Справа №2-а- 422 /2009 р.
П о с т а н о в а
І м е н е м У к р а ї н и
10 березня 2009 року Казанківський районний суд Миколаївської області
в складі: головуючої судді Сябренко І.П.
при секретарі Поліщук С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області про визнання дій та бездіяльності неправомірними і стягнення невиплаченої та недоплаченої щомісячної соціальної допомоги до пенсії,
В с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївській області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги в якій зазначила, що відповідно до ст. ст.1, 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” їй, як дитині війни, повинна виплачуватися до пенсії щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках зазначена державна допомога їй не виплачувалась, а у 2008 році виплачувалася у неповному обсязі.
Посилаючись на Рішення Конституційного Суду України №6-рп від 09.07.2007 року, яким положення пункту 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, в частині зупинення на 2007 рік дії ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), позивачка просила поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування щомісячної соціальної допомоги до пенсії за 2006-2007 роки неправомірними та визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування з січня 2008 року зазначеної соціальної допомоги в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, стягнути з відповідача на її користь недоплачену їй щомісячну соціальну державну допомогу в сумі 3 902 грн. 10 коп. та зобов’язати відповідача в подальшому при нарахуванні їй пенсії нараховувати щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася, надала суду письмову заяву про можливість розгляду справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, від нього надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю його представника, з урахуванням наданого заперечення на позов. У своєму запереченні відповідач зазначив, що Управління Пенсійного Фонду України в Казанківському районі Миколаївської області діяло в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, відповідача зазначив, що Законом України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Крім того, відповідач зазначив, що ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. З цього відповідач робить висновок, що зазначений мінімальний розмір пенсії за віком для перерахунків чи підвищення пенсій він не застосовується. Також вказав, що жодним законом не передбачено, які органи повинні виплачувати підвищенні пенсії, за рахунок яких коштів та джерел, в якому процедурному порядку здійснювати призначення і яким чином обчислювати вказаний розмір. Відповідач зазначив, що статтею 7 Закону України «Про соціальний захист
дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного Фонду України. Виходячи із зазначеного, відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного законодавства України.
Дослідивши письмові докази, суд приходе до такого висновку.
У пенсійному посвідченні позивачки НОМЕР_1 є штамп встановленого зразка, який згідно з Порядком, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 107 від 05.04.2006 р. (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.04.2006 р. за № 458/12332), засвідчує її належність до категорії дітей війни.
Ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус дітей війни та основи їх соціального захисту встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона являється особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.
З огляду на наведене вище, суд прийшов до висновку, що позивачка відноситься до категорії громадян, які мали право на отримання підвищення пенсії, яке передбачено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
У ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2006-2007 р.р., було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цім Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»).
Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
В той же час, що відповідно до статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.
Але приймаючи до уваги те, що згідно з ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч. 1 і ч. 2 статті 8 КАС України при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання підвищення пенсії дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно з ч.1 ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2006 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366 гривень. У ч.2 ст. 65 Закону зафіксовано, що розміри державних соціальних гарантій на 2006 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що відповідно, дає право керуватися встановленими розмірами прожиткового мінімуму для визначення державних соціальних гарантій за Законом України «Про соціальний статус дітей війни».
Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
Суд вважає необхідним визначити, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений також ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», відповідно до якої для визначення мінімального розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток. Зазначена норма введена в дію Законом України від 15.03.2007 р. № 749-V, який набрав чинності після Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV, яким встановлені обмеження в частині 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003, № 1058-IV. Тому відповідно до принципу дії закону в часі застосуванню підлягає закон, який набрав чинності пізніше.
У ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Згідно зі ст. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про те, що він діяв відповідно до закону та порушень щодо здійснення виплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги не вчиняв.
Відповідно до п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Але судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключений, в наслідок чого стає зрозумілим, що дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006 рік поновлена.
За таких обставин суд вважає, що у 2006 році ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не існувало.
Згідно ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
З’ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вважає необхідним визначити, що, утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
З наведеного стає зрозумілим, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України «Про державний бюджет на 2007 рік», має відповідати вимогам Конституції та Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суд вважає необхідним підкреслити, що встановлений ст. 95 Конституції України, ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема, і Законом України «Про соціальний захист дітей війни», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
На думку суду встановлення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розміру та порядку виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в меншому розмірі, ніж передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Позбавивши певну категорію осіб, які мають право на пільги як діти війни, права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги п. 12 ст. 71, ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування дітей війни.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 ст. 62, ч. 1 ст.66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст. 111 та п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Що стосується дії у 2008 р. статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004, № 2195-ІV, то Законом України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Але положення пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008.
Суд враховує, що зазначені рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
У відповідності до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, при визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2006 році необхідно керуватися ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», які фактично не позбавили осіб, отримувати зазначену соціальну допомогу, а в 2007 - 2008 роках - статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України “Про державний бюджет України на 2008 р.” та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, але тільки з дня ухвалення рішень Конституційного суду України № 6-рп/2007у 2007 році та № 10-рп/2008 у 2008 році.
Посилання відповідача на те, що діючим законодавством не передбачений обов’язок здійснювати виплати, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», судом не приймаються до уваги. Так, згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Уп.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у в’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги.
Ст. 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у ст. 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач у своєму запереченні не наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду.
Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, 27.07.2007р.
Таким чином, позивачка повинна була дізнатися, що її право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 р. порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 р.
Приймаючи до уваги, що позивачка звернулася з позовом до суду 17.12.2008 року, тобто не в межах встановленого ст. 99 КАС України річного строку, суд вважає, що позивачкою пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 р.
Крім того, пунктом 17 статті 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005 року №3235-IV, дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV на 2006 рік зупинено. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 року №3367-IV, п.17 ст.77 вказаного Закону виключено, а ст.110 викладено в новій редакції, згідно якої пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак протягом 2006 року Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів відповідних нормативно-правових актів не видавалось і положення ст.110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” в зазначеній частині нереалізовані.
Таким чином, у 2006 році позивачка не мала правових підстав для нарахування підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитина війни, відповідно Управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі не зобов'язане було здійснювати відповідне підвищення пенсії, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.
Дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік пунктом 12) статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 р. N 489-У, з урахуванням статті 111. Зазначеною статтею 111 було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Приймаючи до уваги, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік, позивачка суду не надала, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для поновлення зазначеного строку.
Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 09.07.07 р. - дати ухвалення рішення Конституційним судом України N 6-рп/2007, вищевказані норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" втратили чинність, а, отже, з цього часу відновлено дію ст.6 Закону в повному обсязі.
Відповідно до пункту 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного суду, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.
Судом встановлено, що всупереч рішенню Конституційного Суду України Управлінням Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області вказане підвищення позивачеві за період з 09.07.07 р. по 31.12.07 р. не перераховано (не розраховано) і не виплачувалось.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VI підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до яких «дітям війни» (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. З 01.01.2008 року позивачу виплачується підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, як особі яка має статус «діти війни».
Зміни внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а отже з 22.05.2008 року позивачу необхідно нараховувати та виплачувати вказане підвищення.
Обов'язок по здійсненню перерахунку належних до виплати грошових сум позивача законом покладено на управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області, у зв'язку із чим суд не може виконувати обов'язку суб'єктів владних повноважень, покладених на них законом. З цих підстав суд не може здійснювати перерахунок належного підвищення та відмовляє у задоволенні позову про зобов'язання відповідача виплатити щомісячне довічне грошове утримання у певній сумі.
На підставі наведених вище доводів суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання дій відповідача неправомірними щодо не нарахування та несплати позивачу недоплаченої щомісячної грошової допомоги в розмірі, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов’язання нарахувати та виплатити таку допомогу з липня по грудень 2007 року та з травня по грудень 2008 року.
Крім того, позивачкою заявлені вимоги про зобов’язання відповідача виплачувати позивачу щомісячну грошову допомогу в розмірі, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи зі змісту наведеної норми, позивачка має право звертатись до суду за захистом саме порушеного права. Оскільки позивачкою заявлені вимоги про зобов’язання відповідача виплачувати позивачці щомісячну грошову допомогу в розмірі, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» на майбутнє, суд вважає, що в цій частині у позові повинно бути відмовлено.
Так як, судове рішення ухвалене на користь позивача, що не є суб'єктом владних повноважень, у відповідності до ст.94 КАС України, з Державного бюджету України на користь позивача належить стягнути судові витрати по справі, що складаються із судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.
Керуючись статтями 11, 158-163, 167 КАС України, суд
П о с т а н о в и в:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області про визнання дій та бездіяльності неправомірними і стягнення невиплаченої та недоплаченої щомісячної соціальної допомоги до пенсії задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області в частині не нарахування та несплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року - неправомірною.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області в частині нарахування ОСОБА_1 з 22.05.2008 року щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Казанківському районі Миколаївської області вчинити дії щодо донарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
В останній частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Казанківський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня її складання в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя