Комсомольський районний суд м.Херсона

м. Херсон, вул. Маяковського, 6/29, 73000, (0552) 26-47-82

Справа № 2 –2587/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2010 року Комсомольський районний суд м. Херсона в складі:

головуючого – судді: Гуцалюк О.В.,

при секретарі: Філіпенко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих, третя особа – ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, суд -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому посилається на те, що з 1983 року по 19.03.2010 року вона працювала на Херсонському УВП УТОС. Наказом № 19-к від 19.03.2010 року її було звільнено з посади штампувальника дільниці металоштампування у зв’язку із скороченням штату на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, безпідставним та здійсненим з порушенням законодавства про працю, оскільки позивачу не надавалось письмового обґрунтування необхідності її звільнення; звільнення відбулося без попередньої згоди з профспілковим комітетом; не було враховано її переважного права залишення на роботі; не враховано того, що вона є інвалідом першої групи по зору з дитинства; перед звільненням їй не було запропоновано переведення на іншу роботу, працівників дільниці метало штампування не знайомили з наказом про закриття дільниці. Крім того, фактично вона виконувала роботу збірниці. Вважає, що відповідачем було порушено постанову Президії Центрального правління Українського товариства сліпих № 2-11 від 23.02.2010 року, якою встановлено, що головним завданням керівників підприємств в період економічної кризи є збереження виробничого потенціалу та існуючих робочих місць для інвалідів і створення нових робочих місць. Крім того, ОСОБА_1 відзначає, що з 2007 року її щомісячно виплачувалась заробітна плата менш, ніж встановлена державою мінімальна заробітна плата. Незаконне звільнення та невиплата в повному обсязі заробітної плати за час вимушеного простою призвели до моральних страждань позивача, втрати нею душевного спокою через неспроможність знайти іншу роботу. Спричинену їй моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює в 10 000 грн. Просить суд поновити її на роботі в Херсонському УВП УТОС, стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19.03.2010 року до дня постановлення рішення суду, стягнути з Херсонського УВП УТОС на її користь суму недоплаченої заробітної плати, починаючи з січня 2007 року, а також моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та судові витрати.

В судовому засіданні позивач просила суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

У липні 2010 року позивач надала до суду письмову заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, збільшивши вимогу до 100 000грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, в частині вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. - відмовилась.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що на даний час підприємство знаходиться у край важкому фінансовому становищі, що призвело до зупинки основних виробничих ділянок підприємства, оскільки 80 % продукції виготовлювалося на замовлення концерну «Електромаш», однак з 2009 року діяльність концерну практично призупинена. Вважає що позивачку звільнено законно, відповідно до норм трудового законодавства, оскільки про майбутнє звільнення працівників було повідомлено за два місяці; 18.02.2010 року до профспілкового комітету було подано клопотання про надання згоди на звільнення працівників, у тому числі й позивачки; на сумісному засіданні профспілкового комітету та адміністрації Херсонського УВП УТОС 18.02.2010 року зазначене клопотання було розглянуто та отримано згоду шести членів профкому з семи, про що було складено акт від 25.02.2010 року; на час звільнення ОСОБА_1 вакантних посад, які б вона могла зайняти, на підприємстві не було. Крім того, на виконання вимог ст.49-2 КЗпП України та ст.20 Закону України «Про зайнятість населення», водночас із попередженням ОСОБА_1 про наступне її звільнення, відповідач повідомив про це й державну службу зайнятості із зазначенням професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Представник відповідача також не визнав позовні вимоги позивача про стягнення з Херсонського УВП УТОС недоплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, оскільки в зв’язку з невиконанням виробітку та простоєм підприємства, на підставі наказів № 17 від 31.08.2006 року, № 33 від 19.11.2007 року та № 41 від 29.07.2009 року, з січня 2007 року його працівники отримували заробітну плату за фактично виконану роботу. Додатково повідомив, що підприємством ведеться роботи зі збільшення обсягів виробництва за для подальшого працевлаштування звільнених працівників. Просив в задоволенні позову відмовити в зв’язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Третя особа – ОСОБА_2, в судове засідання не з’явився, надав письмову заяву від 21.06.2010 року у які просив розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши пояснення осіб, що приймають участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

З 10.06.1983 року ОСОБА_1 працювала на Херсонському учбово-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих, що вбачається з трудової книжки. Відповідно до наказу № 12-К від 30.01.2001 року її переведено на дільницю металоштамповка штампувальником другого розряду.

28.12.2009 року адміністрація Херсонського УВП УТОС звернулася до профспілкового комітету з клопотанням про сприяння та підтримку щодо переведення працівників підприємства на одногодинний робочий день за власним бажанням, або сприяти скороченню чисельності працюючих робітників згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України в зв’язку із значним погіршенням фінансових можливостей підприємства, зупинкою виробництва, відсутністю попиту та збуту продукції, невистачання коштів на виплату заробітної плати, з метою уникнення масового звільнення працівників та банкрутства підприємства.

Листом ТОВ «Авто-Електромаш» № 56/2 від 12.01.2010 року адміністрацію Херсонського УВП УТОС повідомлено про припинення випуску устаткування через нерентабельність низьких об’ємів випуску, в зв’язку з економічною нестабільністю на ринках по реалізації продукції.

Згідно наказу Херсонського УВП УТОС № 12 від 13.01.2010 року, з 19.03.2010 року зупинено виробництво деталей дільниці металоштампування.

Наказом № 15 від 18.01.2010 року адміністрацією Херсонського УВП УТОС у зв’язку з відсутністю обсягів роботи та значним погіршенням фінансового стану на підприємстві прийнято рішення про скорочення із штатного розпису працівників УВП УТОС, в тому числі штампувальників, про що попереджено працівників, в тому числі й ОСОБА_1 Із даним наказом ОСОБА_1 18.01.2010 року була ознайомлена, але від підпису відмовилася, що підтверджується складеним актом від 18.01.2010 року.

19.01.2010 року на адресу ОСОБА_1 було направлено письмове повідомлення про наступне звільнення на підставі наказу № 15 від 18.01.2010 року.

19.01.2010 року адміністрація Херсонського УВП УТОС звернулася до Херсонського міського центру зайнятості із звітом про заплановане вивільнення працівників.

18.02.2010 року адміністрація Херсонського УВП УТОС звернулася до профспілкового комітету з клопотанням № 01/39 про надання згоди на звільнення робітників підприємства з 19.03.2010 року згідно наказу № 15 від 18.01.2010 року в зв’язку з відсутністю роботи та значним погіршенням фінансово-економічного стану на підприємстві.

У відповідності до протоколу № 4 сумісного засідання профкому та адміністрації Херсонського УВП УТОС від 18.02.2010 року, було розглянуто клопотання директора підприємства про скорочення робітників з 19.03.2010 року. В акті від 25.02.2010 року зазначено, що протокол № 4 сумісного засідання профкому та адміністрації Херсонського УВП УТОС від 18.02.2010 року не підписувався головою профкому ОСОБА_3, оскільки він був незгодний з текстом та рішенням профкому.

Наказом № 19-к від 19.03.2010 року ОСОБА_1 була звільнена з посади штампувальника дільниці металоштампування у зв’язку із скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Згідно довідки від 19.03.2010 року, з ОСОБА_1 проведено розрахунок, до виплати визначено 890,37 грн.

23.03.2010 року адміністрація Херсонського УВП УТОС звернулася до Херсонського міського центру зайнятості із звітом про фактичне вивільнення працівників. Згідно листа Херсонського міського центру зайнятості № 04-11/2583 від 02.06.2010 року, в період з 04.01.2010 року по 19.03.2010 року звіти «про наявність вакансій» до центру не надходили.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як вбачається із ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

В ст.49-2 КЗпП України зазначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Судом встановлено, що оскільки Херсонське УВП УТОС знаходиться у важкому фінансовому становищі через зупинку основних виробничих ділянок підприємства, так як 80 % продукції виготовлювалося на замовлення ТОВ «Авто-Електромаш», яке своїм листом № 56/2 від 12.01.2010 року повідомило про припинення випуску устаткування, наказом № 15 від 18.01.2010 року адміністрацією Херсонського УВП УТОС було прийнято рішення про скорочення із штатного розпису працівників УВП УТОС з 19.03.2010 року, в тому числі штампувальників.

При цьому, суд встановив, що при звільненні ОСОБА_1 адміністрацією Херсонського УВП УТОС було дотримано всі норми трудового законодавства України, а саме про наступне звільнення позивача було письмово повідомлено 19.01.2010 року, тобто за два місяці до звільнення. Крім того, відповідач завчасно, 18.02.2010 року, звернувся до профспілкового комітету із клопотанням про надання згоди на звільнення робітників підприємства з 19.03.2010 року згідно наказу № 15 від 18.01.2010 року в зв’язку з відсутністю роботи та значним погіршенням фінансово-економічного стану на підприємстві. Зазначене клопотання 18.02.2010 року було розглянуто та отримано згоду на вивільнення, про що свідчить протокол № 4 сумісного засідання профкому та адміністрації Херсонського УВП УТОС від 18.02.2010 року. Після чого, наказом № 19-к від 19.03.2010 року ОСОБА_1 була звільнена з посади штампувальника дільниці металоштампування.

Посилання позивача на те, що їй не було надане переважне право на залишення на роботі, а навпаки на роботі були залишені працівники із залишком зору, з меншим досвідом та стажем роботи, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки судом встановлено, що на підприємстві існували вакантні посади, специфіка роботи на яких передбачає існування залишку зору, тому на них було переведено ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які також займали посади штампувальників та мали бути звільнені. В зв’язку з тим, що ОСОБА_1 є інвалідом першої групи по зору з дитинства, вона не змогла б працювати на таких посадах (техника-технолога на дільниці по обробці поверхонь деталей та прибиральником виробничих приміщень).

Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що при її звільненні адміністрацією Херсонського УВП УТОС було порушено вимоги постанови Президії Центрального правління УТОС від 23.02.2010 року, оскільки дана постанова носить рекомендаційний характер.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпідставні та задоволенню не підлягають. Доводи позивача спростовуються доказами відповідача, Херсонський УВП УТОС при звільненні не порушив прав ОСОБА_1, її звільнення здійснено без порушень норм трудового законодавства України, які регламентують порядок звільнення працівників за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати їй недоплаченої заробітної плати, суд вважає їх також безпідставними, оскільки у відповідності до ст.97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може проводитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки та інше встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. В ст.3 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно ч.3 ст.32 КЗпП України, у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи та тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п.6 ч.1 ст.36 цього Кодексу.

Згідно ст.103 КЗпП України, про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

В ст.111 КЗпП України зазначено, що при невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Судом встановлено, що у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці та зменшенням обсягів комплектуючих з ТОВ «Авто-Електромаш», погіршенням фінансового стану наказом № 17 від 31.08.2006 року, працівників Херсонського УВП УТОС з 01.11.2006 року переведено на 50 % робочий час, оплата праці здійснювалася з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт і встановленого робочого часу. Із зазначеним наказом працівники були ознайомлені під розписку за три місяці до впровадження змін в організації виробництва і праці. Наказом № 8 від 10.08.2007 року адміністрацією Херсонського УВП УТОС затверджено факт простою на дільницях метало штампування та збірки магнето з серпня 2007 року, працівникам даних дільниць дозволено не виходити на роботу до закінчення простою, якщо не виникне потреби відновлення робіт. Наказом № 33 від 19.11.2007 року працівників Херсонського УВП УТОС з 21.01.2008 року на термін у шість місяців переведено на 50% робочий час, оплата праці здійснювалася з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт і встановленого робочого часу. Наказом № 41 від 29.07.2009 року працівників Херсонського УВП УТОС з 01.10.2009 року на термін у шість місяців переведено на 50 % робочий час, оплата праці здійснювалася з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт і встановленого робочого часу. Із даними наказами працівники були ознайомлені під розписку за два місяці до впровадження змін. Від підпису про ознайомлення з наказом № 41 від 29.07.2009 року ОСОБА_1 відмовилася, про що було складено акт від 29.07.2009 року, однак заявою від 16.09.2009 року погодилася на зміну істотних умов праці з 01.10.2009 року, перехід на неповний робочий день 3.6 годин в день (вісімнадцять годин на тиждень) терміном на шість місяців.

Таким чином, з 01.11.2006 року працівники Херсонського УВП УТОС, в тому числі й ОСОБА_1, були переведені на 50 % робочого часу, при цьому через зменшення обсягів попиту на продукцію підприємства оплата праці здійснювалася з урахуванням фактично виконаного обсягу робіт і встановленого робочого часу. В зв’язку з викладеним, позивач на протязі періоду часу з 01.01.2007 року отримувала заробітну плату у розмірі 2/3 від 50 % її тарифної ставки, що підтверджується довідками про отриману заробітну плату, а не мінімальну заробітну плату, встановлену законом. Зазначені виплати здійснені з урахуванням вимог ст.21 Закону України «Про оплату праці» та ст.ст.32, 103, 111 КЗпП України.

Суд, оцінивши в сукупності надані та дослідженні в судовому засіданні докази, вважає необхідним в задоволенні позову відмовити в зв’язку з його необґрунтованістю.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212 - 215 ЦПК України, п.1 ч.1 ст. 40, ст.ст. 32, 43, 49-2, 103, 111 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Херсонського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих, третя особа – ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недоплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди – відмовити в зв’язку з його необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: