Справа № 22-ц-1940/2009р. Головуючий 1-ої інст. Вергун І.В.
Категорія: відшкодування шкоди Доповідач: Коростійова В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
21 травня 2009 року м. Харків
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді - Коростійової В.І.,
суддів - Кокоші В.В.,
Котелевець А.В.,
при секретарі - Єндовицькій І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 жовтня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства „Ізюмська пивоварна компанія” про відшкодування моральної шкоди , -
в с т а н о в и л а :
В червні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до закритого акціонерного товариства (далі ЗАТ) „Ізюмська пивоварна компанія” про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову посилалась на те, що працювала у відповідача на посаді обробника технологічних місткостей і тари варочно-бродильно-лагерної дільниці. Внаслідок впливу небезпечних умов праці, з вини відповідача, отримала професійне захворювання.
Згідно з висновком медико-соціальної комісії (далі МСЕК) від 31 січня 2007 року їй була вперше встановлена стійка втрата працездатності у зв'язку з професійним захворюванням з втратою 10% професійної працездатності.
16 січня 2008 року при повторному огляді МСЕК вона була визнана інвалідом ІІІ групи з втратою професійної працездатності - 30 %.
Посилаючись на те, що ушкодженням здоров`я та втратою працездатності відповідач спричинив їй моральну шкоду просила стягнути на її відшкодування 75 000 грн.
Відповідач, в особі свого представника, проти позову заперечував. При цьому посилався на відсутність вини ЗАТ „Ізюмська пивоварна компанія” в ушкодженні здоров`я ОСОБА_1. Крім того, на думку відповідача, моральна шкода ОСОБА_1. повинна відшкодовуватися за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 9 липня 2008 року, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ізюмському районі Харківської області, представник якої вважав, що на виконавчій дирекції Фонду соціального страхування не лежить обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 жовтня 2008 року ОСОБА_1. в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просе рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального права.
Відповідач та третя особа рішення суду не оскаржили. В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Відмовляючи ОСОБА_1. в позові про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров`я, суд першої інстанції виходив із того, що на спірні правовідносини поширюється Закон України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік”; п. 22 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” зупинено дію абзацу 4 ст. 1 п.п. „е” п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону.
Згідно із Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей, незалежно від часу настання страхового випадку, припиняється з 1 січня 2008 року. Підстав для відшкодування моральної шкоди роботодавцем немає.
Погодитись з таким висновком не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що ОСОБА_1, працюючи у відповідача - ЗАТ „Ізюмська пивоварна компанія”, отримала професійне захворювання. 31 січня 2007 року їй вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності 10%. 4 квітня 2007 року встановлена третя група інвалідності від професійного захворювання з 31 січня 2007 року. 16 січня 2008 року встановлена третя група інвалідності від професійного захворювання з втратою 30% професійної працездатності. 1 квітня 2009 року - третя група інвалідності від професійного захворювання з втратою професійної працездатності 50%.
Вказане підтверджується відповідними висновками медико-соціальних експертиз (а.с. 14, 93-95).
Встановлено також, що професійне захворювання у ОСОБА_1. виникло внаслідок небезпечних і шкідливих умов праці у відповідача, а саме - комплексу токсичних речовин та негативних метафакторів, що підтверджується чинним актом розслідування професійного захворювання від 9 січня 2007 року, який відповідач не оскаржував (а.с. 11-13).
Матеріальну шкоду, спричинену ОСОБА_1. ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, відшкодовує відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ізюмському районі Харківської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-І КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами і доповненнями) с удам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 2371 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З огляду на це судова колегія вважає, що відшкодовувати моральну шкоду позивачці, законні права якої порушено, повинен роботодавець на підставі ст. 237-І КЗпП України.
Зважаючи на стан здоров`я ОСОБА_1., судова колегія визнає причину пропуску нею тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України поважною, і на підставі ст. 234 КЗпП України поновлює їй цей строк.
При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, судова колегія виходить із того, що відповідач не забезпечив для ОСОБА_1. безпечні і нешкідливі умови праці, внаслідок чого вона отримала суттєве ушкодження здоров`я від професійного захворювання; тривалий час знаходилась на лікуванні; втратила 50 % професійної працездатності; визнана інвалідом третьої групи; за висновком лікаря-психотерапевта вищої категорії; отримала астено-невротичний синдром, що безумовно призвело до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Виходячи з наведеного та вимог розумності і справедливості судова колегія визначає розмір відшкодування ОСОБА_1. моральної шкоди - 10 000 грн.
Посилання представника відповідача на те, що спірні правовідносини регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності” - безпідставні.
Статтею 9 Закону України „Про охорону праці” встановлено, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності”.
Проте, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, згідно з п. 27 ст. 77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік”, п. 22 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки зупинено дію ст. 1 п.п. „є”, п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності”.
Крім того, із Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності” виключена ч. 3 ст. 34 згідно із Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V Про внесення змін до названого вище Закону.
Оскільки на час встановлення ОСОБА_1. вперше стійкої втрати працездатності і звернення до суду, Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату професійної працездатності” не було передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодувати потерпілому моральну шкоду, то така шкода повинна бути відшкодована власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем) на підставі ст. 237-І КЗпП України.
Безпідставними є і посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 не скористалася засобами індивідуального захисту, які знаходились на дільниці, оскільки сам відповідач не заперечував, що засоби індивідуального захисту особисто ОСОБА_1., як це передбачено ст. 10 Закону України „Про охорону праці”, ст. 163 КЗпП України, Положенням про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту не видавались і не обліковувались в особистій карті.
Посилання відповідача на обов'язковість встановлення факту спричинення моральної шкоди шляхом проведення експертизи протирічить ст. 237-І КЗпП України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 жовтня 2008 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства „Ізюмська пивоварна компанія” про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з закритого акціонерного товариства „Ізюмська пивоварна компанія” на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000 (десять тисяч) грн.
Стягнути з закритого акціонерного товариства „Ізюмська пивоварна компанія” на користь держави судовий збір в сумі 8 (вісім) грн. 50 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 37 (тридцять сім) грн. 50 коп.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя -
Судді -