Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 05 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1  про відшкодування збитків, завданих злочином, -

В С Т А Н О В И В:

     В квітні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1про стягнення з останньої на його користь матеріальної шкоди в сумі 9957 грн. 81 коп., завданої злочином та моральної шкоди в сумі 5000 грн., а також витрат на отримання юридичної допомоги. Позов мотивований тим, що відповідачка, працюючи у позивача продавцем та являючись матеріально-відповідальною особою, здійснила розтрату  та привласнення матеріальних цінностей, чим останньому заподіяна матеріальна та моральна шкода.

    В процесі розгляду справи ОСОБА_2 від позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовився і відмова від цієї частини позовних вимог прийнята ухвалою суду від 05 травня 2009 року.

    Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 05 травня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1на його користь матеріальні збитки, завдані злочином, в сумі 9957 грн. 81 коп., а також  витрати на юридичну допомогу адвоката в сумі 500 грн., а всього 10457 грн. 81 коп., на користь держави стягнуті судові витрати з оплати судового збору та витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи.

     В апеляційній скарзі ОСОБА_1просить скасувати рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 05 травня 2009 року і винести нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував всі обставини, що мають значення для справи, допустив невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

     Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при розгляді кримінальної справи вона визнала частково свою вину  і вказувала, що працюючи спочатку у магазині приватного підприємця ОСОБА_3, а потім у ОСОБА_2, їй не виплачувалась заробітна плата, а тому вона брала продукти харчування з магазину в рахунок заробітної плати.

     Також зазначає, що вона не згодна з проведеною документальною ревізією і не згодна із сумою нестачі.

     Апелянт вказує, що при прийнятті на роботу з нею не був укладений типовий договір про повну матеріальну відповідальність як це передбачено ст. 135-1 КЗпП України і лише 01.10.2005 року був укладений трудовий договір, в якому зазначалося про повну матеріальну відповідальність, але це не був договір про повну матеріальну відповідальність.

     Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1, яка підтримала апеляційну скаргу і просила рішення суду першої інстанції скасувати,  дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

     Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності тощо); 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 1166, 1177 ЦК України щодо відшкодування шкоди, а також виходив з положень ч. 4 ст. 61 ЦПК України, відповідно до якої вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань чи мали місце ці дії чи вчинені вони цією особою і прийшов до висновку, що обставини, встановлені вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 12 травня 2006 року, є встановленими і не підлягають доказуванню.

Проте, повністю погодитись з таким висновком суду не можна через неправильне застосування судом норм матеріального права.

     По справі встановлено, що 01 жовтня 2005 року між ОСОБА_1та ПП ОСОБА_2 було укладено трудовий договір № 309, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язалась виконувати обов'язки продавця та нести повну матеріальну відповідальність за отриманий під звіт товар та інші матеріальні цінності (а.с. 14).

     30 листопада 2005 року трудовий договір було розірвано у зв'язку з втратою довір'я  (п. 2 ст. 41 КЗпП України).   

     Вироком Щорського районного суду Чернігівської області від 12 травня 2006 року встановлено, що ОСОБА_1, працюючи продавцем магазину «Хуторок» с. Тихоновичі Щорського району, що орендує ПП ОСОБА_2, являючись матеріально-відповідальною особою та маючи у своєму віданні чужі товаро-матеріальні цінності, які вона отримала під реалізацію, в період з червня 2002 року по листопад 2005 року здійснила розтрату та привласнення цінностей на суму 9957 грн. 81 коп., чим заподіяла ПП ОСОБА_2 у матеріальну шкоду. Цим вироком ОСОБА_1визнана винною за ст. 191 ч. 1 КК України і їй призначено покарання один рік позбавлення волі без позбавлення права займати посади, пов'язані з обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, застосовано ст. 75 КК України і звільнено від відбування покарання на іспитовий строк один рік.

     Згідно п. 3 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно стягнувши на користь ОСОБА_2 з відповідачки у відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, 9957 грн. 81 коп., помилково визначив спірні правовідносини як цивільно-правові, оскільки сторони перебували у трудових правовідносинах, а тому застосуванню підлягають норми КзпП України.

     Посилання апелянта на відсутність договору про повну матеріальну відповідальність не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки  шкода, заподіяна внаслідок злочину, і підлягає відшкодуванню відповідно до п. 3 ст. 134 КЗпП України.   

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для зменшення розміру покриття шкоди, заподіяної ОСОБА_1, оскільки шкода заподіяна злочинними діями, обставин, які б сприяли зменшенню розміру відшкодування, передбачених ст. 137 КЗпП України, в судовому засіданні не встановлено.

     Таким чином, рішення суду в частині відшкодування збитків, завданих злочином, підлягає скасуванню з постановленням нового рішення в цій частині.

     В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.  

Керуючись п. 3 ст. 134, ст. 136 КЗпП України,  ст.ст. 303, п. 4 ч. 1 ст. 309,  313, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

 В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  - задовольнити частково .

Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 05 травня 2009 року в частині відшкодування збитків, завданих злочином - скасувати .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 9957 грн. 81 коп. у відшкодування збитків, завданих злочином.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення.

 Головуючий:                                              Судді: