ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
16.02.2007 року Справа № 14/560
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Медуниці О.Є.
суддів Баннової Т.М.
Парамонової Т.Ф.
Секретар судового засідання: Сідорова О.А.
за участю представників сторін:
від позивача Євценко Р.І., представник за довіреністю №3 від 27.11.06;
від відповідача Меліхова В.С., адвокат, довіреність
№39/4 від 28.12.06;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України”, „Солідарненський елеватор”,
с. Солідарне Білокуракинського району
на рішення
господарського суду Луганської області
від 18.12.06 (підписане 25.12.06)
по справі №14/560 (суддя – Лісовицький Є.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Блок”, м. Свердловськ
до відповідача Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Солідарненський елеватор”,
с. Солідарне Білокуракинського району
про стягнення 1648381 грн. 10 коп.
Дана справа розглядалась у судовому засіданні 15.02.07, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у цьому судовому засіданні було оголошено перерву до 11 годин 00 хвилин 16.02.07.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Блок”, м. Свердловськ Луганської області, звернулося до господарського суду Луганської області про стягнення з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Солідарненський елеватор”, с. Солідарне Білокуракінського району Луганська область, збитків 1318684 грн. 40 коп., які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов’язань по охороні майна (зерна) за договором від 20.07.05 №27”А” та упущеної вигоди 329696 грн. 70 коп.
Рішенням господарського суду Луганської області від 18.12.06 у справі №14/560 (суддя – Лісовицький С.А.) позов задоволений повністю.
Рішення мотивоване обґрунтованістю позовних вимог.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 29.12.06 №7-39/06, якою просить рішення господарського суду Луганської області від 18.12.06 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційних вимог її заявник посилається на нез’ясованість обставин справи судом першої інстанції, невідповідність висновків суду матеріалам справи та порушення судом норм матеріального права.
Позивач відзивом від 31.01.07 №12 з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить рішення господарського суду Луганської області залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Відповідачем в листі від 15.02.07 №10-39/06 заявлено клопотання про те, щоб апеляційна інстанція відмовила позивачу у приєднанні до матеріалів справи додаткових доказів, які могли бути надані під час розгляду справи у першій інстанції.
Клопотання було судом розглянуто та відхилено, оскільки відповідачем надано матеріали на вимогу судової колегії, за її ухвалою.
Згідно п.9 роз’яснень президії Вищого господарського суду України від 28.03.02 №04-5/366 „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України” додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються і розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених ст.101 Господарського процесуального кодексу України. Без обмежень також приймаються додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією відповідно до вимог ст.38 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням від 10.01.07 голови Луганського апеляційного господарського суду відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України” для розгляду апеляційної скарги Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Солідарненський елеватор”, с. Солідарне Білокуракінського району Луганська область, від 29.12.06 №7-39/06 на рішення господарського суду Луганської області від 18.12.06 по справі №14/560 призначена судова колегія у складі: Медуниця О.Є. - суддя – головуючий, Баннова Т.М., Парамонова Т.Ф. – судді.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
20.07.05 між сторонами укладено договір складського зберігання зерна №27а (далі - договір) (а.с.10-14,Т.1).
Згідно п.1.1 договору поклажодавець (товариство з обмеженою відповідальністю „Блок”) зобов'язаний передати зерно, а Зерновий склад (відповідач) зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.
Конкретна назва, кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видаються зберігачем поклажодавцю (п.1.3 договору).
Строк зберігання зерна пунктом 12.1 договору передбачено до 01.04.06.
25.07.06 сторони уклали додаткову угоду до договору №27а від 20.07.05 та передбачили, що строк зберігання продукції встановлюється до 15.09.06.
Приймаючи до уваги домовленість сторін про продовження строку дії договору, а також те, що з 01.04.06 і до 25.07.06 сторони фактично не припиняли відносини зі зберігання зерна (зерно приймалось на зберігання, переоформлялось в порядку п.8.1 договору), а також, враховуючи, що згідно п.3 ст.631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, що виникли до його укладення, судова колегія вважає, що і на період з 01.04.06 до 25.07.06 поширюється дія договору №27а.
Пунктом 8.1 договору передбачено порядок переоформлення права власності на зерно – „у випадку продажі поклажодавцем зерна під час його зберігання на зерновому складі третій особі, переоформлення зерна на нового власника (тобто перереєстрація права власності на зерно без вивозу його з території Зернового складу), і видача йому складського документу здійснюється Зерновим складом”.
Згідно складських квитанцій №73 від 30.06.06; №75 від 11.07.06; №76 від 11.07.06 відповідач переоформив зберігання зерна (насіння соняшника) на товариство з обмеженою відповідальністю „Блок” у зв’язку із придбанням ним у власність соняшнику від приватного підприємця Дерев’янченко Олени Олександрівни у кількості 943304 кг (а.с.17,Т.1), приватного підприємця Інжутової Валентини Леонідівни у кількості 204294 кг (а.с.18,Т.1), приватного підприємця Ващук Марини Володимирівни у кількості 1910318 кг (а.с.19,Т.1). Отже, всього у власність позивачу відповідачем було переоформлено 3057916 кг насіння соняшника, яке знаходилося на елеваторі та було прийнято відповідачем на зберігання.
Сторони домовилися, що оплата за зберігання можлива в натуральній формі, шляхом передачі прав власності на частину зерна, зданого поклажодавцем на зберігання зерновому складу. Позивач здійснив дану оплату передачею у власність відповідачу 49567 кг соняшника (див. видаткова накладна №85 від 060706 та довіреність від 06.07.06 ЯЛС №902707 – а.с.97,98,Т.1).
Залишок насіння склав 3008349 кг.
670770 кг насіння соняшника було продано ПВП „Квадро” (див. реєстр товарно – транспортних накладних).
За договором б/н від 04.07.06 ТОВ „Блок” продало насіння соняшника в кількості 1238590 кг закритому акціонерному товариству „Славянськколія” (див. накладні – додаток до листа від 15.02.07).
Після зазначених операцій із зерном на зберіганні залишилося 1098989 кг.
Листом від 25.07.06 позивач витребував у відповідача насіння соняшнику, що знаходилось на зберіганні у кількості 1800 тон, вологкість 7%, сор – 1% (а.с.25,Т.1).
Згідно п.6.2 договору відпуск зерна здійснюється зерновим складом партіями на підставі письмової заяви поклажодавця із зазначенням найменування зерна, його кількості, назви експедитора, виду транспорту, дати відвантаження.
Відповідачем здійснено відвантаження насіння соняшника частково. Невідвантаженим залишилось 1098989 кг насіння соняшника.
Претензією від 25.09.06 №141 позивач у зв’язку із невиконанням відповідачем умов договору заявив про відмову від виконання зобов’язання та вимагав сплати збитків (реальних та упущеної вигоди).
Згідно п.11.1 договору – „у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору винна сторона відшкодовує збитки, у порядку передбаченому чинним законодавством, якщо інше не передбачено цим договором”.
Спір виник через те, що відповідач не повернув насіння соняшника зі зберігання і не сплатив збитки.
ДП „Солідарненський елеватор” не заперечує, що невідвантаженим залишилось насіння соняшника, що належить ТОВ „Блок” у кількості 1098989 кг, але вважає, що прав позивача він не порушував.
Відповідач заперечує проти вимог позивача, посилаючись на те, що той не подав належним чином оформленої вимоги; лист від 25.07.06 не може вважатись зверненням про відвантаження зерна, оскільки в ньому відсутні чітко встановлені договором відомості (не вказано назву експедитора, транспорт, на який проводити відвантаження, коли його треба проводити, відсутні належні докази його надіслання стороні). Відповідач також вважає, що стягнення з нього упущеної вигоди є неправомірним, оскільки він не порушував права позивача, останнім не доведено, що договір з приватним підприємством „Квадро” мав реально виконуватись, оскільки приватне підприємство „Квадро” не здійснило передоплату за куплене зерно позивачу.
Судова колегія вважає, необґрунтованими доводи відповідача про відсутність факту порушення прав позивача.
Стаття 935 Цивільного кодексу України передбачає, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Строк дії договору зберігання сплинув 15.09.06.
Сторони домовились, що зберігання зерна понад строк, встановлений договором, можливе тільки за їх взаємною домовленістю (п.12.2 договору).
Така домовленість була відсутня, навпаки поклажодавець вимагав його повернення.
Крім того, згідно п.12.3 договору (а.с.13,Т.1) – зерновий склад зобов’язаний письмово, не пізніше ніж за сім днів до закінчення граничного строку зберігання зерна повідомити поклажодавця про його закінчення і визначити строк витребування зерна, що не було зроблено відповідачем.
Отже, в будь – якому разі у відповідача не було підстав утримувати зерно на зберіганні.
Відсутність будь – яких дій відповідача щодо відвантаження насіння та щодо врегулювання даного питання згідно п.12.3 договору є неправомірною.
Посилаючись на те що позивач належним чином не витребував насіння соняшника, відповідач зазначає, що в листі від 25.07.06 відсутня належна інформація, а також те, що не доведено взагалі факт одержання ним даного листа.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно врахував даний лист як доказ витребування позивачем насіння соняшника, оскільки в ньому було зазначено вид зерна, його кількість. Строк видачі зерна визначено сторонами в п.6.1 договору. За його змістом відвантаження мало бути здійснено через п’ять днів після витребування насіння.
Надіслання даного листа відповідачу підтверджується фіскальним чеком від 26.07.07.
Судова колегія приймає до уваги також пояснення позивача про часткове відвантаження насіння відповідачем після направлення йому зазначеної вимоги, що підтверджується товарно – транспортними накладними №476767 від 31.07.06; №476778 від 31.07.06; №476770 від 02.08.06; №476771 від 02.08.06 (див. додаток до листа позивача б/н від 15.02.07).
Судова колегія вважає, що для з’ясування обставин справи в повній мірі необхідно врахувати лист відповідача б/н від 30.11.06 із клопотанням про відкладення розгляду справи до закінчення слідства з кримінальної справи (а.с.58,Т.1), а також постанову слідчого ВВС СУМВС України в Луганській області від 04.01.07 про припинення кримінальної справи (див. додаток до пояснення по справі відповідача від 15.02.07 №10-39/06).
В листі – клопотанні відповідач посилається на те, що за фактом розкрадання насіння соняшника, який належить товариству з обмеженою відповідальністю „Блок” порушено кримінальну справу.
В постанові про припинення кримінальної справи слідчий зазначив, що в результаті зачистки насіння соняшника на дочірньому підприємстві державної акціонерної компанії „Хліб України” „Солідарненський елеватор”, здійсненої 11.11.06 було складено акт про недостачу насіння у кількості 1466894 кг. Даний акт було перевірено Луганською обласною державною інспекцією.
Відповідно, робить висновок слідчий, товариство з обмеженою відповідальністю „Блок” не мало можливості одержати насіння соняшника, що йому належить від ДП „Солідарненський елеватор”.
„Таким чином, в ДП „Солідарненський елеватор” утворилась недостача не тільки насіння соняшника, що належить товариству з обмеженою відповідальністю „Блок”, але і насіння соняшника, що належить іншим поклажодавцям.”
Разом із тим слідчим не встановлено, що нестача насіння утворилась в результаті будь – яких злочинних дій.
Отже, враховуючи зазначені вище обставини у сукупності судова колегія вважає, що причиною неповернення насіння позивачу зі зберігання є обставини, які не залежать від позивача, а є наслідком невиконання відповідачем умов договору №27а.
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України – суб’єкти господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно – правових актів, договору.
Невидача насіння позивачу на його вимоги та у зв’язку із закінченням строку дії договору є порушенням договору.
Відповідно до ч.2 ст.612 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Пунктом 3 ст.612 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор може відмовитися від прийняття виконання зобов’язання боржником і вимагати відшкодування збитків, якщо внаслідок прострочення боржника зобов’язання втратило інтерес для кредитора.
Пунктом 11.1 договору сторони також передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору винна сторона відшкодовує збитки, у порядку передбаченому чинним законодавством, якщо інше не передбачено цим договором.
Згідно п.3 ст.623 Цивільного кодексу України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день пред’явлення позову. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
За таких обставин, враховуючи претензію позивача від 26.09.06 про відмову від виконання відповідачем зобов’язання в натурі, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо стягнення з відповідача збитків за неодержаний соняшник за цінами, що існували на час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому враховані були відомості довідки №284 від 18.12.06 Луганської агропромислової товарної біржі – 1235 грн. 36 коп. за тону (а.с.108,Т.1).
Представник позивача в судовому засіданні 15.02.06 пояснив, що ТОВ „Блок” в позовній заяві округлив цифру ціни насіння соняшника зазначену у довідці біржі, і просить вважати її рівною 1200 грн. 00 коп. за тону, тому судова колегія також вважає, що ціна на насіння соняшника для розрахунків по даній справі є рівною 1200 грн. 00 коп. за тону.
За таких обставин судом першої інстанції рішення в частині стягнення з відповідача реальних збитків є вірним і обґрунтованим.
Щодо стягнення неодержаного прибутку судова колегія вважає наступне.
Підставою для вимоги про стягнення збитків, як неодержаного прибутку, позивач зазначає неможливість одержання ним плати за насіння соняшника від приватного виробничого підприємства „Квадро” на підставі договору №18-07/06СХ від 18.07.06, оскільки відповідачем не було видано насіння соняшника (а.с.96,Т.1).
Пунктом 1.2 „в” даного договору було передбачено, що продаж насіння здійснюється за ціною 1200 грн. 00 коп. за одиницю товару (тону).
Позивач вважає, що оскільки він придбав соняшник за ціною 1170 грн. 00 коп. (див. а.с.17-19,Т.1), то неотримана (упущена) вигода склала 1200грн.–1170грн.=30грн. на одній тонні насіння, а загальний розмір упущеної вигоди за кількість – 109889 кг – 329696 грн. 70 коп. (1098989 кг х 0 грн. 30 коп. = 329696 грн. 70 коп.).
Такий же висновок зробив і суд першої інстанції, що є помилковим.
По – перше, кількість насіння, що мало бути продано приватному виробничому підприємству „Квадро” складає 1000 тон, а не 1098989 кг.
По – друге, - і ціна за договором із приватним виробничим підприємством „Квадро”, і ціна за довідкою товарної біржі є одна й та ж сама - 1200 грн. 00 коп. за тону.
Позивач не представив доказів наявності в нього угод, що не відбулися з вини відповідача, де б ціна насіння була більшою за ціну, що існувала на час розгляду справи, тому стягнення неодержаного прибутку на суму 329696 грн. 70 коп. є безпідставним, оскільки нова ціна 1200 грн. 00 коп. за тону вже була врахована судом при обрахуванні реальних збитків.
За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди не можуть бути задоволені.
Судова колегія вважає, що доводи відповідача про наявність в нього сумнівів щодо реальності договору між позивачем і приватним виробничим підприємством „Квадро”, оскільки останній не здійснив передплату за насіння, як передбачено договором – є необґрунтованими. Позивачем надано суду банківські виписки від 25.07.06 №8 на суму 180000 грн. 00 коп. та №2166 на суму 60000 грн. 00 коп., з яких вбачається, що покупець ПВП „Квадро” здійснив часткову передплату за соняшник (див. додаток до листа товариства з обмеженою відповідальністю „Блок” від 15.02.07).
Судова колегія враховує також пояснення представника позивача в судовому засіданні 15.02.07, що решта суми приватним виробничим підприємством „Квадро” не перераховувалась у зв’язку із тим, що позивач повідомив його про невиконання відповідачем умов договору зберігання – невидачу насіння соняшника.
Згідно п.3 ст.623 Цивільного кодексу України збитки визначаються або за ринковими цінами, що існували на день пред’явлення позову або на день ухвалення рішення.
Судова колегія враховує, що ціна за довідкою Агропромислової біржі співпадає із ціною за договором позивача із приватним виробничим підприємством „Квадро” №18-07/06СХ від 18.07.06 і складає 1200 грн. 00 коп. за одну тону, тобто ринкова ціна за довідкою біржі відображає стан ринкових цін на насіння соняшника.
Таким чином не можуть бути прийняті до уваги заперечення відповідача стосовно ціни зазначеної в довідці Агропромислової біржі.
За таких обставин судова колегія Луганського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Луганської області від 18.12.06 у справі №14/560 підлягає зміні.
Судові витрати щодо сплати державного мита та витрат на інформаційно – технічне забезпечення, понесені сторонами при зверненні з позовом та апеляційною скаргою, покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог (ст.49 Господарського процесуального кодексу України.)
У судовому засіданні за згодою представників сторін присутніх в судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п.3 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Солідарненський елеватор”, с. Солідарне Білокуракінського району, Луганська область, від 29.12.06 №7-39/06 на рішення господарського суду Луганської області від 18.12.06 у справі №14/560 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 18.12.06 у справі №14/560 змінити, виклавши пункти 1 і 2 в такій редакції:
„1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України" „Солідарненський елеватор", с. Солідарне, вул. Центральна, 1, Луганська область, Білокуракинський район р/р 2600611193 в ЛОД АППБ „Аваль", МФО 304007, код ЕДРПОУ 00957293 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Блок", Луганська область, м. Свердловськ, вул. Енгельса, 51, р/р 2600114384 у відділенні ЛОД АППБ "АВАЛЬ", код банку 304007, код ЄДРПОУ 20174245, реальні збитки у сумі 1318684 грн. 40 коп., витрати на сплачене держмито 13187 грн. 04 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 94 грн. 40 коп.”
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Судові витрати за подання апеляційної скарги розподілити пропорційно:
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Блок", Луганська область, м. Свердловськ, вул. Енгельса, 51, р/р 2600114384 у відділенні ЛОД АППБ "АВАЛЬ", код банку 304007, код ЄДРПОУ 20174245, на користь Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України" „Солідарненський елеватор", с. Солідарне, вул. Центральна, 1, Луганська область, Білокуракинський район р/р 2600611193 в ЛОД АППБ „Аваль", МФО 304007, код ЕДРПОУ 00957293, витрати зі сплати державного мита в сумі 1648 грн. 48 коп.
Доручити господарському суду Луганської області видати наказ.
Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя Т.М. Баннова
Суддя Т.Ф. Парамонова