Справа№22 -939 Головуючий у 1 ін.Бондарчук В.В.
категорія 39 Доповідач Кашапова Л.М.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2006 року
Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого - Кашапової Л.М.
суддів - Плотіциної Н.А., Омельчука М.І.
при секретарі - Константіновій І.А.
з участю сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КВЖРЕП-13 м.Житомира, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 05 квітня 2006 року
встановив:
В грудні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив поновити його на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 м.Житомира, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Посилався на те, що працював в КВЖРЕП-13 з 01.05.1992 року на посаді головного інженера і наказом від 09.12.2005 року №НОМЕР_1 був звільнений з роботи за одноразове грубе порушення трудових обов'язків згідно п.1 ст.41 КЗпП України.
Вказував, що наказ про звільнення з роботи вважає незаконним, оскільки звільнення відбулося без законних підстав, та з порушенням встановленого порядку, оскільки адміністрація, знаючи що його обрано головою профкому підприємства, не витребувала попередньої згоди на звільнення від виборного органу, членом, якого він є, а також від вищого виборного профспілкового органу.
Зазначав, що незаконним звільненням з роботи йому спричинено моральні страждання, підірвано його авторитет як спеціаліста серед працівників підприємства, мешканців мікрорайону, керівництва м.Житомира, він втратив пільги по забезпеченню службовим житлом і пенсійним забезпеченням в 2006 році, погіршився стан його здоров'я.
Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 05.04.2006 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам, неправильно застосував норми матеріального закону, а тому висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що звільнення позивача відбулося з законних підстав та з дотриманням порядку звільнення, передбаченого трудовим законодавством.
З таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки він суперечить дійсним обставинам справи та нормам матеріального закону.
Згідно ст.41 п.1 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи організації всіх форм власності /філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу/, його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами.
Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом по КВЖРЕП-13 м.Житомира від 09.12.2005 року № НОМЕР_1 позивача звільнено з посади головного інженера з 09.12.2005 року на підставі п.1.ст.41 КЗпП України /а.с.б/ з посиланням на вчинення ним одноразового грубого порушення трудових обов'язків, яке виразилось в перевищенні своїх повноважень, зупинці роботи по прибиранню мікрорайону, зірванні робітників з робочих місць. Вказане порушення адміністрацією підприємства пов'язується з організацією позивачем загальних та профспілкових зборів працівників підприємства, на яких розглядалися питання несвоєчасної виплати заробітної плати працівникам підприємства, виборів профспілкового комітету та комісії по трудових спорах.
Зі змісту дій, які вмінені у вину позивачу, випливає, що вони не мають відношення до трудових обов'язків головного інженера, оскільки в судовому засіданні відповідач не довів, що саме позивач був організатором позачергових загальних зборів на підприємстві, які виникли по ініціативі простих робітників, що були невдоволені умовами оплати праці, і про час та місце проведення яких було відомо керівництву КВЖРЕП-13, яке ухилилося від участі в цих зборах. Хоча згідно ст.24 5 КЗпП України, працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами, установами , організаціями через загальні збори /конференції/, ради трудових колективів, професійні спілки, які діють у трудових колективах, інші органи, уповноважені трудовим колективом на представництво, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства, установи організації. Власник, або уповноважений ним орган зобов'язаний створити умови, які б забезпечували участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями. Службові особи підприємств, установ, організацій зобов'язані у встановлений строк розглядати критичні зауваження і пропозиції працівників і повідомляти їх про вжиті заходи.
Участь позивача в загальних зборах, які були проведені в колективі підприємства і на території підприємства, кваліфікована в наказі адміністрацією, як перевищення повноважень по посаді головного інженера, не може трактуватись як грубе порушення трудових обов'язків, оскільки посадова інструкція головного інженера не містить заборони на ведення активної громадської роботи по захисту трудових інтересів простих робітників і не відображає характер дії чи бездіяльності позивача, суттєвість наслідків порушення трудових обов'язків і особливості причинного зв'язку між порушенням і його наслідками.
Суд не приймає до уваги доповідні керівників структурних підрозділів підприємства, як подані в суд першої інстанції, оскільки вони не містять конкретних даних, які б вказували на те, що саме позивач був організатором загальних зборів трудового колективу, і службовці, які складали ці доповідні, участі в зборах не приймали, так і подані при розгляді справи в апеляційному суді, оскільки вони складені через півроку після звільнення позивача з роботи.
Крім того, в порушення вимог ст.252 ч.3 КЗпП України, при звільненні з роботи позивача, який 08.12.2005 року був обраний головою профспілкового комітету КВЖРЕП-13 /а.с.8/, адміністрацією підприємства не було витребувано попередньої згоди на його звільнення від виборного органу, головою, якого він є, та від вищого виборного органу професійної спілки, до складу якої входить профспілкова організація КВЖРЕП-13, а саме Житомирського обкому профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення.
З врахуванням того, що висновок суду першої інстанції про дотримання відповідачем вимог закону при звільненні позивача з роботи не відповідає дійсним обставинам справи, рішення суду слід скасувати і ухвалити нове рішення про поновлення позивача на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 м.Житомира і стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі ст.235 КЗпП України згідно слідуючого розрахунку: 1.Позивач звільнений з роботи 09.12.2005 року. 2.Кількість робочих днів в період вимушеного
прогулу з 10.12.2005 року по 19.06.2006 року - 129 3.Зарплата позивача за жовтень 2005 року за 21 роб.день - 941.03 4.Зарплата позивача за листопад 2005 року за 22 роб.дні - 647.56 5.Середньоденний заробіток за два останні повні місяці роботи /941.03+647.56Л/21+22/ - 36.94 6.Середній заробіток за час вимушеного прогулу
/36.94x129/ -3806.03
Даних про отримання позивачем заробітної плати за можливим новим місцем роботи в період вимушеного прогулу суду не надано.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що визнання самого факту незаконного звільнення позивача з роботи є достатнім для відшкодування моральної шкоди, враховує характер та обсяг моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих і трудових стосунках, втрату можливості одержати службове житло, тривалість моральних страждань, і приходить до висновку, що на користь позивача слід стягнути з відповідача 1000грн. на відшкодування моральної шкоди.
На іншу суму вимоги про відшкодування моральної шкоди є необгрунтованими, а тому в цій частині позову слід відмовити.
З врахуванням результатів розгляду справи та характеру заявлених позовних вимог з КВЖРЕП-13 м.Житомира підлягає стягненню в доход держави судовий збір в сумі 68грн.
Керуючись ст.ст.218,307,309,314,317 ЦПК України, апеляційний суд -
вирішив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 05 квітня 2006 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Поновити ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 м.Житомира.
Стягнути з КВЖРЕП-13 м.Житомира на користь ОСОБА_1 3806грн. 03коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2005 року по день постановлення рішення суду та 1000грн. на відшкодування моральної шкоди.
В решті вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити за необгрунтованістю.
Стягнути з КВЖРЕП-13 м.Житомира в доход держави судовий збір в сумі 68грн. 00коп.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.