ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

___________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.02.2007  року                                                            Справа № 1/239

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Медуниці О.Є.

суддів          Баннової Т.М.

          Бойченка К.І.

                              

Секретар судового засідання:          Сідорова О.А.

за участю представників сторін:

від позивача                                        Кучеров І.А.., представник за довіреністю

№17 від 25.10.05;

від відповідача                                         Безуглов С.В., юрисконсульт, довіреність

№ 03/5-633 від 25.12.06;

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу          Державного підприємства „Луганськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Лутугинська”, с. Георгіївка Луганської області

на рішення

господарського суду          Луганської області

від          04.12.06

по справі          №1/239 (суддя – Зюбанова Н.М.)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю

          „Луганськвуглепереробка”, м. Луганськ

до відповідача          Державного підприємства „Луганськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Лутугинська”, с. Георгіївка Луганської області

про          стягнення 712326 грн. 67 коп.

Дана справа розглядалась у судовому засіданні 25.01.07, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у цьому судовому засіданні було оголошено перерву до 14 годин 30 хвилин 08.01.07.

ВСТАНОВИВ:

          

Товариство з обмеженою відповідальністю „Луганськвуглепереробка” звернулося до Луганського апеляційного господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства „Луганськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Лутугинська” - 581406 грн. 08 коп. інфляційних нарахувань та 153332 грн. 74 коп. 3 % річних від суми заборгованості за договором на переробку давальницької сировини №98 від 06.11.02.  

04.12.06 позивач зменшив позовні вимоги, просить стягнути з відповідача 561396 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань та 150929 грн. 92 коп. 3 % річних від суми заборгованості (а.с.12, Т.2).

Рішенням господарського суду Луганської області від 04.12.06 у справі №1/239 (суддя – Зюбанова Н.М.)  позов  задоволено частково; стягнуто  з державного підприємства „Луганськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Лутугинська” на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Луганськвуглепереробка” 3 % річних від суми боргу в сумі 146284 грн. 81 коп. та інфляційні витрати в сумі 545381 грн. 33 коп., державне мито у сумі 6916 грн. 66 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у сумі 111 грн. 08 коп.; у задоволенні решти позову відмовлено, оскільки судом виключено із розрахунку позову позадоговірні суми боргу, у тому числі, частково на суму 13628 грн. 81 коп. за актом від 30.06.03 №ОУ-0000121.

Мотивоване дане рішення обґрунтованістю позовних вимог та вимогами ст.ст.514, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач – державного підприємства „Луганськвугілля”, звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 21.12.06 №03/2-611, якою просить рішення господарського суду Луганської області від 04.12.06 у даній справі скасувати та прийняти рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних вимог її заявник посилається на ст.530 Цивільного кодексу України щодо настання строку платежу.

Скаржник зазначив, що вимоги про сплату боргу позивачем вперше пред’явленні 31.03.05, відповідно обов’язковість по їх виконанню настає 07.04.05.

На думку відповідача, позивач невірно обчислює строки для розрахунку інфляційних збитків, оскільки їх треба обчислювати з моменту вимагання, тобто з 07.04.05 по 01.09.05.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що договір №98 від 06.11.02 не міг діяти в 2004 році, оскільки 04.02.04 ДВАТ „Шахта „Лутугинська” ДП ДХК „Луганськвугілля” реорганізовано без прав юридичної особи в відокремлений підрозділ „Шахта „Лутугинська ДП „Луганськвугілля” на підставі наказу №82 від 13.02.03 Міністерства палива та енергетики України.

Крім того, між позивачем і ДВАТ „Шахта „Лутугинська” укладався інший договір №52 від 30.04.03 про постачання на збагачення рядового вугілля на будь – яку ЦОФ, а у 2004 році був укладений новий договір на переробку давальницької сировини №40 від 01.02.04 між ТОВ „Луганськвуглепереробка” та ДП „Луганськвугілля”.

Позивачем – товариством з обмеженою відповідальністю „Луганськвуглепереробка”, надані заперечення від 24.01.07 №9, в яких з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить рішення господарського суду Луганської області залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розпорядженням від 03.01.07 голови Луганського апеляційного господарського суду, відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України”, для розгляду апеляційної скарги державного підприємства „Луганськвугілля” від 21.12.06 на рішення господарського суду Луганської області від 04.12.06 по справі №1/239 призначена судова колегія у складі: Медуниця О.Є. - суддя – головуючий, Баннова Т.М., Бойченко К.І. – судді.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України в процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін присутніх в судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.11.02 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганськвуглепереробка" та Державним відкритим акціонерним товариством "Шахта "Лутугінська" ДП ДХК "Луганськвугілля" було укладено договір на переробку давальницької сировини від 06.11.02 № 98 /з протоколом розбіжностей/(далі – договір №98) (а.с. 9-14, Т.1).

Відповідно до п.3.3 Статуту  ДП "Луганськвугілля" є правонаступником Державного відкритого акціонерного товариства "Шахта "Лутугінська" ДП ДХК "Луганськвугілля" (а.с.5, Т.2).

За умовами договору №98 відповідач прийняв на себе зобов’язання поставляти для збагачення вугілля на ГЗФ "Білоріченська", а позивач прийняв зобов’язання збагачувати вугілля (п.п.1.1, 1.2, 2.3 договору №98).

Сторони по справі домовились стосовно строку дії договору №98 - з часу підписання і до 31.12.03 та передбачили пролонгацію на наступний рік, якщо жодна із сторін не заявить про припинення дії угоди (зворот а.с.10, 13, Т.1).

Згідно п.5.1 договору №98 замовник (відповідач) сплачує виконавцю (позивачу) вартість послуг збагачування вугілля шляхом попередньої оплати у розмірі 100 % вартості послуг.

Кінцевий розрахунок проводиться на протязі 5 банківських днів після підписання акту звірки розрахунків, а якщо акт звірки не оформлений – 10 числа місяця наступного за звітним (п.5.2 договору №98).

Пунктом 3.2 договору №98 (у редакції протоколу розбіжностей – а.с.12,Т.1) сторони передбачили, що через відсутність коштів у замовника /відповідача/ залізничний тариф за відвантаження продуктів збагачення має сплачувати виконавець /позивач/ з наступним відшкодуванням цих витрат замовником.

Розрахунки за транспортні послуги має проводити відповідач (п.3.5 договору №98).

Надання позивачем передбачених договором послуг по збагаченню вугілля та сплаті тарифу на загальну суму 2641459 грн. 35 коп. підтверджено матеріалами справи, у тому числі доданими до справи актами здачі - приймання робіт /надання послуг/ (а.с.17-52, Т.1; а.с.15,16, Т.2).

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виключив із суми вимог що підлягає задоволенню позадоговірні суми боргу і, частково, за актом від 30.06.03 №ОУ-0000121 на суму 13628 грн. 81 коп., а саме, за актами здачі – прийняття робіт:

- послуг ПТЦ та за користування вагонами -  № ОУ-0000065 від 10.04.03 на суму 42401 грн. 68 коп. (а.с.22,Т.1);

- додаткових зборів - № ОУ-0000121 від 30.06.03 на суму 13628 грн. 81 коп. (а.с.25,Т.1);

- додаткових зборів - № 0-ОУ000416 від 30.11.04 на суму 12588 грн. 84 коп. (а.с.50,Т.1);

- додаткових зборів - № 0-ОУ000430 від 30.11.04 на суму 20483 грн. 28 коп. (а.с.51,Т.1);

- додаткових зборів - № 0-ОУ000489 від 31.12.04 на суму 5916 грн. 84 коп. (а.с.15,Т.2), оскільки договором №98 від 06.11.02 не передбачено сплату вказаних сум позивачем.

Згідно п.3.5 договору №98 розрахунки за транспортні послуги має проводити відповідач.

Отже суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що заборгованість за договором №98 від 06.11.02 складає 2641459 грн. 35 коп.

Посилання скаржника на договір №52 від 30.04.03, укладений між позивачем і ДВАТ „Шахта „Лутугинська”, яким передбачалося постачання на збагачення рядового вугілля на будь –яку збагачувальну фабрику позивача, тоді як в договорі №98 від 06.11.02 такої умови не було, але фактично поставка здійснювалася, як на ДЗФ Білоріченська та і на ЦЗФ „Луганська”, а також на договір №40 від 01.02.04, укладений між позивачем і ДП „Луганськвугілля”, судова колегія вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Договір №98 від 06.11.02 передбачає, що у разі, коли жодна із сторін за місяць до закінчення його дії не заявить в письмовій формі про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на наступний рік (п.9.2 договору №98, зворот а.с.10, Т.1).

Скаржником не доведено, наявності такого письмового повідомлення з його боку.

Навпаки, матеріали справи свідчать, що і в 2003 році і в 2004 році сторони за договором №98 від 06.11.02 виконували саме його умови; позивачем провадились роботи зі збагачення простого вугілля, яке поставлялось йому відповідачем, про що сторони підписували акти здачі – приймання робіт (надання послуг).

Той факт, що поставка простого вугілля здійснювалась відповідачем на різні збагачувальні фабрики позивача, а не на одну ГОФ „Білоріченська” не має істотного значення, оскільки сторони зазначеними вище актами підтвердили, що збагачення вугілля на цих фабриках здійснювалось у виконання договору №98 і відповідач прийняв це виконання.

Реорганізація відповідача не вплинула на об’єм його зобовязань за договором №98, оскільки згідно п.3.3 Статуту відповідача ДП „Луганськвугілля” є правонаступником ДВАТ „Шахта „Лутугинська”.

Крім того, згідно пояснень представника позивача в судовому засіданні 25.01.06 договір №52 сторонами взагалі не виконувався.

Судова колегія приймає до уваги також те, що скаржник не висловлює заперечень щодо розміру боргу та суми нарахувань за додатковими зобов’язаннями.

Доводи скаржника про те, що строк виконання зобов’язання за спірним договором не обумовлений і тому необхідно, застосувавши ст.165 Цивільного кодексу УРСР і ст.530 Цивільного кодексу України, відраховувати даний строк від вимоги позивача про оплату боргу від 31.03.05 плюс сім днів, тобто з 07.04.05, є необґрунтованими, оскільки п.5.2 договору №98 передбачено, що датою для кінцевого розрахунку є 10-е число місяця наступного за звітним.

Таким чином строк виконання зобов’язання є визначеним.      

01.09.05 між позивачем (продавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Церадон - М" (покупцем) було укладено договір купівлі - продажу боргових зобов’язань №51 (далі – договір №51) (а.с.80, Т.1).

У п.1 договору №51 передбачено, що продавець (позивач) продає, а покупець (ТОВ "Церадон - М") купує боргові зобов’язання ДП "Луганськвугілля" за відповідними, зазначеними у цьому пункті договорами, у т.ч. за договором від 06.11.02 № 98 на переробку давальницької сировини з заборгованістю на суму 2736478 грн. 00 коп.

Пунктом 4 договору №51 сторони передбачили, що цей договір є договором купівлі-продажу боргових зобов’язань і не є договором відступлення права вимоги боргу або переведення боргу.

Відповідно до ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі - продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. При цьому законодавець зазначив, що до договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що п.4 договору №51 сторони передбачили, що даний договір є саме договором купівлі – продажу боргових зобовязань і не є договором відступлення права вимоги, то положення інституту уступки права вимоги стосовно переходу разом із правом вимоги по основному боргу права вимоги по додаткових вимогах діє обмежено, з дати укладення договору купівлі – продажу.

Отже суд першої інстанції правильно звернув увагу на дані особливості угоди №51 і зробив правильний висновок, що оскільки позивачем заявлені вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є додатковими вимогами до основної, оскільки нараховані за несвоєчасне перерахування боргу в сумі 2736478 грн. 80 коп., який утворився при розрахунках за договором №98 від 06.11.02, то у даному випадку до ТОВ "Церадон - М" не перейшло право вимоги щодо наслідків за прострочення виконання грошового зобов’язання (до дати укладення договору №51).

Тому згідно наданого позивачем розрахунку ціни позову, який доданий до листа від 04.12.06, ним розраховано 3% річних по 31.08.05 та інфляційні нарахування по серпень 2005 року включно, оскільки 01.09.05 було продано заборгованість іншій юридичній особі.

Отже, судова колегія вважає, що зобов’язання між сторонами по справі виникли в результаті укладення договору на переробку давальницької сировини №98 від 06.11.02  (а.с.9-14, Т.1), оскільки у 2002 – 2004 роках позивачем були надані послуги з переробки давальницької сировини відповідачу у кількості, якості та за ціною визначеною у даному договорі.

Період, за який позивач нараховує інфляційні витрати та 3 % річних безпосередньо пов’язані з умовами договору на переробку давальницької сировини від 06.11.02 № 98.

Закон вимагає виконувати зобов’язання належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, в тому числі у встановлений договором строк (ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України).

Глава 50 Цивільного кодексу України регулює підстави припинення зобов’язання. Такими підставами, в тому числі є його виконання проведене належним чином.

Отже, у відносинах, що склалися між сторонами, зобов’язання буде припиненим тільки у разі його належного виконання відповідачем (ст.599 Цивільного кодексу України).   

Згідно п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (аналогічні положення містяться в ст.214 Цивільного кодексу УРСР в редакції закону України №1136-XIV від 08.10.99).

За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань і трьох відсотків річних за період з січня 2003 року по вересень  2005 року є правомірними (а.с.13, 4, Т.2).

Судова колегія вважає, що доводи відповідача наведені в апеляційній скарзі є необґрунтованими.

На підставі вищевикладеного, судова колегія Луганського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України ухвала місцевого господарського суду Луганської області від 04.12.06 по справі №1/239 ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги відносяться на скаржника - державного підприємства „Луганськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Лутугинська”, с. Георгіївка Луганської області.

У судовому засіданні за згодою представників сторін оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Луганськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Шахта „Лутугинська”, с. Георгіївка Луганської області, від 21.12.06 №03/2-611 на рішення господарського суду Луганської області від 04.12.06 у справі №1/239 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 04.12.06 у справі №1/239   залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                  О.Є. Медуниця

Суддя                                                                      Т.М. Баннова

Суддя                                                                      К.І. Бойченко