Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"06" грудня 2011 р.                                                                       № 2а- 9138/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О.

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.

за участі:

прокурора - Тузова Є.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка", Приватного акціонерного товариства Харківської книжкової фабрики "Глобус" Корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд стягнути з ТОВ «Побутелектротехніка» (відповідач-1) на користь ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» (відповідача-2) все отримане по угоді, а саме грошові кошти у розмірі 11 522 530,50 грн., стягнути з ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» на користь держави грошові кошти у розмірі 11 522 530,50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що правочин укладений ТОВ «Побутелектротехніка» з ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» не спричиняє реального настання правових наслідків та суперечить інтересам держави та суспільства. Вказаний факт був встановлений позивачем під час проведення невиїзної документальної позапланової перевірки ТОВ «Побутелектротехніка» з питань правильності визначення податку на прибуток та податку на додану вартість за період 01.04.2010-31.01.2011, про що складений акт перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939. Таким чином, позивач вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України усе одержане ТОВ «Побутелектротехніка» по угоді, а саме грошові кошти в розмірі 11 522 530,50 грн., повинно бути повернено ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія», а одержане останнім повинно бути стягнено в доход держави.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Прокурор, що вступив у справу за своєю ініціативою в порядку ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача-1, ТОВ «Побутелектротехніка», в судове засідання не з’явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, подав письмові заперечення проти позову разом із копіями документів в їх підтвердження, які просив залучити до матеріалів справи та заявив письмове клопотання про розгляд справи за його відсутністю. В запереченнях зазначив, що не погоджується з вимогами адміністративного позову і просив суд повністю відмовити в його задоволенні.

Таким чином, враховуючи клопотання відповідача-1 про розгляд справи за його відсутністю, суд вважає, за можливе розглянути справу без участі представника відповідача-1 за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача-2, ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія», у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що вимоги позивача є незаконними та безпідставними. Оскільки в позовній заяві не зазначено угоду, яка, на думку позивача, не спричинила реального настання правових наслідків, не наведено розрахунок суми стягнення в розмірі 11 522 530,50 грн., акт перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 складено позивачем з порушенням вимог закону, та повідомляє, що посадові особи відповідачів ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправної угоди з метою ухилитися від сплати податків або отримати необґрунтовану податкову вигоду з бюджету не притягались.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Як було встановлено судом в ході розгляду справи, підставою для подання позову стали висновки акту № 717/23-5/24136939 від 09.03.2011 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Побутелектротехніка» (арк. справи 8-55).

У висновках вказаного акту зазначено, що позивачем під час перевірки відповідача-1 були встановлені порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню та реалізації товарів, робіт, послуг за період з 01.04.2010 по 31.01.2011, відсутність об’єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР та порушення ст.3, ст.4, п.7.3., п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року зі змінами та доповненнями (в редакції, що діяла на момент вчинення порушення) та ст. ст. 185, 188, 192 Податкового Кодексу України. Вказані порушення виникли у зв’язку з неможливістю реального здійснення фінансово-господарських операцій відповідачем-1. За висновками вказаного акту, що підтверджено представником позивача в судовому засіданні, податкові повідомлення-рішення щодо нарахування податкових зобов’язань та штрафних санкцій відповідачу-1 податковим органом не приймались.

Аналізуючи наявність такої підстави позову, як акт перевірки № 717/23-5/24136939 від 09.03.2011 року, суд, у відповідності до приписів ч.3 ст. 2, ст.9, ч.4. ст. 11, ч.3 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з того, що необхідно з’ясувати наступні обставини: чи мав місце факт здійснення документальної перевірки результатів діяльності відповідача-1, чи була така перевірка проведена на підставі, в межах повноважень та у передбачений законом спосіб.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки встановлені в ст. 79 Податкового кодексу України. За вказаною статтею документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов’язкова.

Однією з обставин згідно з п.п. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, при наявності якої може проводитися документальна позапланова невиїзна перевірка, є те, що платник податків не надає пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 42.1 та п. 41.2 ст. 42 Кодексу документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та завірені печаткою відповідних органів. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

З наданих у судовому засіданні пояснень представника позивача вбачається, що позивачем направлявся запит №3909/10/18-018 від 25.02.2011 року про надання пояснень та їх документального підтвердження, приєднаний до матеріалів справи, який було повернуто 09.03.2011 року у зв’язку із неможливістю його вручення адресату.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний запит надсилався не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а за допомогою кур’єра ФОП ОСОБА_3, який повідомив позивача листом від 28.02.2011 року про неможливість доставки з причини відсутності отримувача за вказаною адресою, який приєднаний до матеріалів справи.

Відповідно до записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №8 від 23.12.2010 року та №9 від 03.03.2011 року, що підтверджено довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АЄ №149748, приєднаною до матеріалів справи, ТОВ «Побутелектротехніка» зареєстровано за адресою: 61024, АДРЕСА_1.

При цьому, згідно із вимогами Правил надання поштового зв’язку, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року, у разі коли адресат не з’явився за одержанням рекомендованих поштових відправлень, вказані відправлення вкладаються відповідно до картотеки «До запитання» або до абонементної скриньки адресата та повинні зберігатися на поштовому відділені протягом 30 днів (п. 110 та п. 116 Правил надання поштового зв’язку, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року).

Таким чином, суд вважає, що зазначений запит не був вручений відповідачу-1 у встановленому порядку, відповідно у відповідача-1 не було обов’язку відповідати на цей запит протягом 10 робочих днів, як того вимагає підпункт 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України.

Так само суд зазначає, що навіть з моменту складання запиту 25.02.2011 року станом на день призначення перевірки 09.03.2011 року минуло лише п’ять робочих днів.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про відсутність у позивача законних підстав для призначення позапланової невиїзної документальної перевірки, тому вважає, що висновки акту перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 є такими, що одержані з порушенням закону.

Аналогічну правову оцінку акту перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 надано і в постанові Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 року у справі № 2а 3961/11/2070 та в постанові Київського районного суду м. Харкова від 17.06.2011 року у справі № 3 3456/11/17, які набрали законної сили, в яких зокрема зазначено, що:

- рішення про проведення перевірки ТОВ «Побутелектротехніка» було прийнято ДПІ у Київському районі м. Харкова за відсутності передбачених законом підстав;

- реалізація управлінської функції ДПІ у Київському районі м. Харкова відбулась за відсутності законних підстав;

- спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах ДПІ у Київському районі м. Харкова та в документах обов’язкової податкової звітності;

- відомості первинних документів ТОВ «Побутелектротехніка», а також дані розрахункових документів ТОВ «Побутелектротехніка», ДПІ у Київському районі м. Харкова в ході проведення документальної невиїзної перевірки не досліджувались;

- правомірність та обґрунтованість суджень ДПІ у Київському районі м. Харкова, які викладені в акті перевірки № 717/23-5/24136939 від 09.03.2011 року, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду;

- акт перевірки № 717/23-5/24136939 від 09.03.2011 року не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діях ТОВ «Побутелектротехніка» обставин, котрі передбачені ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ № 9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Щодо висновків акту перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 про порушення відповідачем-1 ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абзацом 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачені правовідносини з приводу нікчемності правочинів, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

З акту перевірки № 717/23-5/24136939 від 09.03.2011 року вбачається, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності відповідачів обставин, котрі передбачені ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Позивачем не надано доказів наявності вини у відповідачів, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, в ході перевірки для доведення нікчемності укладених угод відповідачем-1 використовувалася виключно інформація баз даних ДПС. Інших обставин, які б додатково свідчили б про наявність делікту (безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, протиправний характер діяльності відповідача-1 та відповідача-2, що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо) під час перевірки, яку проводили представники позивача, встановлено не було, тому надати суду будь-які інші докази, що свідчили про те, що угоди, які вчиняли відповідачі не спричиняють реального настання правових наслідків, суперечать інтересам держави та суспільства він не може.

Через те, що позивач свої позовні вимоги обґрунтовує виключно висновками акту перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 та не надає суду інших доказів, які б свідчили про правомірність заявлених позовних вимог, то суд приходить до висновку про те, що позивач не довів суду обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Крім того, представник позивача не зміг надати інформацію саме який правочин або правочини, на думку ДПІ, є нікчемними. Отже, позивач не лише не довів нікчемності угоди як підстави для стягнення в дохід держави всього отриманого за нею, а ще і не зазначив ані дати такої угоди, ані її сторін, ані її характеру, предмету та умов, обставин укладення, тощо.

Фактично позивач просить застосувати наслідки нікчемності не до конкретних правочинів, а стягнути в дохід держави суму загального обсягу господарських операцій, які були здійснені відповідачами за певний проміжок часу, при цьому не конкретизуючи зміст їхніх господарських зобов’язань.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок – застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту. Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов’язкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного діяння, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник.

Позивач не надав суду доказів того, що посадові особи відповідачів притягались до кримінальної або до адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправного правочину з метою ухилитися від сплати податків або отримати безпідставну податкову вигоду з бюджету, а також доказів визнання недійсними укладених угод між відповідачами.

Суд вважає, що позивач не довів наявність умислу у діях відповідачів на отримання незаконного результату, а також протиріччя правочину публічно-правовим актам держави.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача є неправомірними та необґрунтованим, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка", Приватного акціонерного товариства Харківської книжкової фабрики "Глобус" Корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" про стягнення суми - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 09.12.2011 року.

Суддя                                                                                           Піскун В.О.