КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 20.03.07 р.          № 46/408-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Розваляєвої  Т.С.

 суддів:                                          Зубець Л.П.

                                        Мартюк А.І.

 при секретарі:                              Даценко В.М.

 За участю представників:

 від позивача – Лазаренко В. Л.,

від відповідача-1 – не з’явились,

 від відповідача-2 - не з’явились,

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.11.2006

 у справі № 46/408-А  (Шабунін С.В.)

 за позовом           Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

 до           Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерія"

          Товариства з обмеженою відповідальністю "Август-Комі-Пейпа"

             

             

 про          визнання угоди № А260404 від 26.04.2004р. недійсною

 

ВСТАНОВИВ:

 

Постановою Господарського суду міста Києва від 20.11.2006р. у справі № 46/408-А в позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову скасувати, позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи; рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2005р. у справі № 2-6088/11 було встановлено, що установчі документи ТзОВ “Астерія” не відповідають вимогам діючого законодавства; таким чином діяльність вказаного підприємства з моменту його реєстрації здійснювалась протиправно; до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування; в результаті перевірки дотримання вимог податкового і валютного законодавства ТзОВ “Август-Комі-Пейпа” було встановлено порушення останнім п.п. 7.4.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” під час виконання угоди № А260404 від 26.04.2004р.

Відповідач-1 та відповідач-2 заперечень на апеляційну скаргу не надали.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 26.04.2004р. між ТзОВ “Астерія” (продавець) та ТзОВ “Август-Комі-Пейпа” (покупець) було укладено договір № А260404, відповідно до п. п. 1.1., 1.2., 4.1., 4.2., 10.1. якого продавець поставляє покупцю товар по ціні та в кількості, вказаним у видаткових накладних, на умовах даного договору; сума контракту 3 000 000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ 500 000 грн. 00 коп.; оплата товару здійснюється в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок продавця протягом 30 банківських днів з моменту виставлення рахунку; окремі партії поставок здійснюються на умовах 100% передплати; контракт вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2004р. або до повного виконання зобов’язань даного контракту сторонами.

14.09.2006р. Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астерія” (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю “Август-Комі-Пейпа” (відповідач-2) про визнання недійсним правочину № А260404 від 26.04.2004р.; зобов’язання  відповідача-1 повернути відповідачу-2 кошти в сумі 198 954 грн. 10 коп., отримані за спірним правочином; стягнення з відповідача-2 на користь держави вартість товару, отриманого за спірною угодою, в розмірі 198 954 грн. 10 коп. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 26.04.2004р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено контракт № А260404, згідно із умовами якого відповідач-1 зобов’язався реалізувати відповідачу-2 товар на загальну суму 198 954 грн. 10 коп.; разом з тим ст. 87 ЦК України передбачено, що юридична особа діє на підставі статуту або засновницького договору; рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2005р. № 2-6088/11 установчі документи ТзОВ “Астерія” та свідоцтво платника ПДВ № 37060568 визнані недійсними з моменту їх реєстрації; податок на додану вартість в розмірі 33 159 грн. 02 коп. відповідачем-1 до державного бюджету  сплачений не був; таким чином спірна угода від відповідача-1 була укладена невстановленою та неуповноваженою на те особою з метою ухилення від оподаткування, що, в свою чергу, свідчить про недійсність вказаної угоди на підставі ст. 207 ГК України.

В запереченнях на позов відповідач-2 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що на момент оформлення спірного правочину відповідач-1 був зареєстрований в якості суб’єкта підприємницької діяльності та платника податку на додану вартість; втрата статусу платника податку на додану вартість відповідачем-1 мала місце лише з дати набрання чинності рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2005р. у справі № 2-6088/11; позивач не довів той факт, що, укладаючи спірний правочин, відповідач-1 мав намір не сплачувати податки та збори (обов’язкові платежі).

Відповідач-1 заперечень на позовну заяву не надав.

Апеляційний господарський суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна  сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у  власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином договір № А260404 від 26.04.2004р. за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу.

На виконання умов вказаного договору відповідач-1 поставив відповідачу-2 товар за загальну суму  198 954 грн. 10 коп., що підтверджується видатковими накладними № 2204494 від 22.04.2004р., № 2505685 від 25.05.2004р., № 2505687 від 25.05.2004р., № 1706886 від 17.06.2004р., № 01091471 від 01.09.2004р. та податковими накладними № 2204494 від 22.04.2004р., № 2505685 від 25.05.2004р., № 2505687 від 25.05.2004р., № 1706886 від 17.06.2004р., № 01091471 від 01.09.2004р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Кошти в сумі 198 954 грн. 10 коп. були перераховані відповідачем-2 на розрахунковий рахунок відповідача-1 на підставі платіжних доручень № 00228 від 27.04.2004р., № 2862 від 27.04.2004р., № 00270 від 25.05.2004р., № 00271 від 25.05.2004р., № 00315 від 011.06.2004р., № 00341 від 18.06.2004р., № 00610 від 07.10.2004р., № 3194 від 08.10.2004р.

Таким чином факт належного виконання умов спірного договору купівлі-продажу сторонами (відповідачем-1 та відповідачем-2) не заперечується.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вимагає визнання недійсним вказаного договору на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України.  Разом з тим вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Так згідно із абзацом 1, 2 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. № 3 із наступними змінами угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Іншими словами, визнання господарського зобов’язання недійсним з посиланням на ч. 1 ст. 207 ГК України можливо лише в разі, коли: 1) зобов’язання не відповідає вимогам закону; 2) зобов’язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; 3) зобов’язання укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Перелік підстав визнання зобов’язання недійсним в судовому порядку, наведений в ч. 1 ст. 207 ГК України, є вичерпним.

Так під невідповідністю зобов’язання вимогам закону розуміється невідповідність вказаного зобов’язання вимогам закону щодо змісту та форми останнього.

Згідно із ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом на встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

На виконання наведеної правової норми договір № А260404 від 26.04.2004р. укладений сторонами в письмовому вигляді, містить всі істотні умови договорів даного типу, а також підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками останніх.

За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що сторонами договору (тобто відповідачем-1 та відповідачем-2) виконано всі вимоги закону щодо форми та змісту спірного правочину.

Наступною підставою для визнання зобов’язання недійсним з посиланням на ч. 1 ст. 207 ГК України є укладення вказаного зобов’язання з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести  ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).

Вимагаючи визнання спірного договору недійсним, позивач в обґрунтування своїх вимог, зокрема, посилається на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2005р. № 2-6088/11, яким скасовано державну реєстрацію ТзОВ “Астерія”.

Проте таке посилання позивача не заслуговує на увагу, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Голосіївським районним судом м. Києва в межах провадження у справі № 2-6088/11 було встановлено, що 07.05.2003р. Голосіївською районною державною адміністрацією у м. Києві було зареєстровано ТзОВ “Астерія”; зазначене підприємство було взято на облік як платник податків у ДПІ у Голосіївському районі м. Києва та зареєстроване як платник податку на додану вартість; згідно із статутом місцезнаходження підприємства – м. Київ, вул. 40-річчя Жовтня, 100/2; засновниками підприємства є фізичні особи гр. Воропаєв О. М.  та гр. Чумаков В. І.; за адресою, вказаною в установчих документах, ТзОВ “Астерія” не знаходиться; особи, які вказані як засновники підприємства, не мають відношення підприємницької діяльності, оскільки за винагороду надали свої документи для реєстрації підприємства. Факт реєстрації ТзОВ “Астерія” з порушенням вимог діючого законодавства і став правовою підставою для  скасування  реєстрації останнього, про що було відображено в рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2005р. у справі № 2-6088/11.

Разом з тим наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду у цивільній справі про визнання статуту та свідоцтва платника ПДВ сторони договору недійсним, оскільки предметом дослідження у даній цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні правочину, що мав місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Тому сам факт визнання недійсними установчих документів не тягне за собою автоматичну недійсність всіх правочинів, укладених таким підприємством.

Інакше кажучи, наявність рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2005р. № 2-6088/11 не звільняє позивача від доведення наявності умислу у відповідача-1 на укладення правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Більш того, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.07.2006р. № 22-3663 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2005р. було скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

До того ж мета є суб’єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і, як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.

Отже для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана  кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на їх користь.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними фізичними особами ТзОВ “Астерія” встановлений обвинувальним вироком, що набрав законної сили.

До того ж, із змісту абзацу 1 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №  3 із  наступними змінами, вбачається, що угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, - це угоди, що порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної,  державної  або  чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на  шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на  незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам  предметів,  вилучених  з обігу або обмежених у обігу.

Інтерес держави і суспільства у сплаті суб’єктами оподаткування податків випливає з обов’язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.

Відтак, стверджуючи про укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, позивачем має бути доведено, що такий договір був направлений на ухилення від сплати податків, і в результаті укладення та виконання цього договору державі спричинені збитки.

Відповідно до п. 1.12. ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (надалі – Закон) контролюючий орган – державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається ст. 2 цього Закону.

Контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1 - 2.1.3 цього пункту, є податкові органи (п.п. 2.1.4. п.2.1. ст. 2 Закону).

Згідно із п. п. “а”, “б” п.п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;  дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги (п. п. 6.2.1. п. 6.2. ст. 6 Закону).

Отже на доведення тверджень про порушення відповідачем-1 встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, в тому числі і за оспорюваним договором, позивач мав надати суду відповідні рішення про донарахування ТзОВ “Астерія” податкових зобов’язань.

Допустимих доказів (актів перевірок та прийнятих на підставі їх рішень) про невиконання відповідачем-1 податкових зобов’язань за спірним договором в матеріалах справи не міститься і позивачем не надано.

За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що заподіяння інтересам держави збитків внаслідок укладання спірного договору матеріалами справи не підтверджується.

Іншою підставою для визнання зобов’язання недійсним з посилання на ч. 1 ст. 207 ГК України є порушення хоча б одним з учасників господарських відносин господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Під зазначеною компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов’язків, які має суб’єкт господарювання. Іншими словами зміст спеціальної правосуб’єктності конкретного учасника господарських відносин складають його права та обов’язки, встановлені законодавством та установчими документами.

Докази виключення відповідача-1 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України в матеріалах справи відсутні.

До того ж, як зазначалось вище, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.07.2006р. № 22-3663 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.11.2005р. про було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Таким чином на момент розгляду даного спору докази скасування державної реєстрації відповідача-1 відсутні.

За вказаних обставин апеляційний господарський суд не вбачає підстав  для визнання спірного правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України відсутні, що, в свою чергу, свідчить і про відсутність підстав для застосування передбачених ст. 208 ГК України наслідків.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги адміністративного процесуального законодавства, всебічно перевірив обставини справи та вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та декларативності не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятої місцевим господарським судом постанови.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254 КАС України, апеляційний господарський суд  -  

УХВАЛИВ:

 Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва  від 20.11.2006р. у справі № 46/408-А – без змін.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 Головуючий суддя          Розваляєва  Т.С.

 Судді

           Зубець Л.П.

          Мартюк А.І.