ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

25 липня 2006 р.

№ 8/25

Вищий господарський суд України у складі: суддя  Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.

розглянув касаційну скаргу Закарпатського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”, м. Ужгород (далі –Фонд)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 02.03.2006

зі справи № 8/25

за позовом Фонду

до Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород (далі –відділення АМК)

про визнання рішення недійсним.

Судове засідання проведено за участю представників:

Фонду –Гаврилової В.А.,

відділення АМК –Атаманюка Т.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Фонд звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегія відділення АМК від 13.12.2005 № 04-60/2005 про визнання дій позивача –неподання інформації в у встановлені головою територіального відділення строки –порушенням  законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі –Закон), та накладення на позивача штрафу в сумі 1700 грн.

Рішенням названого господарського суду від 02.03.2005 (суддя Русняк В.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 (колегія суддів у складі: суддя Кузь В.Л. –головуючий, судді Юркевич М.В., Городечна М.І.), у задоволенні позову відмовлено. Названі судові акти попередніх інстанцій з посиланням на приписи статей 7, 22, 221 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” мотивовано тим, що Фондом допущено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі –Закон), а тому оспорюване рішення відділення АМК є законним і обґрунтованим.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Фонд просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з даного спору та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає про неправомірність зменшення головою відділення АМК термінів  розгляду та задоволення запиту, встановлених статтею 33 Закону України “Про інформацію”, а також про невідповідність висновків суду щодо відмови позивача у наданні витребуваної інформації. Крім того, за твердження Фонду, на порушення вимог статті 811 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) розгляд даної справи в суді першої інстанції відбувся без участі секретаря судового засідання.

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти її доводів, зазначаючи про правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені  будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- адміністративною колегією територіального відділення АМК у розгляді справи № 04-60/2005 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та прийнятті оспорюваного рішення з’ясовано таке:

в ході розгляду справи щодо позивача 28.10.2005 відділенням АМК було надіслано Фонду запит № 04-15/1960 про надання інформації у десятиденний строк з моменту його отримання (тобто до 10.11.2005), причому в запиті зазначалося про можливість відповідальності у разі ненадання інформації згідно з Законом;

листом від 04.11.2005 № 494 позивач фактично відмовив відповідачеві у наданні витребуваної інформації, посилаючись на те, що відповідно до положення “Про інформацію і порядок її одержання, використання, поширення, зберігання і захисту у Державному фонді сприяння молодіжному житловому будівництву”, затвердженого наказом Голови правління названого Фонду від 08.07.2004 № 142/9, інформацію з обмеженим доступом може бути надано лише за рішенням Голови правління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву;

- на день прийняття оспорюваного рішення Фонд не надав витребуваної інформації відділенню АМК;

- згідно з оспорюваним рішенням:

дії Фонду з неподання інформації на запит відділення АМК у встановлені головою цього відділення строки визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону;

на підставі частини другої статті 52 Закону позивача притягнуто до відповідальності у вигляді накладення штрафу в сумі 1700 грн.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”).

Згідно з пунктом 5 статті 17 названого Закону голова територіального відділення Антимонопольного комітету України наділений, зокрема, такими повноваженнями: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Аналогічний за змістом припис містить підпункт 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого Комітету від 23.02.2001 № 32-р.

Статтею 22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” визначено, зокрема, що:

- вимоги голови територіального відділення Антимонопольного комітету України в межах його компетенції є обов’язковими для виконання у визначені ним строки, якщо інше не передбачено законом;

- невиконання вимог голови територіального відділення Антимонопольного комітету України тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Відповідно до статті 221 названого Закону суб’єкти господарювання, інші юридичні особи, їх посадові особи та працівники зобов’язані на вимогу голови територіального відділення Антимонопольного комітету України подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, необхідну для виконання територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Пункт 13 статті 50 Закону визначає неподання інформації, зокрема, територіальному відділенню Антимонопольного комітету України у встановлені головою такого відділення строки як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з частиною другою статті 52 Закону за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 13 статті 50 цього Закону накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Наведені законодавчі приписи також спростовують твердження скаржника про неправомірність встановлення головою відділення АМК строку надання відповіді на запит. До того ж судовими інстанціями правильно оцінено неподання позивачем витребуваної інформації у визначений строк як фактичну відмову від надання такої інформації.

Господарськими судами належним чином з’ясовано наявність підстав для такої відповідальності Фонду і відповідність розміру цієї відповідальності вимогам чинного законодавства. Відтак слід погодитися з висновком судів про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення відділення АМК.

Посилання ж скаржника на розгляд даного спору в суді першої інстанції без участі секретаря судового засідання документально не підтверджуються та спростовуються змістом протоколу судового засідання від 02.03.2006, який свідчить про присутність секретаря Кокревої А.А. і містить підпис останньої.

Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 02.03.2006 зі справи № 8/25 залишити без змін, а касаційну скаргу Закарпатського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи “Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву” –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              В. Джунь