КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16.10.06 р. № 11/307-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
при секретарі: Решоткіній Т.О.
За участю представників:
від позивача -Грінченко С.М. (дов. від 26.07.06 №34); Литвин О.В. (дов. від 26.07.06 №33)
від відповідача -Мельничук Н.П. (дов. від 08.08.06 №1927/05),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Шіко"
на постанову Господарського суду м.Києва від 09.08.2006
у справі № 11/307-А (Євсіков О.О.)
за позовом Приватне підприємство "Шіко"
до Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва
про визнання нечинною вимоги про сплату боргу
В судовому засіданні 16.10.06 відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство “Шіко” (далі-позивач) звернулось з позовом про визнання нечинною вимоги Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва (далі - відповідач) від 08.06.06 №Ю-118.
Постановою Господарського суду міста Києва від 09.08.06 в позові відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою від 07.07.06.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що висновки суду є помилковими, оскільки позивач є платником єдиного податку, а тому відповідно до Указу Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” та Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Спірна вимога відповідача суперечить вищевказаним нормам законодавства і є нечинною.
У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач з викладеними в ній вимогами не погоджується та вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і чинному законодавству. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач знаходиться на спрощеній системі оподаткування і є платником єдиного податку за ставкою 10 відсотків.
26.05.06 відповідачем було складено акт перевірки достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, яким позивачу донараховано страхових внесків за періоди квітень-грудень 2005 року та січень-квітень 2006 року на загальну суму 34954,73 грн.
У зв’язку з цим позивачу була направлена вимога від 08.06.06 №Ю-118 про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 34954,73 грн.
Відповідно до ч.1 ст.1 Указу Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб’єктів малого підприємництва, фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн. Статтею 6 вказаного Указу до переліку обов’язкових платежів, які не сплачуються суб’єктом малого підприємництва – платником єдиного податку, віднесено збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.
З 01.01.04 набрав чинності Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Згідно з преамбулою вказаного Закону він розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначається коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Статтями 14, 15 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, визначено, що страхувальниками та платниками страхових внесків відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1,10,15 статті 11 цього Закону.
Згідно ст. 18 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.
Пунктами 1, 8 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що страхові внески, що перераховуються до солідарної системи сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” для відповідних платників збору. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
З огляду на вищевикладене суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що спірні правовідносини регулюються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, норми яких не встановлюють пільг щодо звільнення від сплати збору для суб’єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
В цей же час Указ Президента “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” являє собою підзаконний нормативно-правовий акт, який поширює свою дію на податкові відносини. Обов’язковість сплати страхового внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не пов’язується зі статусом платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності. Отже, посилання позивача на те, що цей Указ підлягає застосуванню до правовідносин щодо сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування мотивовано визнані місцевим господарським судом необгрунтованими.
Відповідно до ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Згідно зі ст. 20 вказаного Закону обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірна вимога відповідача є правомірною, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
За таких умов постанова Господарського суду міста Києва від 09.08.06 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, доводи апеляційної скарги не є підставою для її скасування.
Керуючись статтями 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Шіко” залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 09.08.06 у справі №11/307-А - без змін.
2. Матеріали справи №11/307-А повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня виготовлення ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді
Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.