ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/219

05.06.09

За позовом            Заступника прокуратури Подільського району міста Києва в інтересах

                               держави в особі Київської міської ради

До                              Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма

                               «Мельпомена Лімітед»

Про                              визнання договору купівлі-продажу та державного акту на право  

                              власності недійсними,  повернення земельної ділянки

Суддя  ?Хрипун О.О.

Представники сторін:

Від Прокуратури                     не з’явилися

Від Позивача                          не з’явилися

Від Відповідача                      Сінельник К.Б. –предст.

Обставини  справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Заступника прокуратури Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 12.04.2007 земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30 загальною площею 0,0406 га (кадастровий номер 8000000000:85:419:0041), укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена Лімітед», та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку № 03-8-00032 від 21.06.2008; а також вимоги про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена Лімітед»повернути земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30 загальною площею 0,0406 га (кадастровий номер 8000000000:85:419:0041) Київській міській раді.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2008 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 12.04.2007 земельної ділянки за адресою:               м. Київ, вул. вул. Верхній Вал, 28-30 загальною площею 0,0406 га (кадастровий номер 8000000000:85:419:0041), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена Лімітед». Зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена Лімітед»повернути земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Верхній Вал,   28-30 загальною площею 0,0406 га (кадастровий номер 8000000000:85:419:0041) Київській міській раді. В частині визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку № 03-8-00032 від 21.06.2008 провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2008 рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2007 у справі № 3/219 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2009 справу прийнято до розгляду під № 3/219-32/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2009 провадження у справі                    № 3/219-32/20 зупинялось до остаточного вирішення спору у справі № 31/96.

За клопотанням Відповідача від 13.03.2009 провадження у справі № 3/219-32/20 поновлено у зв’язку з вирішенням спору у справі № 31/96-32/22, що розглядався Господарським судом міста Києва за позовом Заступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Подільської районної в м. Києві ради до Київської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена-Лімітед»- про визнання недійсним рішення Київської міської ради № 131/792 від 08.02.2007.

Під час нового розгляду прокуратура Подільського району міста Києва та Київська міська рада письмових пояснень по суті спору з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2008 до суду не надали, повноважних представників у судове засідання не направили, жодних заяв та клопотань від сторін до суду не надійшло.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з мотивів його необґрунтованості.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Тобто, єдиним органом, уповноваженим державою розпоряджатися землями в межах м. Києва до розмежування, є Київська міська рада.

Відповідно до частини першої статті 128 Земельного кодексу України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, і земель сільськогосподарського призначення, та комунальної власності провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно з частиною другої статті 128 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради, або державного органу приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. У заяві зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір.

Частиною третьою статті 128 Земельного Кодексу України встановлено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада, державний орган приватизації або центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови.

08.02.2007 Київською міською радою прийнято рішення № 131/792 «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Мельпомена-Лімітед»для реконструкції та обслуговування павільйону на вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі міста Києва», пунктом 3 якого вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Мельпомена-Лімітед»земельну ділянку площею 0,0406 га за 1 119 804,00 грн. для реконструкції та обслуговування павільйону на вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у Відповідача згідно з договором оренди земельної ділянки від 25.01.2002                           № 85-6-00022.

          На підставі зазначеного рішення 12.04.2007 між Позивачем та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, відповідно до умов якого Київська міська рада продала, а Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена-Лімітед»купила земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі м. Києва, загальною площею 0,0406 га, кадастровий номер 8000000000:85:419:0041.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За своєю правовою природою укладений між Позивачем та Відповідачем договір є договором купівлі-продажу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Як передбачено  частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності  (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України).

В частині 3 статті 203 Цивільного кодексу України зазначено, що волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір, який  підлягає  нотаріальному  посвідченню  або державній реєстрації, є укладеним з  моменту  його  нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення,  і державної  реєстрації  -  з  моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 132 Земельного кодексу угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Частиною 7 статті 128 Земельного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації.

Судом встановлено, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки  несільськогосподарського призначення від 12.04.2007 посвідчений дванадцятого квітня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 1143.

21.06.2007 на підставі рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 131/792 «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Мельпомена-Лімітед»для реконструкції та обслуговування павільйону на вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі міста Києва»та Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.04.2007 Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації Відповідачу виданий державний акт на право власності на земельну ділянку № 03-8-00032.

В ході розгляду спору у даній справі судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2009 у справі № 31/96-32/22 за позовом Заступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Подільської районної в місті Києві ради до Київської міської ради, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Мельпомена-Лімітед», про визнання недійсним рішення Київської міської ради № 131/792 від 08.02.2007 «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Мельпомена-Лімітед»для реконструкції та обслуговування павільйону на вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі міста Києва»в позові відмовлено. Зазначене рішення є чинним та набрало законної сили. При цьому суд зазначає, що вказаним рішенням було встановлено, що землі такого заповідника, як історико-архітектурний, яким у даній справі є «Стародавній Київ», законодавцем до земель історико-культурного призначення не віднесено, з огляду на що, порядок користування земель історико-культурного призначення до спірних правовідносин не застосовується. Таким чином вказаним рішенням були спростовані твердження Заступника прокуратури Подільського району міста Києва, що порушення порядку вилучення земельної ділянки, що є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, є підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки свідчить про відсутність вільного волевиявлення учасника спірного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Земельного кодексу України рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

З огляду на викладене, рішення Київської міської ради № 131/792 від 08.02.2007 «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Мельпомена-Лімітед»є дійсним та в силу положень чинного законодавства воно є достатньої підставою для укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки, що в даному випадку відбулось шляхом укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.04.2007 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена Лімітед».

Як встановлено матеріалами справи, при укладені 12.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена-Лімітед»та Київською міською радою договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення сторонами дотримано вимог чинного законодавства України щодо форми, змісту та способу укладення договорів, сторонами дотримано умови та порядок процедури підписання спірного договору, які встановлені для такого типу договорів, як Позивач, так і Відповідач, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та правоздатності, які обумовлені статутним документами сторін договору, право на купівлю земельною ділянки за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30 загальною площею 0,0406 га Відповідачем встановлено рішенням Господарського суду міста Києва, яким безпосередню підставу виникнення такого права –рішення Київської міської ради № 131/792 від  08.02.2007 –недійсним не визнано, то за таких обставин позовні вимоги про визнання  недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу від 12.04.2007 земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 28-30 загальною площею 0,0406 га (кадастровий номер 8000000000:85:419:0041), укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена Лімітед», є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом  або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Мельпомена Лімітед»повернути Київській міській раді земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал,  28-30 загальною площею 0,0406 га (кадастровий номер 8000000000:85:419:0041), оскільки і рішення Київської міської ради від 08.02.2007 № 131/792 «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі «Мельпомена-Лімітед» для реконструкції та обслуговування павільйону на вул. Верхній Вал, 28-30 у Подільському районі міста Києва», і Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12.04.2007 є дійсними та такими, що створюють юридичні права та обов’язки для сторін, а тому підстави для застосування реституції відсутні.

          Стосовно позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку № 03-8-00032 від 21.06.2007, виданого Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Порушення своїх прав та необхідність їх захисту, особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами.  

Згідно зі ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Крім того,  відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов‘язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Заявлені вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку не підлягають задоволенню, оскільки стаття 16 ЦК України не передбачає таких способів захисту цивільних прав та інтересів. При цьому суд зазначає, що оспорюваний акт не відноситься до актів органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, які породжують певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і мають обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження порушення його охоронюваних законом прав та інтересів внаслідок того, що Відповідачу було видано  Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації державний акт на право приватної власності на земельну ділянку № 03-8-00032 від 21.06.2007.

З урахуванням викладеного вище, судом вбачається, що підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку № 03-8-00032 від 21.06.2007, виданого Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, відсутні, оскільки Позивачем було вибрано засіб захисту порушеного права, який не відповідає законодавству.

У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009,                           № 01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України»вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанови Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732, де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Аналогічні питання порушені також і у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року»і п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року».

 З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи Заступника прокуратури Подільського району міста Києва  та Позивача суперечать наявним доказам та встановленим обставинам справи, тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Позивача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                             О.О.Хрипун  

Дата підписання рішення:09.06.2009