Ухвала
іменем україни
21 жовтня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гончара В.П.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П.,
Карпенко С.О., Остапчука Д.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 січня 2003 року ОСОБА_5 позичила у нього 50 000 грн, що підтверджується розпискою та зобов'язалася повернути їх до 31 грудня 2005 року або, в разі неповернення боргу, переоформити на нього земельну ділянку площею 4,38 га, що належить їй на праві власності. Посилаючись на те, що позичальник у встановлений у розписці термін грошові кошти не повернула, а 30 липня 2013 року скасувала заповіт на його ім'я на земельну ділянку, просив суд стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики у сумі 50 000 грн.
У лютому 2014 року ОСОБА_5 пред'явила зустрічний позов, у якому просила визнати розписку від 29 січня 2003 року недійсною, оскільки фактично грошові кошти ОСОБА_3 їй не передавав.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в розмірі 50 000 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а зустрічний позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України <nau://ukr\1618-15|st324> підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконала свої зобов'язання за договором позики та не повернула кошти у визначений договором строк. Крім того, місцевий суд зазначив, що причини пропуску ОСОБА_3 позовної давності є поважними.
Апеляційний суд погодився із такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом у січні 2014 року, після того як йому стало відомо про скасування заповіту, що відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦПК слід визнати поважною причиною пропуску позовної давності.
Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 313 ЦПК України <nau://ukr/1618-15|st313/> справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справ судом першої інстанції, за результатами якого апеляційний суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і гл. 7 розд. ІІІ цього Кодексу.
За змістом ухвала суду апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 315 ЦПК України <nau://ukr/1618-15|st315/>. Зокрема, у ній повинні бути зазначені мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте, зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає. Суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги; не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення; не навів достатніх мотивів прийнятого ним рішення; не зазначив обставини, якими б спростовувалися доводи апеляційної скарги.
Судами установлено, що 29 січня 2003 року ОСОБА_4 взяла в борг у ОСОБА_3 50 000 грн, які зобов'язалася повернути до 31 грудня 2005 року, що підтверджується розпискою.
У разі неповернення ОСОБА_4 зобов'язалася переоформити на ім'я ОСОБА_3 належну їй на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,38 га, що розташована на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.
Згідно заповіту від 29 січня 2003 року ОСОБА_4 заповіла зазначену земельну ділянку ОСОБА_3
30 липня 2013 року ОСОБА_4 скасувала заповіт від 29 січня 2003 року.
Згідно із ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справ, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст. 256 ЦК України <nau://ukr\435-15|st256>, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України <nau://ukr\435-15|st267>).
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України <nau://ukr\435-15|st267>, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до ст. 253 ЦК України <nau://ukr\435-15|st253> перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України <nau://ukr\435-15|st261>).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України <nau://ukr\435-15|st261>).
Апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212 <nau://ukr\1618-15|st212> -214 <nau://ukr\1618-15|st214>, 316 ЦПК України <nau://ukr\1618-15|st316> обставини справи з'ясував неповно, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; визнаючи факт скасування відповідачем заповіту поважною причиною пропущення ОСОБА_3 позовної давності, не врахував, що строк дії договору позики, який оформлено у вигляді розписки, встановлено до 31 грудня 2005 року, а заповіт, який було складено відповідачкою на ім'я позивача, є окремим правочином, не пов'язаним із договором позики, посилання на нього у розписці відсутнє; позивач знав про порушення свого права з 31 грудня 2005 року, проте не надав належних та допустимих доказів, що він звертався до позивачки за його захистом в межах позовної давності та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову. Крім того, не застосовуючи наслідки спливу позовної давності за заявою відповідача та визнаючи поважними причини пропущення позовної давності, суд у порушення вимог ст.ст. 10, 11 ЦПК України не звернув уваги на те, що позивач такі причини в позовній заяві не наводив та не звертався із відповідним клопотанням до суду.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України <nau://ukr\1618-15|st213> щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України <nau://ukr\1618-15|st338> є підставою для її скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.П. Гончар Головуючий
Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко Д.О. Остапчук Судді: В.І. Амелін