ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
"15" червня 2009 р. | справа № 5020-5/203 |
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Созидатель” (99014 м. Севастополь, а/с 119, Фіолентовське шосе, 8)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс” (99011 м. Севастополь, вул. Очаківців, 26/1)
про стягнення заборгованості в розмірі 5984,35 грн.
Суддя Євдокімов І.В.
Представники сторін:
Позивач –Бекіров К.М., довіреність № б/н від 12.01.2009;
Відповідач –не з’явився;
Суть спору:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Созидатель”, звернувся до суду з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс”, про стягнення заборгованості в розмірі 5984,35 грн., з яких: 3031,60 грн. –основний борг, 2351,07 грн. –збитки від інфляції, 601,68 грн. –3% річних, а також витрати пов’язані з юридичними послугами в розмірі 3000,00 грн.
В процесі розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, та просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 10901,42 грн., з яких: 3031,60 грн. –основний борг, 4847,35 грн. –пеня, 2420,79 грн. –збитки від інфляції, 601,68 грн. –3% річних, а також витрати пов’язані з юридичними послугами в розмірі 3000,00 грн.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов’язки щодо оплати отриманого товару.
Відповідач в судове засідання неодноразово не з’являвся, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином у встановленому порядку, за адресою вказаною у позовній заяві, ухвала про порушення провадження по справи отримана відповідачем особисто 18.04.2009 (поштове повідомлення № 5910 від 22.04.2009 (а.с.11).
Представнику позивача в судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Суд визнав можливим розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши представника позивача, дослідивши надані позивачем докази, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається із матеріалів справи на підставі домовленості позивач прийняв на себе зобов’язання по поставці продукції, а відповідач в свою чергу прийняв зобов’язання по її оплаті.
Продукція позивачем була поставлена на загальну суму 174031,60 грн., про що свідчать витратні накладні, які долучені до матеріалів справи (а.с. 7-8), а відповідач прийняв продукцію на підставі довіреності (а.с.9).
Зобов’язання по поставці товару позивачем виконувались належним чином, але оплата за отриманий товар відповідачем здійснювалась несвоєчасно та не повному об’ємі, у зв’язку з чим його заборгованість перед позивачем склала 3031,60 грн., крім того, між сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків (а.с.10).
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно вимог статей 202, 204 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Отже, фактично між позивачем та відповідачем укладений договір надання послуг в усній формі.
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також, позивач просить стягнути суму заборгованості з урахуванням пені в розмірі 4847,35 грн.
Дану вимогу позивача суд вважає такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 230 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статті 546 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 виконання зобов’язань може забезпечуватися пенею.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Таким чином, стягнення пені повинно здійснювати тільки у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за договором. Позивач просить стягнути з відповідача суму пені, яка нарахована не по договору, тому у нього немає права на стягнення пені, у зв’язку з чим суд відмовляє позивачу у стягненні з відповідача суми пені.
Суму основного боргу позивач просить стягнути урахуванням збитків від інфляції та 3% річних.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
Відповідно наданому позивачем розрахунку, перевіреному судом, сума збитків від інфляції складає 2420,79 грн., 3% річних –601,68 грн.
Позовні вимоги в частині стягнення витрат по оплаті юридичних послуг в розмірі 3000,00 грн., суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України, передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.
Витрати позивача, пов’язані з отримання юридичних послуг не можна розцінювати, як збитки в розумінні ст.ст 611, 623 Цивільного кодексу України, у зв’язку з тим, що в даній справі об’єктом правопорушення не є зобов’язальні правовідносини, а витрати не мають обов’язкового характеру (позадоговірні зобов’язання) і не знаходяться в причинному зв’язку щодо збитків по основному позову.
Така сама позиція стосовно стягнення з відповідача на користь позивача витрат на юридичну допомогу викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2004 у справі № 229/8-03.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6054,07 грн., з яких: 3031,60 грн. –основний борг, 2420,79 грн. –збитки від інфляції, 601,68 грн. – 3% річних.
Згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита в сумі 60,54 грн. і інформаційне –технічне забезпечення судового процесу в сумі 65,63 грн. покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 75 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс” (99011 м. Севастополь, вул. Очаківців, 26/1, код ЄДРПОУ 30475947, п/р 2600513910 в КРД ВАТ „Райффайзен банк Аваль”, МФО 324021) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Созидатель” (99014 м. Севастополь, а/с 119, Фіолентовське шосе, 8, код ЄДРПОУ 20686595, п/р 26006945174481 в СФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 324195) заборгованість в сумі 6054,07 грн., з яких: 3031,60 грн. –основний борг, 2420,79 грн. –збитки від інфляції, 601,68 грн. –3% річних, витрати по сплаті державного мита в сумі 60,54 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 65,53 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншої частини позову ТОВ „Созидатель” відмовити.
Суддя І.В. Євдокімов
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано
22.06.2009
Розсилка:
1. ТОВ „Созидатель” (99014 м. Севастополь, а/с 119, Фіолентовське шосе, 8)
2. ТОВ „Тонус Плюс” (99011 м. Севастополь, вул. Очаківців, 26/1)
3. Справа