АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Справа № 22-ц-300 / 2010 р. Головуючий: 1 інстанції
ОСОБА_1
Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2011 року м. Харків
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого: судді - Даниленка В.М.,
Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,
при секретарі: Андрійко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 10 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики, -
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2008 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з окремими позовними заявами до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення боргів за договорами позики.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що 28 жовтня 2008 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, кожна окремо, позичили в нього грошові кошти в сумі 2 500 грн. кожна, які зобов’язалися повернути в строк до 28 листопада того ж року, про що видали йому відповідні боргові розписки.
Однак узятих на себе зобов’язань відповідачі не виконали, запозичені грошові кошти у визначений ними строк йому не повернули і надалі повертати їх взагалі відмовляються.
Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на його користь заборговані грошові суми у вищезазначеному розмірі, а також судові витрати, понесені ним по справі.
Ухвалами Первомайського міськрайонного суду Харківської області були відкриті провадження у цивільних справах за вищезазначеними позовними заявами ОСОБА_4, які в подальшому були об’єднані в одне провадження для їх спільного розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримав заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі й наполягав на їх задоволенні.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заявлених до них позовних вимог не визнали та заперечуючи проти їх задоволення посилались на те, що 28 жовтня 2008 року будь-яких грошових коштів від ОСОБА_4 в борг вони не отримували, а наявні у позивача боргові розписки про отримання позики були написані ними під тиском останнього, в зв’язку з виявленою нестачею грошових коштів та матеріальних цінностей у належному дружині позивача магазині «Комфорт», де вони працювали продавцями.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 10 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені.
Суд стягнув з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3, на користь позивача існуючі борги за договорами позик у сумі 2 500 грн., з кожної окремо, а також судові витрати, понесені останнім по справі.
Не погодившись із таким рішенням міськрайонного суду, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просять скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог за їх безпідставністю.
В обґрунтування своєї скарги апелянти посилаються на не повне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.
Зокрема, апелянти вказують на те, що грошових коштів у позивача ОСОБА_4 вони не отримували і не позичали, а боргові розписки були написані ними під тиском і примусом останнього, під загрозою притягнення їх до кримінальної відповідальності за виявлену нестачу грошових коштів та матеріальних цінностей у належному дружині позивача магазині, де вони працювали продавцями. При цьому апелянти посилаються й на те, що сам факт виявлення нестачі в торгівельному закладі виключав можливість надання їм з боку позивача будь-якої позики, як особам, що втратили довіру роботодавця.
Однак, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, у зв’язку з чим безпідставно задовольнив заявлені позивачем вимоги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення міськрайонного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів і мають грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За правилами, встановленими ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
За правилами ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими-ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).
Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред’явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК).
Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими розписками, 28 жовтня 2008 року між сторонами спору було укладено договори позики, відповідно до яких відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_3, кожна окремо, отримали у позивача ОСОБА_4 в борг грошові кошти в сумі 2 500 грн., кожна, які зобов’язалися повернути позикодавцю в строк до 28 листопада того ж року, але взяті на себе зобов’язання вони не виконали й у визначений строк запозичені кошти останньому не повернули (а.с. 10, 41).
Надаючи оцінку наданим позивачем на підтвердження укладення договорів позики письмових доказів (боргових розписок), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані письмові розписки є документами, які підтверджують як сам факт укладення між сторонами спору договорів позики, так і передачу грошей позикодавцем позичальникам, а тому обгрунтовано стягнув з відповідачів на користь позивача заборговані грошові суми.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги про безгрошовість укладених між сторонами угод з посиланням на факт виявленої нестачі грошових коштів та матеріальних цінностей у належному дружині позивача торгівельному закладі, де відповідачі працювали продавцями, що вже само по собі унеможливлювало надання їм позивачем у борг будь-яких коштів, як особам, що втратили довіру з боку роботодавця, то ці доводи апелянтів судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки підстави виникнення між сторонами боргових зобов’язань відповідачами належними та допустимими доказами не спростовані, дійсність боргових розписок, тобто написання їх саме відповідачами, ними визнається і не заперечується, правочини, що мали місце між сторонами спору, в установленому законом порядку останніми не оспорювалися й недійсними не визнані, а наведені апелянтами доводи є голослівними й такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях.
При цьому судова звертає увагу й на те, що згідно ст. 1051 ЦК України в разі оспорювання позичальником договору позики, який мав бути укладений у письмовій формі, за його безгрошовістю, позичальник повинен надати до суду відповідні докази (за виключенням показань свідків) на підтвердження факту укладення контрагентами безвалютної позики з урахуванням вимог ст. 218 ЦК України та ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України такими доказами, зокрема, можуть бути письмові докази (різного роду документи, акти, листування службового або особистого характеру) і речові докази (зокрема звуко- та відеозаписи), висновки експертів, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи, однак в матеріалах цивільної справи такі докази відсутні й до суду апеляційної інстанції вони також не представлені, як не представлено й доказів того, що спірні договори позики були укладені відповідачами під впливом обману, насильства або тяжкої обставини.
Таким чином, враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 10 листопада 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: