Апеляційний суд Харківської області

м. Харків, пл. Руднєва, 36, 61050, (057) 751-88-71

Справа № 22-ц-4299/2010 р. Головуючий 1 –ї інст. ОСОБА_1

Категорія- соціальні правовідносини Доповідач -Зазулинська Т.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого – ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

суддів - ТАБАЧНОЇ Н.Г., ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.

при секретарі - Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Харкова на постанову Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 17 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Харкова про поновлення строку звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як «дитині війни», -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом.

Зазначала, що має правовий статус дитини війни. Відповідно до Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон № 2195-IV) їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком, але відповідач не здійснює їй цих виплат.

Посилаючись на вказані обставини, просила поновити строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права за період з 01.01.2006 до 31.12.2008 року та зобов’язати управління Пенсійного фонду України (далі – УПФУ) в Орджонікідзевському районі міста Харкова нарахувати їй недоплачену як « дитині війни» соціальну допомогу за вказаний період.

Справу просила розглянути без її участі.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Розгляд справи здійснено за правилами Кодексу адміністративного судочинства України у порядку письмового провадження.

Постановою Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 26 жовтня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова по невиконанню за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року приписів статті 6 Закону України „ Про соціальний захист дітей війни”, яка призвела до порушення права на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії за вказані періоди.

Зобов»язано УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 ЗУ „ Про загальнообов”язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.

Ухвалою судової колегії апеляційного суду від 30 квітня 2010 року УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова поновлено строк на апеляційне оскарження вказаної постанови суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2. відмовити.

Позивач постанову суду не оскаржила, письмових заперечень на апеляційну скаргу не надала.

Апеляційна скарга прийнята до розгляду апеляційним судом Харківської області і розглядається за правилами ЦПК України відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VI, який набрав чинності 10 березня 2010 року.

Перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги судова колегія доходить висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Справа розглянута судом першої інстанції з дотриманням процесуальних норм КАС України, діючих на час її розгляду.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 відповідно до Закону № 2195-IV має правовий статус дитини війни, що відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі – Закон № 489-V) дію ст. 6 Закону № 2195-IV зупинено на 2007 рік з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону № 489-V визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 9 липня по 31 грудня 2007 року дія ст. 6 Закону № 2195-IV не була зупинена.

Згідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується у підвищеному розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Зазначені рішення Конституційного Суду України є остаточнимм, обов’язковими до виконання на всій території України, і такими, що мають преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Таким чином, з 22 травня по 31 грудня 2008 року діяла ст. 6 Закону № 2195-IV, у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції підставно виходив із того, що УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачу відповідні нарахування за періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року і з 22 травня по 31 грудня 2008 року, але на порушення вказаної норми, таких нарахувань не проводило. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що розрахунок щомісячного підвищення необхідно проводити з визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Доводи апеляційної скарги про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-IV на висновки суду не впливають.

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Безпідставними є і посилання в апеляційній скарзі на постанову Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою встановлено, що зазначене вище підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня 2008 року – 48 грн. 10 коп., з 1 липня 2008 року – 48 грн. 20 коп., з 1 жовтня 2008 року – 49 грн. 80 коп.

Відповідно до положень ст. ст. 3, 6 Закону № 2195-IV встановлено конкретний розмір державної соціальної гарантії дітям війни у вигляді підвищення на 30 % від мінімальної пенсії за віком та передбачено, що соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на пріоритетність законів над підзаконними актами, суд підставно застосував дію Закону № 2195-IV, а не зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України.

Безпідставними є і посилання в апеляційній скарзі на відсутність бюджетних коштів для реалізації положень ст. 6 Закону № 2195-IV, оскільки реалізація позивачем права на підвищення пенсії, яке базується на чинному законі України, не може бути постановлено у залежність від бюджетних асигнувань. До того ж, це питання виходить за межі заявлених вимог і судом не розглядалось.

Судом не ухвалювалось рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування ПФУ, а тому посилання відповідача на можливість нецільового використання його коштів – не ґрунтуються на матеріалах справи.

Постанова ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги її висновків не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. ст. 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відхилити.

Постанову Дзержинського районного суду від 01 червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України .

Головуючий –

Судді -