ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
РІШЕННЯ
Іменем України
21.05.2009 | Справа №2-15/9999-2007 |
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Глінки, 63, ідентифікаційний код 31173285)
До відповідача Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим» (98400, АР Крим, Бахчисарайський р-н, с. Віліно, вул. Леніна, 128, ідентифікаційний код 03759754)
Про стягнення 13 812, 44 грн.
За зустрічним позовом Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим» (98400, АР Крим, Бахчисарайський р-н, с. Віліно, вул. Леніна, 128, ідентифікаційний код 03759754)
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Глінки, 63, ідентифікаційний код 31173285)
Про визнання договору недійсним
Суддя ГС АР Крим Іщенко І.А.
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача (відповідача за зустрічним позовом) – не з’явився
Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) – не з’явився
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим» про стягнення 13812, 44 грн., у тому числі 9983,61 грн. суму основного боргу, 3011,55 грн. суму інфляційних втрат, 817,28 грн. три відсотка річних.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 23.07.2007 р. позовна заява прийнята до розгляду, призначений розгляд справи № 2-25/9999-2007.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 12.11.2007 р. провадження у справі було зупинено до розгляду справи № 2-5/14610-2007.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 04.12.2008 р. провадження у справі було поновлено.
Резолюцією Заступника Голови Господарського суду АР Крим Тіткова С.Я. від 22.01.2009 р. у зв’язку з відпусткою судді Копилової О.Ю., справа № 2-25/9999-2007 була передана в провадження судді Господарського суду АР Крим І.А. Іщенко, справі привласнений номер № 2-15/9999-2007.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 23.01.2009 р. справа була прийнята у провадження судді ГС АР Крим І.А. Іщенко, призначений розгляд справи.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, мотивуючи тим, що в результаті укладення 04.10.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Агрофірма «Крим» договору про відступлення права вимоги, до останнього перейшло право вимагати від СЗАТ «Симиренко» виконання зобов’язань за договором № 42 від 10.06.2004 р., а у свою чергу відповідач повинен сплатити позивачу грошову суму в розмірі 9983,61 грн. Проте, відповідачем вказане зобов’язання не було виконано вчасно та в повному обсязі, що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості з Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством «Агрофірма «Крим» в примусовому порядку.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов, зазначає, що договір про відступлення права вимоги від 04.10.2004 р. був укладений без отримання відповідної згоди СЗАТ «Симиренко», що свідчить про його недійсність.
У судовому засіданні 11.09.2008 р. представник позивача надав заяву № 104 від 11.09.2008р. про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 9983, 61 грн. суми основного боргу, 7184, 51 грн. суми інфляційних витрат, 1171,77 грн. три відсотка річних.
Вказана заява прийнята судом до розгляду.
13.01.2009 р. до канцелярії господарського суду АР Крим від відповідача надійшла зустрічна позовна заява, в якій він просить суд визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 04.10.2004р.
Зустрічний позов Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим» мотивований тим, що спірний договір на думку підлягає під ознаки договору факторингу, що свідчить про його недійсність.
Ухвалою ГС АР Крим від 15.01.2009 р. зустрічна позовна заява прийнята до розгляду разом із первісним позовом.
У судовому засіданні 11.02.2009 р. представником відповідача за зустрічним позовом наданий відзив на зустрічний позов, в якому він проти позову заперечує.
У судовому засіданні 14.05.2009 р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний Берег» заявлено клопотання про застосування до зустрічних позовних вимог строку позовної давності.
Судом вказане клопотання було прийнято до розгляду.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви розгляд справи було продовжено.
Строк розгляду справи продовжений за клопотанням представників сторін на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ :
10.06.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (Продавець) та СЗАТ «Симиренко» (Покупець) був укладений договір № 42, згідно якого Продавець зобов’язується передати у власність Покупця нафтопродукти в асортименті (товар), а Покупець зобов’язується прийняти цей товар та оплатити його у відповідності до умов даного договору. (а.с. 8)
04.10.04 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (Первісний кредитор) та Сільськогосподарським ЗАТ «Агрофірма Крим» (Новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Сонячний берег» передає, а СЗАТ «Агрофрма Крим» приймає на себе право вимоги першого та становиться кредитором за договором № 42. (а.с. 15)
Згідно пункту 3 вказаного договору Первісний кредитор зобов’язується в строк два календарних дні з моменту підписання дійсного договору передати Новому кредитору всю інформацію та документацію по Договору № 42 від 10.06.2004 р. та змін до нього між Первісним кредитором та боржником, з яких витікають права вимоги, що є предметом дійсного договору.
На виконання вказаного пункту Договору позивач листом вих.. № 204 від 04.10.2004 р. направив відповідачу наступні документи: договір № 42 від 10.06.2004 р., видаткову накладну № 117 від 11.06.2004 р., довіреність серії ЯЗА № 866192 від 10.06.2004 р. (а.с. 17-20)
Згідно повідомлення про відступлення права вимоги від 06.10.04 № 51 ТОВ «Сонячний берег» надісланого на адресу СЗАТ «Симиренко» повідомлення про те, що згідно укладеного договору від 04.10.04 з СЗАТ «Агрофірмою «Крим» ТОВ «Сонячний берег» відступило останньому право вимоги за договором купівлі-продажу. Також повідомило про те, що з моменту отримання цього повідомлення СЗАТ «Агрофірма «Крим» є новим кредитором за договором купівлі-продажу № 42 від 10.06.04 р. та змін до нього.
Пунктом 5 Договору про відступлення права вимоги від 04.10.2004 р. передбачено, що у відповідності із зазначеним відступленням права вимоги Новий кредитор зобов’язується оплатити Первісному кредитору грошову суму коштів у розмірі 9983,61 грн. шляхом їх зарахування на банківський рахунок Первісного кредитора протягом 10 календарних днів з моменту підписання дійсного договору по реквізитам, зазначеним в дійсному договорі, або погасити заборгованість в іншій, в т.ч. вексельній формі.
Неналежне виконання відповідачем вказаного зобов’язання за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем у розмірі 9983,61 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.
Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків не пред’явлення такої вимоги.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Судом встановлено, що відповідач всупереч вимогам Договору та вимогам чинного законодавства зобов’язання за договором про відступлення права вимоги не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 9983,61, яка встановлена судом, належним чином підтверджена, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 7184,51 грн., 3% річних у розмірі 1171,77 грн.
Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим» за період з листопада 2004 р. по червень 2008 р. становить 7184,51 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.
Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 1171,77 грн. за період з 14.10.2004 р. по 11.09.2008 р., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим».
Щодо зустрічних позовних вимог Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.10.2004 р., укладеного з ТОВ «Сонячний берег», судом не вбачається обґрунтованих правових підстав для їх задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають з дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, які не передбачені цими актами, але аналогічно породжують цивільні права та обов'язки.
При цьому, у відповідності з частиною 2 вказаної норми підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є:
1) договори і інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів і інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) спричинення майнової (матеріального) і моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором.
Позовні вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що укладенням спірного договору про відступлення права вимоги порушені вимоги закону, оскільки вказаний договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, який згідно з законом віднесений до фінансових послуг і те, що особа, що має намір здійснювати фінансові послуги має набути статус фінустанови, не можуть бути прийняті судом як доказ недійсності вказаної угоди.
Позивач вважає, що на підставі порушення сторонами при укладанні договору вимог глави 73 Цивільного кодексу України «Факторинг», вказаний договір підлягає визнанню недійсним.
Так, згідно частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Тобто, договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) визначається як такий, що передбачає оплату клієнтом послуги, яку йому надає фактор.
Встановлення Цивільним кодексом положень щодо факторингу не виключає укладення договорів про відступлення грошової вимоги відповідно до загальних правил статей 512-518 Цивільного кодексу України.
До відносин щодо відступлення грошової вимоги без мети отримання прибутку статті 1077-1086 Цивільного кодексу України застосовуватись не можуть.
Статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг віднесено до фінансових послуг. Поняття фінансової послуги визначено в статті 1 Закону.
Згідно цієї статті фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Тобто в договорі факторингу плата встановлюється, зокрема, у вигляді винагороди за факторингові послуги або шляхом визначення ціни вимоги, що передається, у розмірі, меншому, ніж номінал вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи за спірною угодою до нового кредитора перейшло, зокрема право грошової вимоги, яке існувало на момент укладення договору, у номінальному розмірі 9983,62 гривень. Крім того у договорі від 04.10.2004 року не міститься жодної умови щодо платності здійснення відступлення права вимоги, а тому з урахуванням вищезазначеного доводи позивача про наявність у спірному договору ознак факторингу є хибними.
Крім того, відступлення права вимоги - це право (вимога), що належить кредиторові на підставі зобов'язання, яке може бути передане іншій особі. За загальним правилом, відступатися може будь-яке право (вимога), зокрема вимога поставити продукцію, надати які-небудь послуги тощо. Відповідно, за договором факторингу одна сторона передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
З наведеного зрозуміло, що норми про факторинг дублюють загальні положення про відступлення, врегульовані главою 47 Цивільного кодексу України, і відрізняються від них лише конкретизацією підстав передачі прав.
Згідно пункту 1 спірного Договору первісний кредитор ТОВ «Сонячний Берег» передає, а новий кредитор СЗАТ «Агрофірма «Крим») набуває права первісного кредитора та становиться кредитором за договором № 42 від 10.06.2004 року.
Таким чином фактично позивач набув всіх прав Продавця за договором № 42 від 10.06.2004 року. Право вимоги сплати вартості переданого продавцю товару входить до загального обсягу Права Продавця за договором купівлі-продажу.
Ця обставина також свідчить про відсутність у договорі про відступлення права вимоги від 04.10.2004 року ще однієї ознаки договору факторингу - передача лише права грошової вимоги.
Наявність вищезазначених ознак свідчить про наявність всіх підстав для регулювання правовідносин, що випливають із договору про відступлення права вимоги від 04.10.2004 року саме статтями 512-519 Цивільного кодексу України.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачений вичерпний перелік підстав та загальні умови визнання недійсним правочину. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).
В свою чергу стаття 203 Цивільного кодексу України, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Позивачем за зустрічною позовною заявою не доведено факту порушення відповідачами вимог, необхідних для визнання правочину недійсним в той час, як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.
Крім того, суд вважає необхідним звернути увагу на наступне.
За приписами статті 256 Цивільного процесуального кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Представник відповідача на підставі пункту 3 статті 267 Цивільного кодексу України заявив клопотання про застосування позовної давності при розгляді даної справи судом.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачу стало відомо про порушення його права 04.10.2004 р., саме в день укладення спірного договору.
Однак, позивач не скористався своїм правом звернення до суду за захистом свого порушеного права у межах встановленого законом строку.
Відповідно до пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким чином, у суду відсутні правові підстави для визнання його недійсним Договору відступлення права вимоги від 04.10.2004 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» та Сільськогосподарським ЗАТ «Агрофірма Крим».
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) відповідно до правил статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 33, 34, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Первісний позов задовольнити.
2. Стягнути з Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим» (98400, АР Крим, Бахчисарайський р-н, с. Віліно, вул. Леніна, 128, ідентифікаційний код 03759754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний берег» (95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Глінки, 63, ідентифікаційний код 31173285, р/р 26006011036000 у АКІБ «УкрСіббанк» м. Харків, МФО 351005) 9983,61 грн. заборгованості, 7184,51 грн. інфляційних втрат, 1171,77 грн. річних, 183,39 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. У зустрічному позові відмовити.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.