ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
Іменем України
П О С Т А Н О В А
"25" липня 2006 р. Справа № 16/219
„09” год. „50” хв.
Господарський суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді Фесюри М.В.,
при секретарі - Кезля А.О.,
за участю представників сторін:
від позивача – Ковтун Л.В.; від відповідача –Олексієнко О.М., Антоненко А.О.
розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу
за ПОЗОВОМ: Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області
(м. Чернігів вул. Комінтерну,14)
До ВІДПОВІДАЧА: Закритого акціонерного товариства „Семенівське автотранспортне
підприємство „Автосервіс”
(м. Семенівка вул. Самойловича,49)
Про стягнення 5933,33 грн.
Заявлено позов про стягнення штрафних санкцій в сумі 5933,33 грн. за недотримання у 2005 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що відповідно до чинного законодавства в разі штатної чисельності до 15 працівників штрафні санкції повинні визначатись у розмірі половини середньої річної праці штатного працівника. Крім того, підприємство створило одне робоче місце для працевлаштування інваліда , однак державні органи не забезпечили направлення інваліда для такого працевлаштування. Також відповідач стверджує, що оскільки він є автотранспортним підприємством, то за спеціальним законодавством норматив повинен визначатися від чисельності працюючих, не включаючи водіїв.
Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд
ВСТАНОВИВ:
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. ( далі –Закон –875) в редакції, чинній, до 22.06.2005р., передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, (далі –Положення) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно форми № 10-ПІ “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2005 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила у Відповідача 15 осіб.
Розмір середньорічної заробітної плати одного працівника становив 5,9 тис. грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Слід зазначити, що позивачем безпідставно визначені санкції у розмірі 5933,33 грн., оскільки навіть за умови невиконання відповідачем обов’язку по створенню робочого місця для одного інваліда розмір санкцій повинен становити половину середньої річної плати одного працівника.
Як встановлено судом та підтверджується наданими доказами , відповідач є автотранспортним підприємством, якому Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті на період з 06.02.2005р. по 05.02.2010р. видана ліцензія Серія АБ № 229633 за видом діяльності : надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування, дозволений вид робіт –це внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів.
Відповідно до штатного розкладу та копій трудових книжок підприємство за штатом у 2005 році мало 15 працівників, з яких 9 посад водіїв.
Частиною 3 ст.19 Закону України «Про автомобільний транспорт»встановлено, що створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв.
Враховуючи викладене, виходячи з чисельності працюючих, крім водіїв, яка становила 6 осіб, відповідач не повинен був з початку 2005 року створювати робоче місце для працевлаштування інваліда. Такий обов’язок у нього виник лише з 22.06.2005р., після набрання чинності змін до статті 19 Закону – 875, відповідно до яких норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону.
Відповідач виконав обов’язок по створенню робочого місця для працевлаштування інваліда. Такий висновок випливає з аналізу норм чинного законодавства та доказів, наданих стороною у справі.
Так, пунктами 5, 10 Положення передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Також ст. 18 Закону 875 передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Обов’язки зазначених органів щодо працевлаштування інвалідів конкретизовані пунктами 11,12 Положення, згідно з якими місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають і можуть працювати, щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій та спеціальностей, подають службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів та ведуть інформаційний банк даних на інвалідів, які працюють і бажають працювати. Обов’язки щодо безпосереднього направлення інвалідів на підприємства для працевлаштування покладені на державну службу зайнятості.
Як зазначалося вище, відповідно до пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, зокрема, якщо воно введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Як підтверджується листом Семенівського районного центру зайнятості № 03/338 від 19.07.2006р., інвалідів, які б виявили бажання працювати в підприємстві у 2005 році не було, підприємство подавало звіти із зазначенням вакансії для одного інваліда.
Вказане також підтверджується копіями поданих до Семенівського районного центру зайнятості звітів форми № 3-ПН про наявність вільних вакантних місць та потребу в працівниках, якими в січні , лютому, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2005 року, підприємство повідомило центр про наявність посади механіка, яка може бути заміщена інвалідом.
Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області всупереч вимогам ст. 71 КАС України не довело те, що відповідач зі своєї вини не працевлаштував інвалідів. За таких обставин на підприємство не може бути покладена відповідальність за неналежне виконання своїх обов’язків щодо працевлаштування інвалідів органами, уповноваженими на це в силу Закону - 875.
Даний висновок відповідає висновку Верховного суду України з питання працевлаштування інвалідів, що міститься у постанові від 15.01.2003 р. № 4292/1-36, рішення якого є остаточним і оскарженню не підлягає.
За таких обставин у задоволенні позову має бути відмовлено повністю.
Керуючись ст.ст.94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. У позові відмовити повністю.
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова у повному обсязі складена 26 липня 2006 року.
Суддя М.В.Фесюра