Справа №: 2-977-10
2-977-10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 квітня 2010 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області
в складі: головуючого - судді Очеретяного В.А.
при секретарі Юхименко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умань справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Умань Черкаської області (надалі УПФУ) про визнання дій неправомірними та перерахунок розміру пенсії по інвалідності,
встановив :
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до УПФУ про визнання дій неправомірними та зобов'язання провести перерахунок розміру призначеної пенсії, посилаючись на те, що він є інвалідом III групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проживанням в зоні відчуження Чорнобильської атомної електростанції і йому повинен виплачуватися більший розмір пенсії, ніж виплачується в даний час. Свої позовні вимоги мотивує наступним.
Відповідно до ст. ст. 50, 54, 67 Закону України № 796-ХІІ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року
В даний час він є інвалідом третьої групи внаслідок захворювань, пов'язаних з проживанням в зоні відчуження ЧАЕС. Пенсія по інвалідності виплачується Управлінням ПФУ в Умань, Черкаської області.
У відповідності до ч.4 ст.54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХП від 28.02.1991 року у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижче: - по третьої групі інвалідності, що стосується безпосередньо його - шести мінімальних пенсій за віком, (далі МП)
Відповідно до ст.50 Закону України № 7 96-ХІІ особам, віднесеним до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяному здоров'ю розмірі: по третій групі інвалідності - 50% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст.67 Закону України № 231-У „Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 05.10.2006 року у разі збільшення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений у відповідності до вимог ч. 4 ст. 54 цього закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. і в цьому випадку перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового прожиткового мінімуму. Його пенсія з усіма надбавками повинна нараховуватись: МП х 6 + (50% МП)
В зв'язку з тим, що розмір фактично виплачуваної йому пенсії був значно нижчий від наведених мною розрахунків, він звернувся до Управління ПФУ в м.Умань Черкаської області із заявою про перерахунок пенсії.
Однак Управління ПФУ в м. Умань Черкаської області відмовило зробити перерахунок його пенсії, посилаючись на те, що пенсія нараховується згідно Постанов КМУ № 530 від 28.05.2008 року, № 654 від 16.07.2008 року, якими ніби то встановлений розмір для розрахунку пенсій і згідно з якими нібито визначені розміри мінімальної пенсії для інвалідів ЧАЕС, а також на Закон України „Про державний бюджет України на 2008рік", і відповідно до вищенаведених Постанов та Законів йому пенсія перерахована бути не може.
Відповідно до ст.16 ОСОБА_2 України подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави.
Відповідно до ст.50 ОСОБА_2 України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до ст.3 ОСОБА_2 України, людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
ОСОБА_2 України є нормами прямої дії.
Відповідно до ст.8 ОСОБА_2 України в Україні визнається і діє: принцип верховенства права, ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 і повинні відповідати їй. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є обов'язком держави.
Відповідно до ст.22 ОСОБА_2 України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.6 ОСОБА_2 України органи державної, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією ОСОБА_2 межах і відповідно до законів України виходячи із загальних принципів верховенства права, закони мають вищий юридичний статус у порівнянні з нормативними актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст.24 ОСОБА_2 України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, соціального походження, майнового стану або іншими ознаками.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній рівень і сформулював правову позицію, згідно з якою ОСОБА_2 та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України зазначається, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін в діючі закони по ст.22 ОСОБА_2 України не допускається. Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999року, рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2002р. від 20.03.2002 року, рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2004 від 17.03.2004року, рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2004, від 01.12. 2004 року, рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
У всі цих рішеннях Конституційний Судом України визнані неконституційними зміни Кабінету Міністрів що до Закону України № 796- XII.
Відповідно до ч.2 ст.152 ОСОБА_2 України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про неконституційність.
Відповідно до ст.19 ОСОБА_2 України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.
У рішенні Європейського суду по справі „Кечко проти України" (від 08.11.2005р.) вказується, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідні положення є чинними.
Своїм рішенням Європейський суд з прав людини від 08.11.2005 року зазначив, що суд не приймає аргументів Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, визначених законом.
Отже, відмова Управління ПФУ в м. Умань, Черкаської області здійснити перерахунок його пенсії відповідно до норм чинного спеціального Закону № 796-ХІІ є неправомірною, а посилання на постанови КМУ, що суперечать нормам цього Закону - є пряме порушення ОСОБА_2 та Закону України № 796-ХІІ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р.
Вважає дії відповідача по відмові в перерахунку його пенсії неправомірними, а тому вимушений звернутись до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в повному об'ємі та просив задовольнити його позов, визнавши неправомірною відмову відповідача в перерахунку його пенсії по інвалідності, відповідно до вимог чинного законодавства виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зобов'язавши УПФУ здійснити йому перерахунок пенсії по інвалідності і виплачувати її з дня подання заяви до пенсійного фонду, а також зобов'язавши відповідача виплатити йому не донараховані суми пенсії, починаючи з 15 березня 2007 року.
Представник відповідача УПФУ ОСОБА_3 позов не визнав і пояснив, що позивачу призначена пенсія як інваліду III групи, внаслідок захворювання, що пов'язане з проживанням в зоні відчуження ЧАЕС відповідно до Закону № 796-ХІІ та постанов Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" і від 16.07.2008 № 654 „Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян".
Відповідно до ст.49 Закону № 796-ХП пенсії особам, віднесеним до категорії 1, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Розміри пенсій зазначеним особам визначені ст.ст.50,54 зазначеного Закону. При цьому ст.54 Закону встановлено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Наведеною нормою Закону питання обчислення пенсії за цим Законом віднесені до відома Кабінету Міністрів України.
На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України були прийняті постанови від 28.05.2008 № 530 та від 16.07.2008 № 654.
Відповідно до ст.116 ОСОБА_2 України Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання ОСОБА_2 і законів України, актів Президента України, та здійснює інші повноваження, визначені ОСОБА_2 та законами України.
Згідно ст.117 ОСОБА_2 України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до ст. 11 Закону України „Про пенсійне забезпечення" до відання Кабінету Міністрів України належать питання, пов'язані з реалізацією і додержання гарантій, передбачених пенсійним законодавством.
Крім того, такі повноваження узгоджуються з нормами ст.62 Закону № 796-ХІІ, де зазначено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Доводи щодо звуження Кабінетом Міністрів України існуючих конституційних прав та свобод позивача не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_2 України розмір пенсії позивача не визначається, а забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту покладено на Кабінет Міністрів України.
Таким чином, приймаючи постанови від 28.05.2008 № 530 та від 16.07.2008 № 654 Кабінет Міністрів України діяв в порядку, в межах і спосіб, передбачений ОСОБА_2 і законами України.
Пенсійний фонд України діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою КМУ від 24.10.2007 № 1261 (далі - Положення).
Відповідно до п.15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку його територіальні управління.
Пенсійний фонд України забезпечує ефективне використання коштів, що перебувають в його управлінні. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду джерел відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного фонду України. Бюджет Пенсійного фонду України щорічно затверджується КМУ.
П.9 Положення передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів Пенсійного фонду України, які використовуються винятково за призначенням і вилученню не підлягають.
На підставі ст.6 ОСОБА_2 України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених ОСОБА_2 межах і відповідно до законів України.
Стаття 19 ОСОБА_2 України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, згідно з якими ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством. Одночасно дана норма встановлює, що органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень і в спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законодавством України.
Постанови КМУ від 28.05.2008 № 530 та від 16.07.2008 № 654 є діючими нормативними актами обов'язковими до виконання управлінням Пенсійного фонду України в м. Умань.
Враховуючи зазначене, позивачем не доведено незаконності рішення, дії чи бездіяльності відповідача, тому не вбачається будь-яких порушень законодавства з боку відповідача. Відповідно до ч.1 ст.71 КАСУ, сторона
повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
Визначення мінімального розміру пенсії за віком надано лише в ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що при наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому, ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом.
Окрім того, 19.05.2009 року Конституційним Судом України винесено ухвалу № 27-у/2009 (у справі за зверненням Пенсійного фонду України з клопотанням про надання офіційного тлумачення терміна "мінімальна пенсія за віком" та терміна "мінімальний розмір пенсії за віком", використаного в ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") у якій КСУ дійшов висновку, що у ч.3 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, установленого в абзаці 1 ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тобто непоширенням мінімального розміру пенсії за віком на правовідносини, що виникають на підставі інших законів.
Згідно зі ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за цим Законом за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1)пенсія за віком;
2)пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3)пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Питання визначення величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення пенсії особам, на яких розповсюджується Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не вирішено у законодавчому порядку.
Також позивач, на його думку, невірно розуміє ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вказуючи, що дана стаття передбачає не обмеження строку для захисту порушеного права.
Норми ч.2 ст.46 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовують питання виплати уже нарахованих сум пенсії, які є безспірними, але не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію.
В даній же справі іде спір про право на більший розмір пенсії, позивач оскаржує неправомірні дії по не нарахуванню йому пенсії, тому ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003 № 1058 не може братись до уваги.
Враховуючи наведене представник відповідача ОСОБА_3 вважає, що дії Управління ПФУ в м. Умань відповідають чинному законодавству та вчинені у межах і відповідно до законів України, а тому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
30 березня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФУ про визнання дій протиправними та перерахунок раніше призначеної державної пенсії, виплату якої передбачено ст.54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ) .
Позивач зазначав, що він отримує цю пенсію як інвалід III групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проживанням в зоні відчуження ЧАЕС. Посилаючись на те, що розмір призначеної та виплачуваної йому пенсії є меншим, ніж установлено Законом № 796-ХІІ, і на відмову УПФУ привести його у відповідність із цим Законом, ОСОБА_1 просив суд визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати його усунути зазначене порушення, провівши відповідний перерахунок.
Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч.4 ст.54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в якій наведено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів III групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 6 мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст.28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІУ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІУ) встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Як установлено судом, ОСОБА_1 є інвалідом III групи внаслідок захворювань, пов'язаних з проживанням в зоні відчуження ЧАЕС, віднесений до категорії 1 осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одержує пенсію по інвалідності на підставі ст.54 Закону № 796-ХІІ.
Розрахунок цієї пенсії позивачу УПФУ провело виходячи з розміру 19 грн. 91 коп., установленого чинною на той час постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету".
З огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами, суд вважає, що при розрахунку державної пенсії, передбаченої ст.54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, котрі втратили працездатність, який установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік і береться за основу при визначенні мінімального розміру пенсії за віком.
Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено чинною постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523, положення якої стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту ст.54 Закону № 796-ХІІ. Пунктом 2 Постанови від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", всупереч положень статей 50, 54 Закону № 796 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, при тому що ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.
Положення ч.3 ст.28 Закону № 1058-ІУ, на думку суду, не є перешкодою для застосування мінімальної пенсії за віком для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.
Суд вважає можливим зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача в межах трирічного загального строку позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України, тобто з 30 березня 2007 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд виходить з того, що вимоги про нарахування відповідачем доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі та її стягнення не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, в результаті всебічного, повного та об'єктивного їх розгляду в судовому засіданні, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 15, 57-60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 50, 54, 67 п.3, 71 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.ст. 8, 19, 22, 55, 95 ОСОБА_2 України, суд,
ВИРІШИВ :
Позов задоволити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в місті Умані Черкаської області щодо відмови зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Умані Черкаської області здійснити перерахунок державної пенсії по інвалідності ОСОБА_1, відповідно до чинного законодавства України, починаючи з 30 березня 2007 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Уманський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційного суду Черкаської області або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Головуючий: В.А. Очеретяний