13.07.2011
< копія >
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2011 р. Справа № 2а-10938/10/0470
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чорна В.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
ВСТАНОВИВ :
07 вересня 2010 р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції в сумі 3 990 грн. 91 коп. за невиконання у 2009 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, та пеню в сумі 134 грн. 40 коп. за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», фізична особа-підприємець ОСОБА_1 при середньообліковій чисельності штатних працівників –11 осіб, повинна була створити у 2009 році 1 робоче місце, на яке працевлаштувати інваліда. Відповідач не виконав зазначений норматив, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв’язку з чим зобов’язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 3 990 грн. 91 коп., виходячи з половини розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника, та пеню, нараховану на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій, в сумі 134 грн. 40 коп., за несвоєчасну їх сплату. В добровільному порядку відповідач не сплачує суму заборгованості, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.
В судове засідання 24.06.2011 р. сторони не з’явились.
Позивач надіслав заяву про розгляд даної справи в порядку письмового провадження, та повідомив суд про підтримання позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 надала заперечення проти адміністративного позову, а в судовому засіданні 01.03.2011 р. –особисті пояснення по суті спору, в яких зазначила, що її вина у невиконані нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році відсутня, оскільки всі передбачені законом заходи для належного виконання цього обов’язку, нею вжито. Зокрема, нею було створено одне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда за посадою «продавець продовольчих товарів», про що щомісяця подавалася звітність за формою 3-ПН до Тернівського районного центру зайнятості м. Кривого Рогу. Проте, жодна особа на заявлену вакансію центром зайнятості направлена не була, самостійно інваліди для працевлаштування до неї також не зверталися, відмов у працевлаштуванні з її боку також не було. З урахуванням зазначених обставин, просить відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.
У відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України, розгляд справи завершено в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та чинне законодавство, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально –економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менш, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов’язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
При цьому, обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частини ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Судом встановлено і не заперечується сторонами, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємець, який в своїй діяльності використовує найману працю.
Згідно форми 10-ПІ «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів»за 2009 рік, що 26.02.2010 р. наданий відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників підприємця ОСОБА_1 у 2009 році становила 11 осіб.
Відповідно, чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 1 особу, що було підтверджено висновками акту планової невиїзної перевірки відповідача (акт № 132 від 06.04.2010 р.).
Проте, у 2009 р. до середньооблікової чисельності штатних працівників фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 особи, яким встановлена інвалідність, не входили.
Отже, формально вбачається факт невиконання ОСОБА_1 нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Разом з тим, із звітів відповідача, поданих до Тернівського районного центру зайнятості м. Кривого Рогу за формою статистичної звітності № 3-ПН, та долучених до матеріалів справи, вбачається, що ФОП ОСОБА_1 у 2009 році інформувала центр зайнятості про наявність вільного робочого місця за посадою «продавець продовольчих товарів», та про потребу у направленні їй інвалідів для працевлаштування на вказану посаду.
Зазначені звіти подавалися щомісячно, зокрема: 08 січня, 04 лютого, 10 березня, 06 квітня, 13 травня, 02 червня, 06 липня, 05 серпня, 08 вересня, 08 жовтня, 05 листопада, 02 грудня 2009 року, тощо.
Вказана інформація є достовірною, оскільки разом із копіями звітів 3-ПН надана на запит суду безпосередньо Тернівським районним центром зайнятості м. Кривого Рогу 17.03.2011 р. за вих. № 440.
Відповідно до абз. 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-XII від 01.03.1991 р., підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Таким чином, зазначеними нормами конкретизовано передбачений статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»обов’язок підприємств надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, в частині подання такої інформації за встановленою формою, а також в частині періодичності її надання.
Відповідачем звітність за формою № 3-ПН до центру зайнятості протягом 2009 року подавалася за встановленою формою, та регулярно.
Судом встановлено, що центром зайнятості інваліди для працевлаштування за заявленою ФОП ОСОБА_1 вакансією не направлялися, так само, не мали місця факти безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови підприємцем у працевлаштуванні інвалідів, центром зайнятості не зафіксовано.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, вставлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Згідно ч.1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб’єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками.
Згідно ст. 18 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
В силу ч. 3 ст. 18 цього Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Отже, за відсутності даних про відмову інваліду у прийнятті на роботу, не виникає підстав для застосування фінансових санкцій.
Судом встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, зокрема, нею створено робоче місце для інваліда, своєчасно надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для організації працевлаштування інвалідів, своєчасно подавалися звіти Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Натомість, доказів того, що ФОП ОСОБА_1 відмовляла інвалідам у прийнятті на роботу, позивачем не надано.
Відповідно, у суду немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році, та, відповідно, пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій, задоволенню не підлягають.
Керуючись ч. 6 ст. 128, ст.ст. 160-162, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя В.В.Чорна