02.06.2011
< копія >
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2011 р. Справа № 2а-10566/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Чорної В.В.
при секретарі судового засідання Молчановій В.В.
за участі представників сторін:
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоріс ЛТД»до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про скасування рішення, та зобов’язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
27 серпня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лоріс ЛТД»(далі –ТОВ «Лоріс ЛТД») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська (далі –ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська), оформлене листом № 18506/10/28-2 від 16.07.2010 р., та зобов’язати ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська прийняти податкову звітність ТОВ «Лоріс ЛТД»з податку на додану вартість за червень 2010 року, в якості податкової декларації без застосування штрафних санкцій (а.с. 3 –7).
В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначив, що ТОВ «Лоріс ЛТД»у строки, встановлені законодавством, направило до податкового органу рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року, додатки № 2, № 3, № 5 до декларації з податку на додану вартість, а також реєстр отриманих та виданих податкових накладних. Проте, ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська листом від 16.07.2010 р. № 18506/10/28-2 повідомила позивача про неприйняття надісланої поштою декларації як податкової звітності, оскільки при її заповненні підприємством було порушено загальні вимоги оформлення документів податкової звітності, а саме, в декларації присутні виправлення. При цьому, податковим органом не було зазначено, які саме порушення допущено платником податків при заповненні податкової декларації, та які обставини є підставою для невизнання декларації як податкової звітності. Враховуючи, що у відповідності до абз. 5 п. 4.1.2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкова декларація, подана платниками податків до податкового органу, може бути не визнана як податкова звітність лише у трьох випадках, перелік яких є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню, а також, що прийняття і облік податкової звітності (в тому числі, заповненої з помилками) –це обов’язок, а не право податкового органу, позивач вважає дії відповідача незаконними та такими, що порушують його права, тому звернувся до суду із зазначеним позовом.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково зазначив, що підприємством подавалася декларація за червень 2010 р., яка не містила жодних виправлень показників, а тому вважає, що податковим органом з метою неприйняття декларації підприємства та накладення в подальшому штрафних санкцій за її несвоєчасне подання, самостійно, з використанням коректору, виправлено показники в рядку «Обсяги поставки», які до того ж відповідають дійсним показникам підприємства. Тобто, зазначене виправлення –це лише формальний привід не прийняти декларацію як податкову звітність.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що всупереч п.п. 3.3 Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 р. за № 250/2054, п.п. 4.3, п.п. 4.5 Наказу ДПА України від 31.12.2008 р. № 827 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп’ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України», ТОВ «Лоріс ЛТД»подало податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року з виправленнями, зокрема, у рядках 1, 5, 5.1 Розділу І «Податкові зобов’язання»наявні виправлення в сумах обсягу поставки (без ПДВ) (Колонка А). З цих підстав, зазначена декларація не була визнана податковим органом як податкова звітність.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
09.07.2010 р. ТОВ «Лоріс ЛТД»надіслало поштою на адресу ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року, а також додатки № 2, № 3, № 5 до неї, та реєстр отриманих та виданих податкових накладних. Вказані документи направлено поштою з повідомленням про вручення та описом вкладення, що підтверджується наданими позивачем документами (а.с. 39).
Згідно поштового повідомлення про вручення, зазначені документи отримані відповідачем 14.07.2010 р. (а.с. 38).
Листом № 18566/10/28-2 від 16.07.2010 р. ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська повідомила ТОВ «Лоріс ЛТД»про невизнання поданої ним декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року як податкової звітності, з посиланням на порушення загальних вимог оформлення документів податкової звітності, зокрема, наявність в декларації виправлень. У зв’язку з цим, підприємству запропоновано подати до ДПІ декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року, оформлену згідно чинного законодавства (а.с. 40).
Не погодившись з діями податкового органу, ТОВ «Лоріс ЛТД»звернулось до суду із зазначеним адміністративним позовом.
При вирішенні спору, суд застосовує законодавство, що діяло на час виникнення спірних правовідносин (на час подання звітності), та виходить з наступного.
Відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-III (далі –Закон № 2181), податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Форма податкової декларації (розрахунку) встановлюється центральним (керівним) органом контролюючого органу за узгодженням з Комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики (п.п. «ї»п.п. 4.4.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181).
Згідно п.п. 4.1.2. п. 4.1. ст. 4 Закону № 2181, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 5 п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 вищезазначеного Закону, податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.
Таким чином, з вищенаведеної правової норми вбачається, що можливою підставою невизнання податкової декларації податковою звітністю є заповнення декларації всупереч встановленим правилам не у будь-якому випадку порушення цих правил, а лише за умови: не зазначення у декларації обов'язкових реквізитів, не підписання її відповідними посадовими особами, не скріплення печаткою підприємства.
Аналогічні вимоги до обов'язкового прийняття податкової звітності встановлені і п. 4.2 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008 року № 827 (далі - Методичні рекомендації).
Проте, відповідно до п.п. 4.5 Методичних рекомендацій, в разі, якщо надана органу ДПС платником податків податкова звітність заповнена ним з порушенням правил, зазначених у затвердженому порядку заповнення, то вона може бути не визнана таким органом як податкова декларація, якщо: у ній не зазначено обов'язкових реквізитів або не проставлено прочерк у показниках, які не заповнюються; її не підписано відповідними посадовими особами (факсиміле не дозволяється); не скріплено печаткою платника податків; відсутні обов'язкові додатки до податкової звітності, передбачені порядком заповнення відповідної звітності; неможливо прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом або іншою рідиною, потерті); наявні порвані аркуші, підчищення, помарки, виправлення, дописки і закреслювання; подана ксерокопія звітних документів; звітність з податку на додану вартість, подана неплатником ПДВ.
У таких випадках працівники структурного підрозділу ОДПС, до функцій якого належить приймання податкової звітності, в усній формі попереджають платника податків про виявлені недоліки і право невизнання органом ДПС такої податкової звітності відповідно до норм Закону № 2181. Якщо платник податків наполягає на прийнятті звітності, то звітність приймається, реєструється та разом зі службовою запискою передається до галузевого підрозділу для подальшого зберігання у звітній частині особової справи платника. На примірнику, що залишається у платника податків, проставляється штамп «отримано, попереджено про можливість невизнання». Структурним підрозділом ОДПС, до функцій якого належить приймання податкової звітності у триденний термін від дня отримання звітності (але не пізніше наступного дня від граничного строку подання), надсилається платнику податків повідомлення про невизнання ОДПС податкової звітності як податкової декларації із зазначенням підстав неприйняття та пропозицією надати нову податкову декларацію, оформлену належним чином (пп. 4.1.3 п. 4.1 ст.4 Закону 2181).
Таким чином, пункт 4.5 Методичних рекомендацій розширює перелік підстав невизнання податкової звітності, передбачений п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181- III, та встановлює нову правову норму, що зачіпає права, свободи й законні інтереси платників податків.
Необхідно зазначити, що Методичні рекомендації не є нормативно-правовим актом в розумінні закону, не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а за своєю природою носять рекомендаційний, роз'яснювальний та інформаційний характер, а отже не можуть встановлювати, змінювати чи припиняти норми права.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
За таких обставин, суд доходить висновку, що саме положення Закону № 2181-ІІІ, які містять вичерпний перелік підстав, за яких податкова декларація може бути не визнана як податкова звітність, підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Крім цього, відповідно до п 3.3 розділу 3 Порядку заповнення та подання декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997 р. (із подальшими змінами), декларація заповнюється таким чином, щоб забезпечити збереження записів у ній та вільне читання тексту (цифр) протягом установленого строку зберігання звітності. Декларація може бути заповнена від руки чорнильною чи кульковою ручкою або віддрукована (заповнення олівцем не допускається), без виправлень і помарок; у рядках, де відсутні дані для заповнення, має бути проставлений прочерк.
Відповідно до п. 3.4 Порядку, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до абз. 3 підпункту 4.4.2 пункту 4.4. статті 4 Закону України № 2181, форми обов'язкової податкової звітності (податкові декларації чи податкові розрахунки), визначені центральним (керівним) органом контролюючого органу, повинні відповідати нормам та змісту відповідного податку, збору (обов'язкового платежу). Платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звітності, визначена центральним (керівним) органом контролюючого органу, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам закону з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Такий звіт за іншою формою подається разом із поясненням мотивів його складення.
В судовому засіданні досліджено оригінал декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року ТОВ «Лоріс-ЛТД», та додатки до неї № 2, № 3, № 5, з відміткою відповідача про їх отримання 14.07.2010 р. (а.с. 80 –84).
При цьому, судом встановлено, що всі обов’язкові реквізити даної декларації та додатків до неї заповнені, декларація скріплена печаткою підприємства та підписом його посадової особи. Проте, на першій сторінці декларації у рядках 1, 5, 5.1 розділу 1 «Податкові зобов’язання» міститься виправлення показника «Обсяги поставки (без ПДВ) (колонка А): після нанесення шару коректора на віддруковані показники зазначених рядків, нанесена кульковою ручкою цифра «3»у цифровому показнику «17 839»(а.с. 80).
Вказаний «виправлений»показник відповідає дійсному показнику підприємства, що підтверджується примірником декларації з податку на додану вартість за червень 2010 р. платника - ТОВ «Лоріс-ЛТД», копія якої надана до справи (а.с. 29 –37).
Слід також зазначити, що «виправлений»показник «17 839»повністю відповідає показнику, вказаному у додатку 5 до декларації з ПДВ –«Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»в аналогічній графі «Обсяг поставки (без ПДВ) (а.с. 82).
Також, відповідно до п. 3.28 розділу 3 Положення про адміністративно-господарський відділ ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська, затвердженого 24.07.2008 р. керівником податкового органу, посадові особи вказаного відділу відповідають за прийом, реєстрацію, ведення обліку, зберігання документів та їх доставку (а.с. 85 –87).
Згідно п. 3.1, п. 3.2 розділу 3 «Посадові обов’язки»Посадової інструкції головного спеціаліста адміністративно-господарського відділу ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська, зазначена посадова особа зобов’язана приймати вхідну кореспонденцію від кур’єрів, поштових службовців, платників податків –юридичних та фізичних осіб, громадян, підприємств та установ; перевіряти правильність оформлення вхідної кореспонденції, наявність додатків, цілісність вкладень, складати акти у випадку пошкодження кореспонденції чи недостачі вкладень, а також документів «Для службового користування»(а.с. 88 –93).
Отже, в разі неналежного оформлення вхідної кореспонденції, її пошкодження тощо, мав бути складений акт працівником канцелярії, відповідальним за прийом вхідної кореспонденції.
Зазначені документи відповідачем на вимогу суду надані не були.
Отже, відповідач не довів, що декларація з податку на додану вартість ТОВ «Лоріс ЛТД»за червень 2010 р. дійсно надійшла до податкового органу з виправленнями рядків 1, 5, 5.1 Розділу І «Податкові зобов’язання»в сумах обсягу поставки, а з досліджених в судовому засіданні документів зазначені обставини не вбачаються.
Крім того, навіть якщо б відповідачем було доведено наявність виправлень у рядках 1, 5, 5.1 Розділу І «Податкові зобов’язання» в сумах обсягу поставки (без ПДВ) (Колонка А), зазначені виправлення не є підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю, у відповідності до вимог абз. 5 п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України № 2181, оскільки не перешкоджають відображенню податкових показників, а подана позивачем декларація містить обов’язкові реквізити, підписана відповідною посадовою особою та скріплена печаткою підприємства.
Таким чином, відповідач не мав правових підстав для невизнання податкової декларації позивача з ПДВ за червень 2010 р. податковою звітністю, та зобов’язаний був прийняти її до обліку.
Отже, позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача прийняти декларацію з ПДВ позивача за червень 2010 р. як податкову звітність, є такими, що підлягають задоволенню.
З метою повного захисту прав позивача, відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог, заявлених ТОВ «Лоріс ЛТД», виходячи з наступного.
Позивачем фактично оскаржуються дії ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська, які виразилися у відмові прийняти до обліку як податкову звітність декларацію позивача з податку на додану вартість за червень 2010 року, та знайшли вираження в листі відповідача № 18506/10/28-2 від 16.07.2010 р., яким позивача повідомлено про неприйняття його декларації, та запропоновано подати нову.
Проте, серед позовних вимог зазначена вимога відсутня.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративного суду поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини справи, викладені вище, суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська щодо невизнання декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоріс ЛТД»за червень 2010 року як податкової звітності.
Натомість, вимоги позивача про скасування рішення відповідача, оформлене листом № 18506/10/28-2 від 16.07.2010 р., задоволенню не підлягають, оскільки вказаний лист не є рішенням суб’єкта владних повноважень в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України. В даному випадку, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов’язання відповідача прийняти до обліку як податкову звітність декларацію з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоріс ЛТД»за червень 2010 року.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп. підлягає компенсації з Державного бюджету України.
Що стосується понесених позивачем витрат в сумі 3 000 грн., що пов’язані з оплатою послуг адвоката ОСОБА_1, суд приходить до висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
В даному випадку, надання позивачу послуг з правової допомоги адвокатом ОСОБА_1 не є безоплатною правовою допомогою у випадках, передбачених Законом.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»№ 590 від 27.04.2006 р. встановлено граничні витрати по сплаті компенсації за правову допомогу.
Так, зазначеною Постановою передбачено граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, і яка не є суб’єктом владних повноважень, в розмірі 40% та 5% розміру мінімальної заробітної плати, в залежності від того, компенсуються ці витрати за рахунок суб’єкта владних повноважень, чи за рахунок держави, у випадках, передбачених чинним законодавством.
Позивач визначив розмір понесених ним витрат на послуги в галузі права, надані адвокатом ОСОБА_1, в сумі 3 000 грн.
Водночас, зазначена сума не відповідає встановленим граничним розмірам компенсації таких витрат, не підтверджена документально (відсутні акти виконаних робіт, або інші документи, які б свідчили про витрачений адвокатом час на консультації, складання позовної заяви, участь у судових засіданнях, тощо). Крім того, позивачем не визначено, за рахунок суб’єкта владних повноважень, чи за рахунок держави, підлягає компенсації вказана сума. Отже, підстави для її стягнення на користь позивача –відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 122, 160-162, 167 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоріс ЛТД»–задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська щодо невизнання декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоріс ЛТД» за червень 2010 року як податкової звітності.
Зобов’язати Державну податкову інспекцію у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська прийняти до обліку як податкову звітність декларацію з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоріс ЛТД» за червень 2010 року.
В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоріс ЛТД»витрати по сплаті судового збору в сумі 3 грн. 40 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений 06.06.2011 року.
Суддя В.В.Чорна