ПОСТАНОВА

Справа №1/0624/21/2011

15 лютого 2012 року смт Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Моніча Б.С.

при секретарі Прищепі Я.В.

з участю прокурора Тарасюк М.О.

підсудного ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Черняхові кримінальну справу по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина ОСОБА_3, українця, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, пенсіонера, неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, раніше не судимий, –

у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.2 ст.15 та ч.2 ст.190 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

Згідно пред’явленого обвинувачення ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він 12.11.2003 року отримав споживчий кредит в акціонерному комерційному банку (АКБ) «Мрія», правонаступником якого в подальшому є відкрите акціонерне товариство (ВАТ) «ВТБ» банк. Отриманий кредит мав сплатити до 11.11.2004 року.

Цього ж дня, в забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору, матір’ю ОСОБА_1 – ОСОБА_4, яка виступила майновим поручителем, згідно договору надано в заставу будинок №14 по 2-му провул.Західному м.Житомира.

Після смерті матері ОСОБА_4, ОСОБА_1 не зміг погасити заборгованість за кредитним договором, а тому 29.04.2005 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу винесено виконавчий напис про витребування з ОСОБА_4 заставленого житлового будинку для задоволення вимог АКБ «Мрія».

25.04.2006 року між АКБ «Мрія» та ОСОБА_5 укладено договір відступлення права вимоги, згідно якого остання погасила заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором та згідно рішення виконкому Житомирської міської ради від 08.06.2006 року №443, а також рішення Богунського районного суду м.Житомира від 10.11.2006 року отримала право власності на житловий будинок №14 по 2-му провул.Західному м.Житомира. Цим же рішенням суду ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право на користування домоволодінням та виселено з будинку.

Усвідомлюючи, що він втратив право власності на вищевказаний будинок, однак маючи намір незаконно повернути його у свою власність, ОСОБА_1 вирішив підробити будинкову книгу, внісши у неї завідомо неправдиві відомості про реєстрацію у вказаному будинку неповнолітньої ОСОБА_6, з метою подальшого пред’явлення даної книги в органи юстиції для відсудження даного будинку на свою користь.

Здійснюючи свій умисел, спрямований на придбання права на майно шляхом обману, з метою підробки документа, ОСОБА_1, у невстановлений слідством час та місці, вписав у

будинкову книгу завідомо неправдиві дані про те, що 19.04.2003 року за адресою м.Житомир, 2-й провул.Західний, 14, зареєстровано неповнолітню ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, після чого у невстановлений слідством час та місці, при невстановлених обставинах, підробив відбиток штампу паспортної служби Житомирського МВ в будинковій книзі навпроти даних ОСОБА_6, а також підпис працівника паспортної служби.

В подальшому, починаючи з березня 2007 року по 2009 рік ОСОБА_1, умисно, реалізуючи свої злочинні дії, направлені на незаконне обернення на свою користь права власності на будинок №14 по 2-му провул.Західному в м.Житомирі шляхом обману, з метою забезпечення позовних вимог при розгляді цивільної справи за позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на будинок недійсним, використав підроблений ним за вищевказаним способом документ, тобто пред’являв будинкову книгу, яка містить в собі неправдиві відомості, надававши її до Житомирського районного суду, Корольовського районного суду м.Житомира та управління житлово-комунального господарства міськвиконкому, комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №1 м.Житомира.

Таким чином, ОСОБА_1 підробив будинкову книгу та використав її, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, безпосередньо спрямовані на придбання права на майно, яке належить ОСОБА_5 шляхом обману, а саме: на будинок №14 по 2-му провул.Західному в м.Житомирі вартістю 51 тис. 749 грн., що могло завдати значної шкоди потерпілій ОСОБА_5, однак злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від його волі, так як згідно ухвали Верховного Суду України від 08.05.2007 року, йому було відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Богунського районного суду м.Житомира від 10.11.2006 року.

Дії ОСОБА_1 досудовим слідством кваліфіковані за ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.2 ст.15 та ч.2 ст.190 КК України. Кримінальна справа до суду надійшла з обвинувальним висновком.

Під час судового розгляду справи підсудний вини в інкримінованих діях не визнав, однак заявив клопотання про застосування до нього закону України «Про амністію у 2011 році» як до особи, що досягла 60-річного віку. Дане клопотання підтримав і захисник підсудного.

Потерпіла в судове засідання не з’явилась, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, а тому заявлене клопотання суд вирішує без її участі.

Заслухавши думку прокурора, яка просила закрити кримінальну справу в частині обвинувачення, пред’явленого за ч.1 ст.358 та ч.3 ст.358 КК України за спливом строків давності, а в частині обвинувачення, пред’явленого за ч.2 ст.15 та ч.2 ст.190 КК України внаслідок акту амністії, застосувавши до ОСОБА_1 закон України «Про амністію у 2011 році», суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття кримінальної справи за спливом строків давності в частині обвинувачення, пред’явленого за ч.1 ст.358 та ч.3 ст.358 КК України.

На момент винесення даної постанови сплили строки давності притягнення підсудного до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів, передбачених ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України (строки, визначені ст.49 КК України), а тому кримінальна справа підлягає закриттю.

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Відповідно до ст.111 КПК України таке звільнення є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч.4 ст.49 КК України.

Аналогічна позиція висловлена в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

Після роз’яснення підсудному наслідків закриття кримінальної справи, передбачених ст.ст.71, 111 КПК України, він своє клопотання підтримав.

За таких обставин суд погоджується з думкою прокурора про необхідність закриття кримінальної справи в частині обвинувачення, пред’явленого за ч.1 ст.358 та ч.3 ст.358 КК України, за спливом строків давності.

Закриваючи кримінальну справу з наведених вище підстав, суд вважає за необхідне вказати, що він не вправі визнавати ОСОБА_1 винним у скоєнні інкримінованих йому діянь, оскільки таке твердження суперечитиме ч.2 ст.2 КК України, ч.1 ст.62 Конституції України та п.2 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо принципу презумпції невинуватості.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.71, 72, 711, 8, 248 КПК України, ст.49 КК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.358 та ч.3 ст.358 КК України закрити, звільнивши його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 КК України.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до Апеляційного суду Житомирської області через Черняхівський районний суд Житомирської області.

Головуючий-суддя: Б.С. Моніч