ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2009 Справа№ Б29/300-08(Б24/193-06)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Джихур О.В. (доповідача)
суддів:, Виноградник О.М., Лисенко О.М.
при секретарі судового засідання: Вовченко О.В.
за участю представників сторін:
від скаржника: ОСОБА_3, паспорт серії НОМЕР_1 від 22.12.97;
від ліквідатора: ОСОБА_4, ліцензія серії НОМЕР_2 від 15.02.05.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_3, м.Дніпропетровськ на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2009р. у справі № Б29/300-08 (Б24/193-06)
за заявою приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” (49069, м.Дніпропетровськ, вул.Артема, 90/16)
до приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” (49069, м.Дніпропетровськ, вул.Артема, 90/16)
про визнання банкрутом,-
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2009 року (судова колегія у складі: головуючий Полєв Д.М., Камша Н.М., Коваль Л.А.) в задоволенні скарг громадянина ОСОБА_3 на дії ліквідатора ОСОБА_4 відмовлено. Повноваження арбітражного керуючого ОСОБА_4 як ліквідатора приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” припинено. Призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Лихопьока Д.П., зобов’язано арбітражного керуючого ОСОБА_4 у п’ятнадцятиденний строк передати новопризначеному ліквідатору печатки і штампи, бухгалтерську та іншу документацію, матеріальні та інші цінності банкрута. Строк ліквідаційної процедури продовжено до 16 червня 2009 року.
Не погодившись з зазначеною ухвалою громадянин ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, так як вважає, що ухвала не відповідає нормам матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено приписи ст.43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Скаржник зазначає, що ліквідатор ОСОБА_4 недобросовісно і неналежним чином виконував свої обов’язки, були відсутні правові підстави для звернення ліквідатора ОСОБА_4 до господарського суду про визнання приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” банкрутом, ліквідація підприємства проведена всупереч положенням статуту. Громадянин ОСОБА_3 вважає, що дії ліквідатора ОСОБА_4 мають ознаки корупційних проявів, ним створені перешкоди в захисті прав ОСОБА_3 як кредитора приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер”.
Скаржник стверджує, що ліквідатор ОСОБА_4 намагався незаконно ліквідувати фіктивного банкрута та заволодіти майном ОСОБА_3 Не погоджується з висновком суду що зазначення невірних реквізитів банкрута у публікації оголошення про його банкрутство не відповідає дійсності, оскільки вони є тотожними з відомостями банкрута зазначеними у довідці ЄДРПОУ.
Зазначає про безпідставність заявленого ліквідатором ОСОБА_4 22 грудня 2008 року відводу судді. Вважає неправомірним висновок суду про дострокове припинення повноважень ліквідатора ОСОБА_4, оскільки частиною 13 ст. 30 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” господарський суд має право припинити повноваження ліквідатора лише у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх обов”язків, але ніяк не за бажанням ліквідатора. Клопотання про припинення повноважень ліквідатора ОСОБА_4 єдиним кредитором ОСОБА_3 не заявлялося.
Заперечуючи проти призначення нового ліквідатора, ОСОБА_3 стверджує, що ОСОБА_4 є професіоналом з великим досвідом і значним стажем.
Скаржник вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає постанові пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судове рішення”, не містить законного обґрунтування висновків господарського суду.
Громадянин ОСОБА_3 просить ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2009 року скасувати, задовольнити скаргу на дії ліквідатора ОСОБА_4, здійснити повну технічну фіксацію судового процесу.
Арбітражний керуючий ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги заперечує. Стверджує, що призначення ліквідатора а не ліквідаційної комісії відповідає частині 1 ст. 51 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі Закон про банкрутство).
Адреса боржника вказана в оголошенні про визнання приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” банкрутом відповідає адресі зазначеної в установчих документах приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер”, заява ОСОБА_3 про визнання кредиторських вимог до боржника, не може бути визнана оскільки таку заяву подано з порушенням терміну встановленого частиною 3 ст. 51 Закону про банкрутство.
Арбітражний керуючий просить ухвалу господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 14 травня 2009 року оголошувалась перерва до 16 червня 2009 року.
09 червня 2009 року до апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення громадянина ОСОБА_3, в яких скаржник зазначає, що за допомогою ліквідатора ОСОБА_4 відбулося рейдерське захоплення майна ОСОБА_3
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши арбітражного керуючого ОСОБА_4 та скаржника ОСОБА_3 судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Провадження у справі про банкрутство приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” порушено за ознаками ст. 51 Закону про банкрутство.
27 липня 2006 року боржника визнано банкрутом, відкрита ліквідаційна процедура, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 30).
В газеті “Голос України” № 147 від 10 серпня 2006 року опубліковано оголошення про визнання боржника банкрутом.
23 жовтня 2006 року громадянин ОСОБА_3 звернувся до господарського суду, ліквідатора з заявою про визнання його грошових вимог в розмірі 516970, 81 грн. (т. 1 а.с. 168).
27 листопада 2007 року громадянин ОСОБА_3 звернувся до господарського суду зі скаргою на дії ліквідатора ОСОБА_4 (т.2 а.с. 55), яка потім неодноразово уточнювалася, доповнювалася (т.2 а.с. 98, т.4 а.с. 8), кінцевий варіант якої викладено в “доповненні, уточненні і зміни скарги на неправомірні дії ліквідатора ОСОБА_4” (т.4 а.с. 57).
Суть скарги на дії ліквідатора ОСОБА_4 зводиться до того, що ліквідатор не мав права здійснювати ліквідаційну процедуру, оскільки згідно установчих документів боржника ліквідацію підприємства здійснює ліквідаційна комісія, ліквідатором опубліковано в оголошенні неправдива адреса приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер”, у ліквідатора були відсутні підстави для стягнення грошових коштів, що належать ОСОБА_3; ліквідатором неповно вжиті заходи щодо формування ліквідаційної маси; справа про банкрутство приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” має фіктивний характер; ліквідатор не розглянув по суті грошові вимоги громадянина ОСОБА_3; дії ліквідатора ОСОБА_4 з протиправного використання кредиторських вимог ОСОБА_3 спрямовані на незаконне утримання і привласнення майна ОСОБА_3 власником банкрута ОСОБА_6, в діях ОСОБА_4 вбачається ознаки складу злочину, передбаченого ст. 367 Кримінального кодексу України.
Громадянин ОСОБА_3 ставить питання по скасуванню ліцензії виданої арбітражному керуючому ОСОБА_4, просить направити повідомлення до прокуратури Дніпропетровської області Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, комітету Верховної Ради України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю.
Згідно частині 4 ст.25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов’язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.
Перелік повноважень ліквідатора в ліквідаційній процедурі встановлено в ст. 25 Закону про банкрутство.
Зокрема до повноважень ліквідатора в ліквідаційній процедурі входить прийняття до свого відання майна боржника, вживання заходів по забезпеченню його зберігання, виконання функцій з управління майном та розпорядження ним, здійснення інвентаризації майна банкрута та його оцінки, пред’явлення до інших осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкрута і т.і.
Щодо твердження заявника що ліквідатор ОСОБА_4 не мав права здійснювати ліквідаційну процедуру, це право ліквідаційної комісії, судова колегія зазначає, що згідно ч. 1 ст. 51 Закону про банкрутство з заявою про порушення справи про банкрутство звертаються ліквідатор (ліквідаційна комісія), при цьому в розумінні ст. 105 Цивільного кодексу України функції як ліквідаційної комісії так і ліквідатора тотожні.
Ліквідатором в справі про банкрутство арбітражний керуючий ОСОБА_4 призначений постановою господарського суду Дніпропетровської області від 27 липня 2006 року (т.1 а.с. 27), його призначення сторонами не оскаржено у встановленому порядку.
Публікація оголошення про визнання приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснено в газеті “Голос України” № 147(3897) від 10 серпня 2006 року (т.1 а.с. 79). Адреса підприємства боржника, яка зазначена у вказаному оголошенні відповідає юридичній адресі комерційно-виробничої фірми “Люсер”, яка вказана в довідці ЄДРПОУ від 05 січня 2005 року (т.1 а.с. 14), юридичній адресі підприємства, зазначеній в свідоцтві про державну реєстрацію від 21 січня 1997 року (т.1 а.с. 13), юридичній адресі боржника, зазначеній в Статуті приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” (т.1 а.с. 9), місцезнаходженню боржника зазначеному в витязі з Єдиного державного реєстру від 18 грудня 2008 року (т.3 а.с.117).
Згідно ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах.
Отже, твердження громадянина ОСОБА_3, щодо визначення в оголошенні фіктивної адреси боржника спростовується викладеним.
До повноважень ліквідатора відноситься пред’явлення до третіх осіб вимог щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту (частина 1 ст. 25 Закону про банкрутство).
Як свідчать матеріали справи, рішенням Амур –Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2006 року, яке набуло законної сили, стягнуто з приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” на користь громадянина ОСОБА_3 517040 грн. боргу.
Вказані кошти на підприємстві “Люсер” відсутні, оскільки за договором зберігання від 01 липня 2004 року "№ 01-х (т.1 а.с. 69) приватна комерційно-виробнича фірма “Люсер” передала на зберігання ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 959040 грн., які були передані ОСОБА_3 приватній комерційно-виробничій фірмі “Люсер” на підставі договору доручення № 1 від 01 липня 2004 року.
Частину боргу 442000 грн. приватна комерційно-виробнича фірма “Люсер” повернула ОСОБА_3, а 517040 грн. які були передані на відповідальне зберігання ОСОБА_6, не повернула.
Здійснюючи повноваження по стягненню дебіторської заборгованості з боржників підприємства банкрута ліквідатор ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_6 про стягнення на користь приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” грошових коштів в сумі 517040 грн., який Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська був задоволений, що підтверджується рішенням вказаного суду від 30 серпня 2007 року у справі № 2-3564/07, яке набуло законної сили (т. 2 а.с. 57).
Без стягнення вказаного боргу з дебітора неможливо вирішити питання щодо погашення вимог кредиторів.
Таким чином, твердження громадянина ОСОБА_3, що у ліквідатора були відсутні підстави стягнення грошових коштів, що належать йому, не відповідає приписам ст. 25 Закону України про банкрутство та фактичним обставинам справи. Саме за цих підстав не можна погодитися з твердженням громадянина ОСОБА_3, що дії ліквідатора ОСОБА_4 спрямовані на привласнення його майна.
Крім того ліквідатором ОСОБА_4 вживалисяь заходи по стягненню з ОСОБА_6 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-3564/07 заборгованості про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження від 21 вересня 2007 року (т.2 а.с. 74). Вина ліквідатора в тому, що виконавчий документ по вказаному рішенню повернуто стягувачеві через відсутність доходів у боржника, відсутня (т.2 а.с. 83).
По факту фіктивного банкрутства приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” порушена кримінальна справа за ознаками ст. 218 Кримінального кодексу України (т.1 а.с. 147), наявність якої не впливає на рух справи про банкрутство, порушеної на підставі господарського судочинства. В період розслідування кримінальної справи скаржник має право заявити клопотання про зупинення провадження у справі про банкрутство.
Твердження скаржника, що ліквідатор ОСОБА_4 не приймав всіх заходів щодо формування ліквідаційної маси не відповідає дійсності, оскільки ліквідатором проведено аудит фінансового становища боржника, вжито заходів по розшуку майна приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер”, що підтверджується зверненнями до Інспекції державного технічного нагляду (т.2 а.с. 68), Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації (т.2 а.с. 69), до Державтоінспекції (т.2 а.с. 70).
Твердження громадянина ОСОБА_3, що ліквідатор ОСОБА_4 не розглянув по суті його грошові вимоги відповідає фактичним обставинам справи.
Згідно частині 3 ст. 51 Закону про банкрутство кредитори мають право заявляти свої претензії до боржника, який ліквідується в місячний строк з дня публікації оголошення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом.
Отже чинне законодавство про банкрутство пов’язує набуття прав кредитора, як сторони у справі про банкрутство, із його зверненням з грошовими вимогами до боржника у процедурі банкрутства та визнання таких вимог в порядку визначеному спеціальним законодавством.
Матеріали справи свідчать, що 23 жовтня 2006 року громадянин ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з заявою про визнання кредиторських вимог до боржника в розмірі 516970,81 грн.(т.1 а.с. 168).
Господарський суд Дніпропетровської області супроводжувальним листом від 23 жовтня 2006 року скерував до ліквідатора ОСОБА_4 вказану заяву, просив розглянути заявлені грошові вимоги та надати відповідь ОСОБА_3 та господарському суду (т.1 а.с. 169).
Постановою господарського суду Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 березня 2008 року (т.3 а.с. 22), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11 червня 2008 року встановлено, що громадянин ОСОБА_3 звернувся з заявою про визнання грошових вимог в процедурі банкрутства як до боржника так і до суду. Але ліквідатор порушивши порядок розгляду претензії кредиторів не повідомив заявника про результат розгляду його претензії.
При цьому судова колегія враховує, що рішенням Амур–Ніжньодніпровського райсуду м. Дніпропетровська від 30 січня 2006 року стягнуто з банкрута на користь ОСОБА_3 517040 грн. боргу.
Вказане рішення виконано лише на суму 69,19 грн., що підтверджується постановою ВДВС в АНД районі м. Дніпропетровська від 27 липня 2006 року. Отже залишок боргу боржника перед ОСОБА_3 становить 516970 грн. 81 коп. (т.1 а.с. 68).
Постановою Вищого господарського суду України від 11 червня 2008 року (т.3 а.с. 83) встановлено, що ліквідатором не було надано відповіді ОСОБА_3 на подану ним заяву з грошовими вимогами до боржника, в той час як ці вимоги визнавались боржником згідно заяви про порушення справи про банкрутство (т.1 а.с. 3).
Тільки 12 грудня 2007 року ліквідатор ОСОБА_4 направив до господарського суду Дніпропетровської області лист № 378, в якому вказав, що грошові вимоги ОСОБА_3 ним не визнаються через пропущення місячного строку, встановленого законом для їх подання (т.1 а.с. 84).
Матеріали справи свідчать, що на протязі розгляду в суді першої інстанції скарги на дії ліквідатора ОСОБА_4 господарський суд неодноразово вимагав від останнього представити докази повідомлення ОСОБА_3 про наслідки розгляду його грошових вимог (ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2008 року (т.3 а.с. 111), від 22 грудня 2008 року (т.3 а.с. 125), від 16 лютого 2009 року (т.4 а.с. 137)).
Тільки листом від 26 січня 2009 року (т.4 а.с. 6) ліквідатор ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_3 про невизнання його грошових вимог. Тобто, майже через 2,5 роки після звернення ОСОБА_3 з відповідною заявою до боржника.
Таким чином ліквідатор ОСОБА_4 порушив права ОСОБА_3 як можливого кредитора приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер”, які спочатку ним визнавалися (в останній раз в звіті ліквідатора від 03 грудня 2007 року ОСОБА_3 зазначений як єдиний кредитор в реєстрі вимог кредиторів (т.2 а.с. 75)).
При зазначених обставинах, з метою відновлення порущених прав кредитора ОСОБА_3 судова колегія вважає, що грошові вимоги вказаного кредитора на суму 516970, 81 грн. до боржника приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” слід визнати повністю, а дії ліквідатора ОСОБА_4 пов’язані з тривалим розглядом грошових вимог ОСОБА_3 такими, що не відповідають ст.ст. 31, 24, 25, 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Вказане не було предметом дослідження в суді першої інстанції, що свідчить про неповне з’ясування господарським судом всіх обставин справи.
Судова колегія погоджується з висновками господарського суду, згідно яких не були задоволені клопотання заявника щодо вжиття до ліквідатора заходів впливу у адміністративному порядку, оскільки це не відноситься до повноважень господарського суду. Що стосується інформування правоохоронних органів про порушення ліквідатором, допущенні в ліквідаційній процедурі, то громадянин ОСОБА_3 не позбавлений права звернутись з такою заявою самостійно. Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для звернення до правоохоронних органів.
Згідно частині 8 ст. 31 Законодавства про банкрутство про невиконання або неналежне виконання обов’язків, покладених на арбітражного керуючого господарський суд може винести ухвалу, яка направляється державному органу з питань банкрутства.
Судова колегія вважає, що така ухвала виноситься в разі грубих порушень з боку арбітражного керуючого своїх повноважень, причиною яких стали негативні наслідки як для боржника так й кредиторів.
Порушене право кредитора ОСОБА_3 судом відновлено, а решта підстав, з якими заявник пов’язував неналежне виконання ліквідатором ОСОБА_4 своїх повноважень не знайшло підтвердження в ході розгляду скарги на дії ліквідатора.
За визначених обставин відсутні підстави для звернення до відповідних органів з заявою про позбавлення ОСОБА_4 ліцензії арбітражного керуючого.
Не приймається твердження скаржника що ліквідатор зловживав своїми процесуальними правами, заявляючи відводи суддям, які розглядали справу. В даному випадку ліквідатор, як сторона у справі, користується процесуальними правами та має обов’язки, згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України. Заявляючи відвід судді ліквідатор ОСОБА_4 діяв в межах прав, наданих стороні, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.
16 лютого 2009 року ліквідатором ОСОБА_4 подана до господарського суду Дніпропетровської області заява про припинення його повноважень як ліквідатора приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер”.
Задовольняючи заяву ОСОБА_4 господарський суд правомірно послався на п.4 ст.31 Закону про банкрутство, в якій зазначено, що ліквідатор має право подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов’язків.
Не вбачається порушень з приводу призначення нового ліквідатора Лихопьока Д.П., кандидатура якого висунута Дніпропетровським обласним управлінням з питань банкрутства (т.4 а.с. 148).
Твердження скаржника, що кандидатура ліквідатора повинна узгоджуватися з ним як кредитором не відповідає Закону про банкрутство, оскільки ст. 51 вказаного закону передбачає особливий порядок банкрутства боржника в процедурі банкрутства. В справах про банкрутство порушених на підставі вказаної статті відсутній комітет кредиторів.
Для завершення заходів ліквідаційної процедури господарський суд правомірно продовжив її строк.
Підсумуючи викладене, судова колегія зазначає, що господарським судом Дніпропетровської області не були повністю досліджені всі обставини справи, не дана належна оцінка доводам громадянина ОСОБА_3 викладеним в уточненні скарги на дії ліквідатора ОСОБА_4 від 26 січня 2009 року, у зв’язку з чим ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2009 року підлягає зміні в частині результату розгляду скарги громадянина ОСОБА_3 на підставі п.1 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 103-106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_3 на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2009р. задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2009р. у справі № Б29/300-08 (Б24/193-06) змінити, виклавши пункт 1 резолютивної частини ухвали в наступній редакції:
“1.Скаргу громадянина ОСОБА_3 на дії ліквідатора ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії ліквідатора ОСОБА_4 в частині тривалого нерозляду заявлених громадянином ОСОБА_3 грошових вимог до приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер”.
Визнати грошові вимоги громадянина ОСОБА_3 до приватної комерційно-виробничої фірми “Люсер” в розмірі 516970 грн. 81 коп.”
В решті скаргу залишити без задоволення.
В решті ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2009 року у справі № Б29/300-08 (Б24/193-06) залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В.Джихур
Суддя О.М.Виноградник
Суддя О.М.Лисенко