КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.06.2009 № 40/38
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів: Куровського С.В.
Михальської Ю.Б.
при секретарі: Гаращенко Т.М.
За участю представників:
позивача ОСОБА_2 – довіреність №3188 від 02.12.2008 р.
відповідача: ОСОБА_3 – суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа),
ОСОБА_4 – довіреність № 7925 від 06.11.2008 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.03.2009
у справі № 40/38 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф"
до СПД-фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
про визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.03.2009 р. в справі №40/38 в задоволені позову Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Основа Солсиф” (далі – ТОВ “Основа-Солсиф”, позивач) до Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (далі – СПД ОСОБА_3, відповідач) про визнання договору недійсним було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове, яким позов задовольнити, оскільки воно прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що вимоги викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та безпідставними, тому він просить залишити її без задоволення, а рішення – без змін.
Ухвалою від 01.04.2009 р. апеляційна скарга була прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 28.04.2009 р.
28.04.2009 р. розгляд справи був відкладений на 19.05.2009 р.
В судовому засіданні 19.05.2009 р. було оголошено перерву на 09.06.2009 р.
Представник позивача заявив письмове клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, яка в судовому засіданні судовою колегію було відхилено.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.
01 лютого 2008 року в м. Київ між Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями “Основа-Солсиф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір поставки № 05/08 (далі- Договір).
Згідно преамбули договору, договір від Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями “Основа-Солсиф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю підписано генеральним директором, діючим на підставі статуту, ОСОБА_5
Відповідно до ст. 65 п. 5 Господарського Кодексу України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади, у відносинах з юридичними особами і громадянами, вирішує питання діяльності підприємства в межах і порядку, визначених установчими документами.
Згідно п 6.14. Статуту ТОВ “Основа-Солсиф”, директор представляє інтереси Підприємства, укладає договори, угоди, контракти, в тому числі, зовнішньоекономічні, має право першого підпису на фінансових документах. Згідно довідки АБ № 172219 з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, керівником Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями “Основа-Солсиф” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю є ОСОБА_5.
Відповідно до розділу 1 договору, постачальник зобов'язується постачати і передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах Договору.
Розділом другим вказаного договору передбачалось, що кількість, об'єм партії товару вказується в заявці покупця, котру він відправляє постачальнику. Під партією товару вважається кількість товару, яка постачається протягом однієї доби, і підтверджена видатковими накладними. Датою отримання покупцем партії товару є дата підписання накладних його представником
На підставі видаткових накладних № РН - 0000414 від 26.09.2008 року, № РН - 0000399 від 29.08.2008 року, № РН - 0000389 від 31.07.2008 року, № РН - 0000367 від 27.06.2008 року, № РН - 0000359 від 30.05.2008 року;, № РН - 0000339 від 25.04.2008 року, № РН - 0000322 від 26.03.2008 року, № РН - 0000212 від 29.02.2008 року, відповідач протягом лютого – вересня 2008 здійснив поставку позивачу піщаного ґрунту, який відповідно до довіреностей на отримання піску № 594018 від 01.09.2008 року на отримання піску, № 479329 від 01.08.2008 року, № 479231 від 01.07.2008 року, № 479210 від 01.06.2008 року, № 729653 від 05.05.2008 року, № 729574 від 01.04.2008 року, № 729519 від 20.03.2008 року, № 729467 від 25.02.2008 року, був отриманий замовником.
СПД ОСОБА_3 було виставлено ТОВ “Основа-Солсиф” рахунки-фактури № СФ 0000202 від 01.02.2008 року, № СФ-0000212 від 29.02.2008 року, № СФ-0000307 від 12.03.2008 року, № СФ-0000309 від 15.03.2008 року, № СФ-0000327 від 03.04.2008 року, № СФ 0000348 від 30.04.2008 року, № СФ-0000356 від 14.05.2008 року, № СФ-0000387 від 02.06.2008 року, № СФ-0000403 від 27.06.2008 року, № СФ-0000425 від 21.07.2008 року, № СФ 0000436 від 11.08.2008 року, № СФ-0000449 від 29.08.2008 року, № СФ-0000469 від 26.09.2008 року на оплату вартості поставленого товару.
Позивачем було перераховано відповідачу кошти за піщаний ґрунт платіжними дорученнями № 5827 від 15.08.2008 року, № 5750 від 14.08.2008 року, № 4993 від 16.07.2008 року, № 6328 від 11.07.2008 року, № 4821 від 09.07.2008 року, № 4700 від 07.07.2008 року, № 4632 від 03.07.2008 року, № 4551 від 02.07.2008 року, № 3754 від 03.06.2008 року, № 4083 від 17.06.2008 року, № 4420 від 25.06.2008 року, № 4514 від 27.06.2008 року, № 3167 від 16.05.2008 року, № 6262 від 19.05.2008 року, № 3392 від 23.05.2008 року, № 2950 від 25.04.2008 року, № 2962 від 30.04.2008 року, № 1509 від 05.03.2008 року, № 1550 від 07.03.2008 року, № 1694 від 14.03.2008 року, № 2014 від 25.03.2008 року, № 791 від 08.02.2008 року, № 1197 від 21.02.2008 року, № 1360 від 29.02.2008 року
У січні 2009 року позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним з посиланням на те, що при його укладанні були порушені вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, а саме він підписаний не уповноваженою на це особою та пункту 4 статті 265 Господарського кодексу України, щодо обов’язковості викладення договору поставки у порядку встановленого міжнародними правилами “Інкотермс”.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно з частиною 1 статті 509 цього ж кодексу, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України(ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Відповідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно з ч. 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Генеральний директор Спільного українсько-французького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Основа-Солсиф” вирішує усі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів, представляє інтереси Товариства, укладає договори, угоди, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні, та має право першого підпису на усіх фінансових документах (п.п. 6.14, 6.15 Статуту Товариства).
До твердження позивача про те, що договір є недійсним, оскільки договір підписаний не Генеральним директором Товариства ОСОБА_5, а іншою не встановленою особою, яка не була уповноважена на його підписання, тобто діяла з перевищенням повноважень, та не створює для позивача правових наслідків, суд відноситься критично, оскільки ТОВ “Основа-Солсиф” протягом дев’яти місяців після підписання спірного договору, видавав довіреності на отримання піщаного ґрунту поставленого СПД ОСОБА_3, отримував рахунки-фактури на його оплату та здійснював її відповідно до перелічених вище платіжних доручень.
Відповідно до ч. 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Згідно з ч. 2 статті 241 ЦК України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.
До того ж, відповідач надав суду першої інстанції акт звірки взаємних розрахунків між сторонами за 9 місяців 2008 року за підписом головного бухгалтера позивача та з печаткою підприємства позивача, відповідно до якого позивач має перед ним заборгованість за договором у розмірі 739 157,50 грн. Відповідач, також, спростовує доводи позивача наданими листами-вимогами щодо погашення заборгованості за договором, податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями та довіреностями від позивача на отримання товару.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо безпідставності заявлених позовних вимог.
Не вбачає судова колегія порушень і в тому, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, оскільки, як вже зазначалось, позивач своїми подальшими діями (отримання та оплата товару за договором) вчинив схвалення даного договору, тому встановлення приналежності підпису директору ТОВ “Основа-Солсиф” ОСОБА_5 втрачає необхідність.
Також судова колегія повністю погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, щодо безпідставності твердження позивача про недійсність Договору поставки з тих підстав, що у договорі не міститься вказівки на правила Інкотермс. Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У статті 203 ЦК України зазначається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, в даній статті мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не форми, тому визнати договір поставки недійсним, на тій підставі, що він не містить вказівки на правила Інкотермс, не можна.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не було надано суду першої інстанції належних доказів на підтвердження позовних вимог, тому суд першої інстанції вірно визначив вимоги позивача як не обґрунтовані і такі, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Основа Солсиф” залишити без змін, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2009 р. у справі № 40/38 – без змін.
Справу № 40/38 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена з моменту її оголошення до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя Кондес Л.О.
Судді Куровський С.В
Михальська Ю.Б.
17.06.09 (відправлено)