У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 4 червня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Харкова від 6 лютого 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 17 квітня 2008 року щодо нього.

Цим вироком                     ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця колгоспу Дальнього Єсильського району Тургайської області Республіки Казахстан, раніше неодноразово судимого, останнього разу 04.07.05. за ч. ч. 1, 2 ст. 309 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого 08.11.07. умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 1 день,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України, і призначено йому за цим законом покарання 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_1 остаточно призначено 5 років позбавлення волі.

Прийнято рішення щодо судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 17 квітня 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено, доповнено кваліфікацію його дій ч. 2 ст. 15 КК України та постановлено вважати засудженим за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 цього Кодексу. В решті вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину за таких обставин.

29 листопада 2007 року, приблизно о 8 год. 30 хв., перебуваючи на території СП «Центральний ринок» по вул. Енгельса, 33 в м. Харкові біля торговельного контейнера № 238, діючи повторно, ОСОБА_1 таємно викрав з лотка підприємця ОСОБА_3 товари на суму 654 грн. та намагався зникнути. Не реагуючи на крик іншого продавця, яка помітила його дії, а також вимоги вантажника ОСОБА_2, який його затримав, ОСОБА_1 виривався, намагаючись відкрито заволодіти чужим майном, та при цьому висловлював погрози застосування фізичного насильства щодо ОСОБА_2 Однак, свій злочинний умисел не довів до кінця з незалежних від його волі причин, оскільки був затриманий працівниками міліції.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує, що потерпіла і свідки його обмовили, а кримінальну справу щодо нього сфабриковано. Даючи свій аналіз доказам у справі, зазначає, що його дії неправильно кваліфіковано судом як грабіж, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна, коли потерпіла ОСОБА_3 відволіклася, і під час його затримання ОСОБА_2 ніяких погроз на адресу останнього не висловлював, а, навпаки, просив вибачення. Стверджує, що вміст коробки з товаром, якою він заволодів, підмінили. Вказує, що при призначенні йому покарання суд не врахував стан його здоров'я, позитивну характеристику за місцем відбування останнього покарання та відсутність претензій будь-якого характеру з боку потерпілої. Просить перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 185 цього Кодексу.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Так, факту таємного заволодіння майном ОСОБА_3 ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не заперечує.

Під час досудового слідства та розгляду справи в суді ОСОБА_1 також визнавав цей факт.

Згідно з показаннями потерпілої ОСОБА_3 про викрадення у неї коробки з товаром її повідомила ОСОБА_4 Приблизно в п'яти метрах від її торговельного місця викрадача, яким виявився ОСОБА_1, затримав робочий ринку ОСОБА_2 і утримував його до прибуття працівників міліції. При цьому ОСОБА_1 погрожував ОСОБА_2 розправою за те, що той його затримав. При затриманні ОСОБА_1 було встановлено, що він викрав декілька банок з розчинною кавою та декілька блоків жувальної гумки загальною вартістю 654 грн.

Потерпілий ОСОБА_2 розповів, що допомагав реалізатору ОСОБА_4 розвантажувати товар, коли вона закричала, що невідомий викрав у ОСОБА_3 коробку з товаром. Приблизно в 5-7 метрах від торговельного місця ОСОБА_3 він наздогнав і зупинив викрадача, пропонуючи йому повернути товар, але той став погрожувати ОСОБА_2 фізичною розправою, якщо він його не відпустить, і намагався вирватись. Однак, в цей час на місце події прибули працівники міліції, які затримали злочинця разом з викраденим.

Як показав дільничний інспектор міліції Ленінського РВ ГУ МВС України в Харківській області свідок ОСОБА_5, коли він прибув на місце події, то побачив, що ОСОБА_2 утримує ОСОБА_1 Останній тримав у руках коробку, в якій були банки з розчинною кавою та блоки жувальної гумки. Він доставив ОСОБА_1 у відділ міліції, де у нього в присутності понятих було вилучено коробку з товаром, при цьому свідок ОСОБА_2 заявив, що ОСОБА_1 під час затримання погрожував йому розправою та вимагав відпустити.

За показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вони були присутні як поняті, коли у відділі міліції на Центральному ринку в м. Харкові у ОСОБА_1 було вилучено коробку, яка містила банки з кавою та декілька блоків жувальної гумки.

Відповідно до даних висновку судової товарознавчої експертизи загальна вартість викраденого у ОСОБА_3 товару - банок з кавою та блоків жувальної гумки, - становить 654 грн.

Крім зазначених доказів, обставини заволодіння ОСОБА_1 майном потерпілої ОСОБА_3 підтверджуються також даними протоколів огляду місця події, вилучення у ОСОБА_1 коробки з товаром, відтворення обстановки і обставин події, даними протоколів очних ставок за участю ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, а також іншими доказами у справі.

Вирішуючи питання про кваліфікацію дій ОСОБА_1 суд у мотивувальній частині вироку правильно зазначив, що спочатку, коли ОСОБА_1, скориставшись тим, що потерпіла ОСОБА_3 відволіклася, взяв у неї коробку з товаром, його дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, носили характер крадіжки. Але після того, як дії ОСОБА_1 було виявлено потерпілою та свідками і, незважаючи на це, продовжено ним з метою утримання майна, вони набули характеру відкритого викрадення чужого майна.

Дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України як замах на грабіж, вчинений повторно та поєднаний з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, кваліфіковано правильно.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, даних про його особу та конкретних обставин справи, в тому числі й тих, на які він посилається у своїй касаційній скарзі. 

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування або зміни постановлених у даній справі судових рішень, не виявлено.

Таким чином, підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у       ст. 384 КПК України, немає.

На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 відмовити.

Судді:

Селівон О.Ф.                   Гошовська Т.В.                    Скотарь А.М.