Справа № 2 – 887 / 2009 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

11 червня 2009 року Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого     Кіндяк І.С.,

при секретарі    Ладур О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Полтавського тепловозоремонтного заводу» про стягнення заробітної плати, відшкодування компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду  з позовом про стягнення заробітної плати, відшкодування компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, в обґрунтування своїх вимог зазначив, що 12.02.2008 р. його було прийнято на посаду слюсаря другого розряду з     ремонту рухомого складу дизельного цеху в ВАТ «Тепловозоремонтний завод».

    11.02.2009 р. позивач написав заяву на звільнення за власним бажанням і на момент звільнення відповідач не розрахувався з ним по заробітній платі.

Так як відповідач добровільно не виплачує  заробітну плату позивачу останній змушений звернутися до суду про стягнення з відповідача заробітної плати, виплати середнього заробітку за час затримки, витрат пов’язаних з розглядом справи в суді та моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача, позивач позовні вимоги підтримав, надали пояснення які аналогічні тим, що викладені в позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні частково заперечив проти позовних вимог в частині виплати середнього заробітку за час затримки по розрахунку так як позивач сам не захотів отримувати трудову книжку про що було складено відповідний акт.

Суд, заслухавши пояснення представника, сторін, дослідивши матеріали справи,  вважає, що позовні вимоги є  обґрунтовані і  підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивача відповідно наказу № 35 від 12.02.2008 р. було прийнято на посаду слюсаря другого розряду з ремонту рухомого складу дизельного цеху в ВАТ «Тепловозоремонтний завод», згідно копії трудової книжки.

    11.02.2009 р. позивач написав заяву на звільнення за власним бажанням і був звільнений за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, відповідно до наказу (розпорядження) про припинення трудового договору(контракту).

На момент звільнення відповідач не розрахувався з позивачем по виплаті заробітної плати, що не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні, яка складає 5 595,47 грн., середньомісячна заробітна плата складає 974,70 грн. згідно наданої довідки ВАТ «Тепловозоремонтний завод»

Відповідно ст. 117 КЗпП України, в  разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначених у ст. 116 КЗпП України, установа повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

      Згідно порядку обчислення середньої заробітної плати затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, усі виплати  включаються  в  розрахунок  середньої заробітної плати у тому розмірі,  в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування  на  податки.

Суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути суму заборгованості по заробітній платі, та середньомісячний заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати позивачу на день розгляду справи в суді, який складає 3 931,49 грн. ( 974,70 грн. середню заробітну плату позивача , поділити на 30 днів = 32,49 грн. денний заробіток позивача, на день винесення рішення час затримки  складає 121 день «11.02.2009 р. по 11.06.2009 р.»,  тому відповідач повинен виплатити позивачу 121х32,49=3 931,49 грн. ).

Стаття 1167 ЦК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди»  визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В судовому засіданні позивач не обґрунтував завдану йому моральну шкоду, так як він свідомо відмовився отримувати трудову книжку в зв’язку з не виплатою заробітної плати і в судовому засіданні не довів, що діями відповідача йому завдано моральні страждання які призвели до втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають.

 Відповідно вимог ст. 209 ЦПК України, суд при винесенні рішення повинен вирішити питання розподілу судових витрат по справі, згідно ст. 88 ЦПК України, тому з відповідача підлягає стягнення на користь позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, витрати пов?язані з пересилкою позовної заяви до суду та переписка між сторонами відповідно ст. 79 ЦПК України не передбачена, тому дані вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 13, 14, 209, 212, 214-215, 292 ЦПК України, ст. 237-1 КЗпП України, ст. 1167  Цивільного Кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ВАТ «Тепловозоремонтний завод» м. Полтава на користь ОСОБА_1

•   5 595,47 грн. заборгованості по заробітній платі,

•   3 931,49 грн. заборгованість за час затримки при розрахунку,

•       30,00 грн.  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи,

всього

•   9 556,96 грн.

В інших позовних вимогах відмовити за недоведеністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційного суду або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: