КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20.03.07 р. № 46/405-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Розваляєвої Т.С.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
при секретарі: Даценко В.М.
За участю представників:
від позивача – Лазаренко В. Л.,
від відповідача-1 – не з’явились,
від відповідача-2 – Лисюк М. О., Попова Н. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Оболонському районі м.Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.11.2006
у справі № 46/405-А (Шабунін С.В.)
за позовом Державна податкова інспекція у Оболонському районі м.Києва
до Приватне підприємство "ПромТорг"
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛКС"
про визнання угоди № 03-89/03 від 25.11.2003р. недійсною
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду міста Києва від 20.11.2006р. у справі № 46/405-А в позові відмовлено повністю.
Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову скасувати, позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи; рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005р. у справі № 2-2771/2005р. були визнані недійсними установчі документи ПП “ПромТорг”; в результаті перевірки дотримання вимог податкового і валютного законодавства ТзОВ “ЛКС” було встановлено порушення останнім п.п. 7.4.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” під час виконання спірної угоди; ПП “ПромТорг” не знаходиться за своєю юридичною адресою; таким чином ПП “ПромТорг” не мало на меті здійснювати законну підприємницьку діяльність; відповідно угоди, укладені цим підприємством, повинні бути визнані недійсними.
Відповідач-1 та відповідач-2 заперечень на апеляційну скаргу не надали.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 25.11.2003р. між ТзОВ “ЛКС” (замовник) та ПП “ПромТорг” (підрядник) було укладено договір № 03-89/03, відповідно до п. п. 1.1., 1.2., 2.3., 9.1. якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов’язання виконати комплекс робіт на умовах і в строки, встановлені цим договором; вартість, а також перелік робіт, виконаних на об’єкті, приведені в договірному кошторисному розрахунку до цього договору, який є його невід’ємною частиною; сторони встановлюють наступний порядок оплати за цим договором: замовник оплачує роботи, виконані підрядником, на протязі 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт; виконання робіт підтверджується формами КБ-2, КБ-3, які підрядник зобов’язаний надати замовнику не пізніше 28-го числа звітного місяця; сторони мають право за взаємною згодою встановити іншу форму і порядок розрахунків за цим договором, що оформлюється додатковими угодами; цей договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов’язків по цьому договору.
14.09.2006р. Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва звернулась з позовом до ПП “ПромТорг” (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛКС” (відповідач-2) про визнання недійсним договору № 03-89/03 від 25.11.2003р.; зобов’язання відповідача-1 повернути відповідачу-2 кошти в сумі 38 580 грн. 00 коп., отримані за спірним правочином; стягнути з відповідача-2 на користь держави вартість товару, отриманого за спірною угодою, в розмірі 38 580 грн. 00 коп. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 25.11.2003р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір № 03-89/03, згідно із умовами якого відповідач-1 зобов’язався виконати на користь відповідача-2 роботи на загальну суму 38 580 грн. 00 коп.; рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005р. № 2-2771/2005р. установчі документи ПП “Промторг” та свідоцтво платника ПДВ № 36363321 визнані недійсними з моменту їх реєстрації; податок на додану вартість в розмірі 6 430 грн. 00 коп. відповідачем-1 до державного бюджету сплачений не був; спірна угода від відповідача-1 була укладена невстановленою та неуповноваженою на те особою з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, що свідчить про недійсність вказаної угоди на підставі ст. 49 ЦК УРСР.
В запереченнях на позов відповідач-2 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що діючим законодавством України за суб’єктом господарювання не закріплено право перевіряти законність здійснення діяльності контрагентами; саме лише визнання судом недійсними установчих документів підприємства не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством; договір між ними і відповідачем-1 був укладений в період легальної діяльності останнього; позивач не надав докази ненадходження грошових коштів від сплати ПДВ до державного бюджету.
Відповідач-1 заперечень на позовну заяву не надав.
Апеляційний господарський суд, заслухавши представників позивача та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно із п. 9 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Договірні відносини між відповідачами виникли до набрання чинності ЦК України, відповідно, до них слід застосовувати положення ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 332 ЦК УРСР за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
Таким чином договір № 03-89/03 від 25.11.2003р. за своєю юридичною природою є договором підряду.
На виконання умов вказаного договору відповідач-1 виконав роботи на загальну суму 38 580 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними № 168 від 22.12.2003р. та № 46 від 02.03.2004р, копії яких наявні в матеріалах справи.
Кошти в сумі 38 850 грн. 00 коп. були перераховані відповідачем-2 на розрахунковий рахунок відповідача-1 на підставі платіжних доручень №719 від 22.12.2003р., № 90 від 02.03.2004р., № 91 від 02.03.2004р.
Таким чином умови договору № 03-89/03 від 25.11.2003р. були виконані сторонами (відповідачем-1 і відповідачем-2) належним чином, що підтверджується доказами, які знаходяться в матеріалах справи.
Звертаючись з позовом до суду, позивач вимагає визнання недійсним вказаного договору на підставі ст. 49 ЦК УРСР. Разом з тим вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Так згідно із абзацом 1, 2 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. № 3 із наступними змінами угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Стаття 49 ЦК УРСР зазначає, що угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, є недійсною.
Відповідно до абзацу 1 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. № 3 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25.12.1992р. № 13 та постановою Пленуму від 25.05.1998р. № 15, “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” зазначено, що при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).
Вимагаючи визнання спірного договору підряду недійсним, позивач в обґрунтування своїх вимог, зокрема, посилається на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005р.
Разом з тим таке посилання позивача не заслуговує на увагу, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Деснянським районним судом м. Києва в межах провадження у справі за позовом ДПА у м. Києва до Сівожелезова М. В. та ПП “ПромТорг” було встановлено, що статут ПП “ПромТорг” укладений всупереч вимогам чинного законодавства; Сівожелезов М. В., являючись директором та засновником ПП “ПромТорг”, до створення та господарської діяльності підприємства ніякого відношення не мав; згідно акту про відсутність відповідача від 23.12.2005р. ПП “ПромТорг” за юридичною адресою не знаходиться. Зазначеним рішенням Деснянського районного суду м. Києва статут ПП “ПромТорг”, запис про проведення державної реєстрації ПП “Промторг”, а також свідоцтво про реєстрацію ПП “ПромТорг” як платника податку на додану вартість визнані недійсними.
Разом з тим вказаним рішенням не встановлено факту наявності протиправного умислу ПП “ПромТорг” при укладенні правочинів під час здійснення останнім підприємницької діяльності. Іншими словами, прийняте рішення про визнання недійсними установчих документів ще не свідчить про факт укладання вказаним суб’єктом господарських правочинів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).
За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що факти, встановлені Деснянським районним судом м. Києва в межах провадження у справі за позовом ДПА у м. Києва до Сівожелезова М. В. та ПП “ПромТорг”, не є обов’язковими для вирішення даного спору, оскільки вказаним судом не досліджувалися обставини щодо наявності або відсутності протиправного умислу ПП “ПромТорг” при укладенні господарських правочинів. Інакше кажучи, наявність рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005р. не звільняє позивача від обов’язку доведення факту наявності у відповідача-2 протиправного умислу при укладенні спірного договору купівлі-продажу.
До того ж згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Крім того, слід зауважити, що мета є суб’єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і, як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.
Отже для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на їх користь.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними фізичними особами ПП “ПромТорг” встановлений обвинувальним вироком, що набрав законної сили.
До того ж, із змісту абзацу 1 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. № 3 із наступними змінами, вбачається, що угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, - це угоди, що порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Інтерес держави і суспільства у сплаті суб’єктами оподаткування податків випливає з обов’язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.
Відтак, стверджуючи про укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, позивачем має бути доведено, що такий договір був направлений на ухилення від сплати податків, і в результаті укладення та виконання цього договору державі спричинені збитки.
Відповідно до п. 1.12. ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (надалі – Закон) контролюючий орган – державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається ст. 2 цього Закону.
Контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1 - 2.1.3 цього пункту, є податкові органи (п.п. 2.1.4. п.2.1. ст. 2 Закону).
Згідно із п. п. 2а”, “б” п.п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги (п. п. 6.2.1. п. 6.2. ст. 6 Закону).
Тому на доведення тверджень про порушення відповідачем-1 встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, в тому числі і за оспорюваним договором, позивач мав надати суду відповідні рішення про донарахування ПП “ПромТорг” податкових зобов’язань.
Допустимих доказів (актів перевірок та прийнятих на підставі їх рішень) про невиконання відповідачем-1 податкових зобов’язань за спірним договором в матеріалах справи не міститься і позивачем не надано.
За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що заподіяння інтересам держави збитків внаслідок укладання спірного договору матеріалами справи не підтверджується.
Таким чином апеляційний господарський суд не вбачає підстав для визнання спірного правочину недійсним відповідно до ст. 49 ЦК УРСР відсутні.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги адміністративного процесуального законодавства, всебічно перевірив обставини справи та вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та декларативності не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятої місцевим господарським судом постанови.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254 КАС України, апеляційний господарський суд -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 20.11.2006р. у справі № 46/405-А – без змін.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Розваляєва Т.С.
Судді
Зубець Л.П.
Мартюк А.І.