квітні 2009 року, тобто з пропуском строку, визначеного ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Будь-яких клопотань щодо поновлення пропущеного строку звернення позивач до суду не надавав.
З врахуванням наведеного, керуючись Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», ч. 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (чинною до липня 2007 року), ст.ст. 6, 11, 71, 99, 100, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
В позові ОСОБА_1 до військової частини А-1915 Міністерства оборони України про визнання неправомірними дій щодо не проведення повного розрахунку при звільненні із Збройних сил України і стягнення не виплаченої при звільненні заборгованості за речове майно відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги Львівському апеляційному адміністративному суду через Чортківський районний суд.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана сторонами протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: В. І. ПАРФЕНЮК