ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2006 р. | № 30/39-06-1829 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плахотнюк С.О. –головуючого, |
Панченко Н.П., |
Самусенко С.С., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | ЗАТ “Фрунзівський молзавод” |
на ухвалу та постанову | господарського суду Одеської області від 23 лютого 2006 року Одеського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2006 року |
у справі | № 17-30/39-06-1829 |
господарського суду | Одеської області |
за позовом | ТОВ “Агроком” |
до | ЗАТ “Фрунзівський молзавод” |
про | стягнення 141 878 грн. 07 коп. |
В С Т А Н О В И В:
Позивач у справі №30/39-06-1829 - ТОВ “Агроком” звернувся до господарського суду Одеської області із клопотанням про забезпечення позову - накладення арешту на транспортні засоби та грошові кошти, які належать відповідачу.
В обгрунтування клопотання позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором № 30/5 від 17.05.2005 всупереч ст.ст. 525, 529 Цивільного кодексу України, вважаючи необхідним забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби та грошові кошти відповідача на підставі ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням суми позову.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.02.2006 у справі №30/39-06-1829 (суддя Рога Н.В.) на період розгляду справи накладено арешт на транспортні засоби –цистерни харчові ХТН50000Д0672940, ХТН531200К1271009, ХТН531200Н1131621, ХТН531200L1313332 та самоскид ХТН350700К1315684, які належать відповідачу згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОІС № 465118, ОІС № 625070, ОІС № 421339, ОІС №440872, ОІС № 625068, ОІС № 62069, ОІС № 625071, ОІС № 421338, та на грошові кошти у сумі 141 878 грн. 07 коп., які належать відповідачу.
Господарський суд Одеської області при винесенні ухвали керувався ст.ст. 66, 67 ГПК України, приймаючи до уваги, що існують достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 у справі № 30/39-06-1829 (колегія суддів: головуючий –Михайлов М.В., судді –Тофан В.М., Журавльов О.О.) апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, ухвалу господарського суду Одеської області від 23.02.2006 змінено, виключено з резолютивної частини ухвали пункт 1-й, в решті ухвалу залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що господарським судом першої інстанції неправомірно накладено арешт на майно відповідача, а саме –транспортні засоби, оскільки відповідно до п.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” у справах за позовами про стягнення заборгованості арешт може бути накладений лише на грошові кошти.
Після повернення справи з Одеського апеляційного господарського суду ухвалою господарського суду Одеської області від 26.04.2006 справі №30/39-06-1829 присвоєно №17-30/39-06-1829.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу господарського суду Одеської області від 23.02.2006 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 у справі № 17-30/39-06-1829.
В обгрунтування касаційної скарги відповідач посилається на недоведеність позивачем неможливості або утруднення виконання в майбутньому рішення господарського суду, а також на недотримання господарськими судами попередніх інстанцій вимог ст.66 ГПК України, оскільки відповідно до п.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна відповідача (в тому числі грошових сум, цінних паперів тощо) на момент виконання рішення.
Вищим господарським судом України ухвалою від 13.06.2006 у справі №17-30/39-06-1829 порушено касаційне провадження.
Сторони у справі процесуальним правом участі їх повноважних представників в судовому засіданні касаційної інстанції не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Апеляційним господарським судом визначено, що за матеріалами справи позивач поставив товар за договором № 30/5 від 17.05.2005 на загальну суму 1688378 грн. 07 коп., а відповідач прийняв цей товар та здійснив оплату у розмірі 1546500 грн., на момент подачі позову борг відповідача ймовірно складав 141878 грн. 07 коп.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що з ціллю забезпечення позову у зв’язку з тим, що відповідач не виконує належним чином свої зобов’язання за договором №30/5 від 17.05.2005 та з урахуванням суми позову, позивач просить про накладення арешту на транспортні засоби та грошові кошти відповідача.
З огляду на вищевикладене господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, враховуючи матеріали справи та приймаючи до уваги існування достатньо обґрунтованих припущень, що невжиття заходів до забезпечення вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, про доцільність вжиття заходів щодо забезпечення позову у вигляді накладення арешту.
Відповідно до п.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 23.08.1994, обираючи засіб забезпечення позову, суд повинен виходити із вимог позовного провадження.
У справах за позовами про стягнення заборгованості арешт може бути накладений на грошові кошти, а у справах за позовами про визнання права власності або витребування майна, арешт може бути накладений лише на індивідуально визначене майно.
Господарський суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок, оскільки позивачем був пред’явлений позов про стягнення грошових коштів, а саме 141 878 грн. 07 коп., то арешт на майно відповідача, а саме на транспортні засоби, господарським судом першої інстанції було накладено неправомірно.
Апеляційним господарським судом при винесенні постанови враховано норми процесуального законодавства та вірно виправлено помилку місцевого господарського суду.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала господарського суду першої інстанції та постанова господарського суду апеляційної інстанції, якими забезпечено позов у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на суму позову 141 878 грн. 07 коп., є правомірними.
Господарський суд має право вжити заходів до забезпечення позову в порядку статті 66 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції та залишає касаційну скаргу без задоволення.
Враховуючи вказане, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ЗАТ “Фрунзівський молзавод” на ухвалу господарського суду Одеської області від 23.02.2006 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 у справі № 30/39-06-1829 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 у справі № 30/39-06-1829 залишити без змін.
Головуючий суддя С. Плахотнюк
Судді: Н. Панченко
С. Самусенко